про повернення позовної заяви
06 квітня 2020 року м. Київ № 320/1884/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невірного розрахунку пенсії відповідно до вимог чинного законодавства України;
- зобов'язати відповідача виплатити додаткову пенсію з урахуванням інфляції за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 в сумі 44946,49 гривень та за весь час прострочення три проценти річних яка складає 1348,39 гривень всього виплатити 46294,88 грн.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено недоліки позовної заяви, у зв'язку із чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: письмових пояснень та доказів на їх підтвердження про нараховані та виплачені позивачу розміри основної та додаткової пенсії із чітким розмежуванням розміру основної пенсії, розміру додаткової пенсії, періоду та суми їх виплати окремо за кожний рік, починаючи з 2014 року по 2018 рік; пояснень та доказів на їх підтвердження щодо того, яка сума недоплати станом на дату звернення до суду набула статусу заборгованості або була несвоєчасно виплачена; на підставі якої норми права чи рішення суду позивач повинен був би отримувати додаткову пенсію у період з 2014 року по 2018 рік включно; яким чином позивачем був розрахований коефіцієнт індексації, який застосований ним на другому аркуші адміністративного позову; якими нормами права були врегульовані правовідносини до 2019 року в частині інфляційних виплат чи індексації; письмових пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про те, що позивач не знав і не міг знати про порушення його прав у 2014 році при одержанні відповідних пенсійних виплат, або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду.
03.04.2020 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 від 30.03.2020 на ухвалу суду від 06.03.2020, де позивач зазначила про те, що суд правильно зазначив що відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, позивач посилаючись на Чорнобильську катастрофу зазначає про перешкоду для звернення до суду.
Розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та письмові пояснення щодо обґрунтування пропуску такого строку, суд зазначає таке.
Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 06.03.2020 вказав, що викладені позивачем обставини в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду, а саме посилання на те, що йому лише зараз із засобів масової інформації стало відомо про порушення його прав не можуть бути самостійною підставою для визнання підстав пропущення строку поважними.
Також суд вказав, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17.07.2018 № К/9901/37256/18 (№522/7721/17), від 05.06.2018 № К/9901/17610/18 (№522/6205/17), від № К/9901/7111/19 (№804/4217/18).
Додатково, суд звертав увагу позивача, що згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справі «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду виникли у період 2014 року, водночас з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулась - 02.03.2020, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на п'ять років.
При цьому, у вказаній заяві від 30.03.2020 позивач не зазначила причин, що перешкоджали їй звернутися до суду у 2014, 2015 роках та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2014 по 2020 роки, що перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 № П/320/390/20 судом повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивачем було заявлено аналогічні вимоги.
Так, у вказаній ухвалі судом було зазначено про те, що ОСОБА_1 було запропоновано, в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку звернення до суду, надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України. Надати пояснення яким чином та за яких обставин він дізнався про порушення своїх прав, що перешкоджало йому звернутись до відповідача, починаючи з 2014 року та з'ясувати стан справ. Однак, позивачем не було надано до суду обгрунтованих пояснень або доказів щодо поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Також, суд у вказаній ухвалі звертав увагу суду, що згідно практики Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.».
Відтак, суд констатував невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, в тому числі в частині ненадання до суду пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ починаючи 2014 року при отриманні щомісячних пенсійних виплат у розмірі, що, відповідно до тверджень позивача, є меншим за законодавчо встановлений, та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України.
При цьому, слід зауважити, що вказана ухвала суду оскаржена позивачем не була.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача, викладені в обґрунтування заяви від 30.03.2020, оскільки позивачем не наведено жодної поважної обставини, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу в обґрунтування вказаних обставин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені позивачем в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду обставини не є поважними.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
При цьому слід враховувати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»).
Будь-яких інших належним та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Пунктом 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.
2. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства Украіни процесуальні строки, визначені цією ухвалою, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Панова Г. В.