Справа № 456/3455/19
Провадження № 2/456/291/2020
(ЗАОЧНЕ)
02 квітня 2020 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої-судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
Позивачка ОСОБА_1 просить усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить їй на праві власності.
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що квартира АДРЕСА_1 належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Відповідач ОСОБА_2 є колишнім знайомим її онуки, який під приводом пошуку роботи попросив її зареєструвати його у згаданій квартирі. Проте з 2009 року відповідач у даному житловому приміщенні не проживає без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, не бере участі в утриманні житла, в квартирі немає його особистих речей. Реєстрація відповідача в її квартирі перешкоджає вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, зокрема, вона несе додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, не має можливості оформити субсидію на їх сплату, що ставить її як пенсіонерку у вкрай скрутне матеріальне становище.
Оскільки відповідач з 2009 року без поважних причин не проживає у спірній квартирі, де не залишилося його особистих речей, а тому його слід визнати таким, що втратив право користування жилим приміщенням, у зв'язку з чим вона змушена звернутися з даним позовом до суду.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду шляхом поміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, на виклик суду повторно не з'явився, про причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за його відсутності на підставі наявних у ній доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, перевіривши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов'язків позивачки в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачці ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі продажу квартири від 28.05.2003 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1192008 від 07.08.2003 /а.с. 6-7/.
З долученої до матеріалів справи будинкової книги судом встановлено, що з 12.02.2008 у вищевказаній квартирі відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє місце проживання. Факт реєстрації відповідача за вказаною адресою також підтверджується відповідями на запит суду в порядку ст. 187 ЦПК України з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області та іншими матеріалами справи /а.с. 9-10, 13/.
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Управляюча компанія «Надія» за № 369 від 15.08.2019 ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_2 , але фактичного там не проживає /а.с. 8/.
Окрім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивачки ОСОБА_1 в розумінні норм, закріплених в СК України та ст. 64 ЖК УРСР, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 405 ЦК України.
Разом з тим, Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та права розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, в тому числі, і як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 понад рік без поважних причин, що перевищує строк, визначений у ЦК України та ЖК УРСР, оплату за житлово-комунальні послуги не здійснює, зв'язку з квартирою не підтримує, де немає його майна, жодних особистих речей.
Будь-яких даних про те, що відповідач не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з поважних причин судом не встановлено.
На підставі вищенаведеного, врахувавши також той факт, що домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності відповідача не було, підстав для збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім відповідачем судом не встановлено, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 втратив право на житло в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить позивачці ОСОБА_1 , відтак позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житлом у квартирі АДРЕСА_1 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачкою до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 02.04.2020.
Суддя Л.В.Гула