02 квітня 2020 року Справа № 915/116/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ржепецької К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Царалунги Олега Борисовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шкрабак Ганни Іванівни ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_2 )
про: стягнення 50585,18 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Суть спору:
04.02.2020 Фізична особа-підприємець Царалунга Олег Борисович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 22.01.2020 (вх. № 1502/20) (з додатками) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шкрабак Ганни Іванівни суми основного боргу за договором оренди приміщення для офісу від 01.06.2011 у розмірі 16000,00 грн, суми пені за невиконання зобов'язання у розмірі 29120,00 грн, суми втрат від інфляції у розмірі 4345,60 грн та 3% річних, що складає 1392,58 грн, а всього 50858,18 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов Договору оренди приміщення для офісу від 01.06.2011; актів взаєморозрахунків з оплати оренди приміщення (від 04.06.2015 та від 31.08.2016); застосування норм статей 257, 526, 528, 530, 549, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 232 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині оплати за орендоване приміщення станом на 31.08.2016.
Крім того, на підставі п. 9 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позивач у позові повідомив суд про те, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи становить 8289,62 грн (професійна правнича допомога 5000,00 грн та судовий збір 3289,62 грн.
Ухвалою суду від 10.02.2020 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/116/20 за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 10 березня 2020 року о 10:30; викладено вимоги до позивача; визнано явку позивача в судове засідання обов'язковою; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
28.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.02.2020 (вх. № 2556/20), в якому заявник просить суд відмовити позивачу частково у позові.
Як у відзиві, так і в судовому засіданні відповідач - особисто Фізична особа-підприємець Шкрабак Ганна Іванівна погоджується з сумою основної заборгованості та розміром нарахованих 3% річних, але не погоджується зі здійсненими позивачем розрахунками пені та інфляційних витрат, контррозрахунок яких відповідач надав суду.
В засіданні 10.03.2020 судом за участю позивача та відповідача розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступні слова учасників справи. Позивач підтвердив актуальність заявлених позовних вимог, просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Крім наведеного, позивач заявив суду про намір стягнення з відповідача судових витрат по справі, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач зазначив про часткове визнання позовних вимог, просив суд позов задовольнити частково.
За результатами проведеного засідання судом було оголошено перерву до 02 квітня 2020 року об 11:00, про що позивач та відповідач повідомлені під розписку.
Станом на момент проведення судового засідання заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.
В судове засідання 02.04.2020 повноважні представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Судом взято до уваги те, що така форма господарського судочинства як спрощене позовне провадження має особливості розгляду справ по суті та призначена для розгляду справ незначної складності для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ст. 12, 252 ГПК України).
Крім того, матеріали даної справи містять необхідні докази для вирішення спору по суті, у межах процесуального строку, встановленого законом.
Додатково, суд зауважує, що у даній справі від учасників справи будь-яких заяв чи клопотань по суті, або з процесуальних питань до суду не надходило.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги рекомендації Ради суддів України від 16.03.20р. №9рс-186/20 та Постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 02.04.2020 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження суд підписав вступну та резолютивну частину рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши учасників справи у попередньому судовому засіданні, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
01 червня 2011 року між Приватним підприємцем Царалунгою Олегом Борисовичем та Фізичною особою-підприємцем Шкрабак Ганною Іванівною був укладений Договір оренди приміщення для офісу (далі - Договір), згідно з предметом якого позивач, як орендодавець, передає в тимчасове користування кімнату в належному йому приватному приміщенні за адресою: м. Миколаїв, проспект Жовтневий, 308; а відповідач, як орендар, відповідно до розділу 3 Договору, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату, оплачує комунальні послуги та вартість спожитої електричної енергії.
За умовами розділу 2 цього Договору: вартість оренди складає 430,00 грн на місяць (не рахуючи ПДВ); оплата оренди та інших платежів проводиться щомісяця на розрахунковий рахунок орендаря в установі банку авансом до 10 числа поточного місяця. За погодженням сторін орендна плата може вноситись готівкою в касу орендодавця, або ж в натуральній чи змішаній формі (товарами, послугами, тощо).
