06.04.2020 Справа № 920/152/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справу № 920/152/20
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601),
до відповідача Комунального підприємства Білопільської міської ради «Теплосервіс Білопілля» (вул. Соборна, буд. 87, м. Білопілля, Сумська область, 41800),
про стягнення 8957 грн. 51 коп. заборгованості,
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 8385 грн. 75 коп. пені, 571 грн. 76 коп. 3% річних відповідно до договору постачання природного газу № 3453/16-ТЕ-29 від 21.12.2015, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт несвоєчасної оплати відповідачем поставленого природного газу.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.02.2020 відкрите провадження у справі № 920/152/20, відповідачу наданий п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; зазначено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. 6 ст. 252 ГПК України); наданий позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України; визначено, що заяви, клопотання і заперечення подаються сторонами в письмовій формі.
Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
У період з 19.03.2020 по 03.04.2020 суддя Жерьобкіна Є.А. перебувала у відпустці (наказ № 06-28/18 від 10.03.2020).
12.03.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 2319 від 12.03.2020), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказує на те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Частиною 3 статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Станом на 06.04.2020, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 3453/16-ТЕ-29 від 21.12.2015, позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2016 році природний газ, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити цей газ на умовах передбачених договором.
Газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 31.03.2016).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2016 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 2466858 грн 91 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив отриманий природний газ, у зв'язку з чим останньому нараховані пеня та 3% річних.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 6.1. договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з додатковою угодою № 4 від 31.03.2016, абзац другий пункту 6.1. договору викладено в новій редакції: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Судом встановлено, що поставлений позивачем природний газ у січні-квітні 2016 року загальною вартістю 2466858 грн 91 коп. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору за січень, лютий 2016 року.
Природний газ поставлений у січні 2016 року повністю оплачений відповідачем 19.02.2016, у лютому 2016 року - 29.03.2016, у березні 2016 року - 26.04.2016, у квітні 2016 року - 26.05.2016.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору, у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору, останній зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У п. 10.3. договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 8385 грн. 75 коп., 3% річних в загальній сумі 571 грн. 76 коп., виходячи з суми заборгованості за січень, лютий 2016 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, в тому числі, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі ст. 2 Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 статті 7 Закону врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.
Вказаною нормою передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 922/2685/18.
Відповідно до п. 1.2. договору, газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема з розрахунку штрафних санкцій та довідки про операції за договором, судом встановлено, що відповідачем до 30.11.2016 повністю оплачено поставлений у січні-квітні 2016 року природний газ.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що нарахування пені та 3 % річних, виходячи з суми заборгованості за природний газ, яка була погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним, тому відмовляє у задоволенні позову повністю за його необґрунтованістю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" про стягнення 8957 грн. 51 коп. заборгованості - відмовити.
2. Витрати Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.
3. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 06.04.2020.
Суддя Є.А. Жерьобкіна