ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2020Справа № 910/18648/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Фізичної особи-підприємця Дзекунової Аліни Михайлівни
до Фізичної особи-підприємця Котової Наталії Василівни
про стягнення 35 30,63 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Дзекунова Аліна Михайлівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Котової Наталії Василівни про стягнення 35 310,63 грн., з яких 14 749,06 грн. основний борг, 2 753,22 грн. пеня, 254,00 грн. 3% річних, 179,82 грн. інфляційні втрати, 17 374,53 грн. штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору поставки №15 від 27.03.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/18648/19 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 27.12.2019, направленою на адресу місця проживання відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у справі.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 27.12.2019 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Водночас судом встановлено, що у відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 14.01.2020 внесено запис про зміну місця проживання Фізичної особи-підприємця Котової Наталії Василівни, згідно із яким, місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з викладеним, судом було направлено на нову адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ) ухвалу Господарського суду м. Києва від 27.12.2019.
Проте, 13.03.2020 до суду повернувся конверт з ухвалою від Фізичної особи-підприємця Котової Наталії Василівни, який було направлено на адресу АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що поштове відправлення не було вручене позивачу, про що вказано: «за закінченням терміну зберігання».
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення (відповідно до відмітки на конверті - 11.03.2020) за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали від 27.12.2019.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
27.03.2018 між Фізичною особою-підприємцем Дзекуновою Аліною Михайлівною (постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Котовою Наталією Василівною (покупець, відповідач) укладений договір поставки №15 (надалі - договір), умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність товар, а покупець прийняти та сплатити за товар, у кількості, асортиментів та за цінами відповідно до видаткових накладних на основі замовлення покупця на купівлю товару (далі по тексту іменується «замовлення»).
Кількість товару зазначається у видаткові накладній (п. 2.2. договору).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що оплата за товар проводиться покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару на основі видаткової накладної.
Згідно п. 6.2. договору, за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
За несвоєчасну оплату отриманого товару покупцем, покупець, окремо від пені сплачує штраф у розмірі 50% від суми простроченого зобов'язання (п. 6.3. договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (п. 10.1. договору).
Договір вважається пролонгованим на один рік, якщо на момент закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін письмово за 10 банківських днів не повідомила про намір розірвати даний договір (п. 10.2. договору).
На виконання умов договору у період з 30.03.2018 по 19.04.2018 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 34 749,06 грн., що підтверджується видатковими накладним: №75 від 30.03.2018, №81 від 02.04.2018, №86 від 03.04.2018, №134 від 04.04.2018, №135 від 04.04.2018, №91 від 05.04.2018, №95 від 06.04.2018, №98 від 06.04.2018, №99 від 07.04.2018, №103 від 10.04.2018, №105 від 11.04.2018, №110 від 13.04.2018, №111 від 13.04.2018, №119 від 14.04.2018, №124 від 17.04.2018, №131 від 19.04.2018, №132 від 19.04.2018.
Відповідач частково сплатив за поставлений товар в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 783 від 10.05.2018, № 793 від 18.05.2018 та меморіальним ордером № @2PL116938 від 06.07.2018.
До матеріалів справи долучено лист-гарантію № 22/05/181 від 22.05.2018 наданий відповідачем, в якому відповідач визнає суму заборгованості перед позивачем в повному розмірі з урахуванням часткових оплат по платіжним дорученням за травень 2018 року.
Таким чином, відповідач визнав отримання товару по не підписаним видатковим накладним № 134 від 04.04.2018 та № 135 від 04.04.2018.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом-претензією № 07/08/181 від 07.08.2018 про оплату заборгованості. Лист-претензію позивач направляв поштою, що вбачається з копії фіскального чеку та опису вкладення в цінний лист від 07.08.2018.
Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу по договору не сплатив.
Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №15 від 27.03.2018 становить 14749,06 грн.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за договором, позивачем також нараховані 2 753,22 грн. пені, 254,00 грн. 3% річних, 179,82 грн. інфляційних втрат та 17 374,53 грн. штрафу.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти товар в обсязі погодженого сторонами та оплатити його вартість.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними №75 від 30.03.2018, №81 від 02.04.2018, №86 від 03.04.2018, №134 від 04.04.2018, №135 від 04.04.2018, №91 від 05.04.2018, №95 від 06.04.2018, №98 від 06.04.2018, №99 від 07.04.2018, №103 від 10.04.2018, №105 від 11.04.2018, №110 від 13.04.2018, №111 від 13.04.2018, №119 від 14.04.2018, №124 від 17.04.2018, №131 від 19.04.2018, №132 від 19.04.2018, позивач у період з 30.03.2018 по 19.04.2018 поставив відповідачу товар на суму 34 749,06 грн.
Судом враховано, що видаткові накладні №134 від 04 квітня 2018 року на суму 1594,79 грн та №135 від 04 квітня 2018 року на суму 1777,47 грн не підписані відповідачем, однак згідно із листом-гарантією вих. №22/05/181 від 22.05.2018 відповідачем визнано заборгованість, що станом на 22.05.2018 року становила 19749,06 грн. Оскільки станом на 22.05.2018 відповідачем було частково сплачено позивачеві суму боргу у розмірі 15000 грн, то борг станом на 22.05.2018 з урахуванням загальної суми поставки у розмірі 34749,06 грн, в тому числі і не за підписаними з боку відповідача видатковими накладними, становив 19749,06 грн.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що оплата за товар проводиться покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару на основі видаткової накладної.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач частково сплатив за товар, що вбачається з платіжних доручень № 783 від 10.05.2018, № 793 від 18.05.2018 та меморіальним ордером № @2PL116938 від 06.07.2018 на загальну суму 20000,00 грн.
В порушення умов договору відповідачем оплата за поставлений позивачем товар здійснювалась з порушенням погоджених сторонами строків та не у повному обсязі.
Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №15 від 27.03.2018 становить 14 749,06 грн. є обґрунтованою та підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором у сумі 14 749,06 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 14 749,06 грн.
У зв'язку із простроченням оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 753,22 грн. пені, 254,00 грн. 3% річних, 179,82 грн. інфляційних втрат та 17 374,53 грн. штрафу.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та штрафу.
За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 6.2. договору, за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2753,22 грн. є обґрунтованими.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За несвоєчасну оплату отриманого товару покупцем, покупець, окремо від пені сплачує штраф у розмірі 50% від суми простроченого зобов'язання (п. 6.3. договору).
Оскільки, відповідач порушив строки оплати по кожній поставці товару по договору (загальна сума - 34749,06 грн.), то нарахування штрафу слід здійснювати від зазначеної суми. Таким чином, обґрунтованими є вимоги про стягнення штрафу у сумі 17 374,53 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє.
Частиною 1 статті 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Розрахунок 3% річних у сумі 254,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 179,82 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позов Фізичної особи-підприємця Дзекунової Аліни Михайлівни.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №0109191 від 01.09.2019, укладеного Фізичною особою-підприємцем Дзекуновою Аліною Михайлівною з адвокатом Чубаровим Д.В.; копію додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги №0109191 від 01.09.2019; ордером серії КВ №765641 від 13.12.2019; рахунком №1 від 01.12.2019, копією акту надання послуг від 13.12.2019; та копією меморіального ордеру №@2PL163491 від 13.12.2019 на суму 8000,00 грн.
З огляду на викладене вище, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу по справі №910/18648/19.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат позивача на оплату правничої допомоги в розмір 8000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Котової Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Дзекунової Аліни Михайлівни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) основний борг у сумі 14749,06 грн., пеню у сумі 2753,22 грн., штраф у сумі 17374,53 грн., інфляційні втрати у сумі 179,82 грн., 3% річних у сумі 254,00 грн., судові витрати у розмірі 1921,00 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Дата складення повного тексту рішення: 07.04.2020.
Суддя О.В. Гулевець