Умовами розділу 4 Договору сторони погодили, що за прострочку термінів оплати за користування кімнатою, комунальних послуг, охорони, опалення та спожитої електроенергії орендар сплачує пеню в розмірі 1,0 % від суми платежів за кожен день прострочки.
Всі спори, які можуть виникнути з відносин сторін цього Договору вирішуються шляхом пошуку компромісів, або в Господарському суді за місцем знаходження орендованого приміщення.
Відповідно до п. 5.1 Договору в разі припинення дії Договору орендар повинен протягом 3-х днів звільнити приміщення та здати ключі. Стан зданого приміщення повинен бути не гіршим ніж при здачі в оренду.
Розділом 6 Договору сторони погодили такі умови:
Договір вступає в силу з 01 червня 2011 р. та діє до 30 квітня 2012 р. В разі якщо жодна зі сторін в термін 30 днів до дати закінчення дії Договору не заявить про припинення його дії, то він автоматично продовжується ще на термін 11 місяців. Договір може бути достроково припинений в разі систематичного порушення умов сторонами. В разі якщо одна з сторін припиняє дію Договору в односторонньому порядку то вона повинна попередити про свої наміри не менше ніж за 30 днів до строку. Договір може бути припинений за ініціативи орендодавця в разі прострочки по оплаті приміщення та комунальних платежів протягом 30 днів.
Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як орендодавця, до відповідача, як орендаря, щодо стягнення заборгованості за договором оренди, а також пені, відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини існування між сторонами договірних відносин оренди та прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір оренди приміщення для офісу від 01.06.2011;
- акти взаєморозрахунків з оплати оренди приміщення (станом на 04.06.2015 та станом на 31.08.2016);
- Свідоцтво про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_5;
- Свідоцтво платника єдиного податку Серія НОМЕР_3 ;
Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду копії таких документів:
- Кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника № НОМЕР_6 від 03.01.2013;
- Свідоцтво про підвищення кваліфікації інженера-землевпорядника № НОМЕР_7 від 07.03.2018;
- ухвала Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2018 у справі № 915/6/18;
- податкові декларації про майновий стан і доходи відповідача за 2017-2019 роки;
- Свідоцтво про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_8;
- Свідоцтво платника єдиного податку Серія НОМЕР_4 .
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонам регулюються положеннями чинного законодавства про оренду.
Так, відповідно до змісту частин 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом статті 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статей 759, 762 (ч. 1) Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).
За умовами статті 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Відповідно до приписів статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Матеріали свідчать, що на виконання умов вищенаведеного договору позивачем у 2011 році було надано в оренду відповідачу відповідне приміщення, яке останнім було звільнено 31.08.2016, без складання акту приймання-передачі.
Наведені факти підтверджені як обома учасниками справи у судовому засіданні 10.03.2020, так і Актами взаєморозрахунків по оплаті оренди приміщення станом на 04.06.2015 та станом на 31.08.2016.
Акт взаєморозрахунків по оплаті оренди приміщення станом на 31.08.2016, підписаний без зауважень та заперечень як орендодавцем, так і орендарем, свідчить про те, що відповідач має борг по оплаті займаного ним приміщення (з початку настання орендних відносин) в сумі 16000,00 грн.
Сплата розміру вказаної заборгованості згідно з цим актом фактично була відстрочена до 28 лютого 2017 року.
Водночас, за даними позивача, які не спростовані та не заперечені відповідачем, останній не погасив цю заборгованість, що і змусило позивача, враховуючи строки позовної давності звернутися до суду з відповідним позовом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зауважує, що за приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З урахуванням наведеного, обставини існування між сторонами орендних відносин та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 16000,00 грн по даним спірним правовідносинам не потребують доведення.
Оскільки основна сума боргу в розмірі 16000,00 грн визнається відповідачем, то суд за результатами перевірки вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за договором закон покладає на відповідача.
Як уже було наведено вище, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором не представив, доводи позивача не спростував, наявність заборгованості за договором визнав.
Суд зауважує, що докази відповідача не беруться судом до уваги, оскільки стосуються підтвердження статусу та фінансового стану відповідача, та не відносяться до предмету доказування у даній справі.
З урахуванням прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором оренди, позивачем в позові заявлені до стягнення з відповідача також:
- пеня за невиконання зобов'язання за період з 28.02.2017 по 28.08.2017 у розмірі 29120,00 грн;
- 3 % річних за період з 28.02.2017 по 22.01.2020 у розмірі 1392,58 грн;
- інфляційні втрати за період з березня 2017 року по грудень 2019 року у розмірі 4345,60 грн.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 54979,00 грн, суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
На підставі статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Відповідно до п. 4.1 Договору за прострочку термінів оплати за користування кімнатою, комунальних послуг, охорони, опалення та спожитої електроенергії орендар сплачує пеню в розмірі 1,0 % від суми платежів за кожен день прострочки.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені Фізичною особою-підприємцем Царалунгою Олегом Борисовичем допущено помилки.
Так, при нарахуванні пені позивачем застосовано ставку пені в розмірі 1,0 % від суми платежів (як визначено умовами договору), разом із тим, не враховано такого.
У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.
Контррозрахунок пені, наданий відповідачем також здійснено з допущенням помилок, у зв'язку із чим не приймається судом до уваги.
Судом самостійно здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за період з 28.02.2017 по 28.08.2017 є 2079,11 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 27040,89 грн.
Щодо заявлених до стягнення сум збитків від інфляції в розмірі 4345,60 грн та 3% річних у розмірі 1392,58 грн суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що останнім вказані нарахування проведено вірно.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 16046,75, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача здійснені з допущенням арифметичних помилок. При цьому контррозрахунок інфляційних витрат, наданий відповідачем не приймається судом до уваги, оскільки відповідачем такий розрахунок проведено за інший період, ніж визначено позивачем.
Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за період визначений позивачем (з березня 2017 року по грудень 2019 року) за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за вищевказаний період до стягнення з відповідача є 4345,01 грн.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних втрат в сумі 0,59 грн.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У даній господарській справі суд установив, що позивач належними, допустимими і достовірними доказами довів порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за договором оренди.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що виходячи з ціни позову позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі 2102,00 грн (50858,18 грн * 1,5% = 762,87, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а тому саме в цій сумі судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу у даній справі.
Решта суми (3289,62 - 2102,00 = 1187,62) є надмірно сплаченою та може бути повернута за клопотанням позивача.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 984,37 грн ((23816,70 / 50858,18) * 100 %= 46,83 %; 46,83 % * 2102,00 = 984,37) судового збору.
Щодо вказівки позивача в позові щодо попереднього (орієнтовного) розміру судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Разом із тим, позивачем до матеріалів справи не надано ані договору клієнта з адвокатом про надання правової (правничої) допомоги, для того щоб дослідити опис робіт, які мають бути надані адвокатом клієнту та погоджену суму гонорару, ані акту виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також не надано доказів понесення позивачем витрат за надання правової (правничої) допомоги, а відтак витрати на правничу допомогу у даній справі не підтверджено, тому суд доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шкрабак Ганни Іванівни ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Царалунги Олега Борисовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_1 ) суму основного боргу за договором оренди приміщення для офісу від 01.06.2011 у розмірі 16000,00 грн, суму пені за невиконання зобов'язання у розмірі 2079,11 грн, суму втрат від інфляції в розмірі 4345,01 грн, 3 % річних у розмірі 1392,58 грн, а також 984,37 грн судового збору
В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача 27040,89 грн пені та 0,59 грн інфляційних витрат відмовити позивачу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Царалунга Олег Борисович ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_1 );
Відповідач: Фізична особа-підприємець Шкрабак Ганна Іванівна ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_2 ).
Повне рішення складено та підписано судом 07.04.2020.
Суддя О.Г. Смородінова