ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2020Справа № 910/1281/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії «ТЕРКОН»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 204 668,66 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова фінансова компанія «ТЕРКОН» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 204 668,66 грн, з яких: 129879,26 грн - пеня, 52 944,40 грн - інфляційні втрати, 21 845,00 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №ПЗ/П-181591/НЮ від 23.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1281/20, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
27.02.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не виконано п.9.1. договору щодо вирішення всіх спорів та розбіжностей, які виникають між сторонами за цим договором та п. 9.2 договору, який передбачає обов'язковість додержання досудового врегулювання спору. Крім того, разом з відзивом відповідач надав клопотання про застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
23.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії «ТЕРКОН» (постачальником) укладено договір поставки № ПЗ/П-181591/НЮ, відповідно до п.п. 1.1, 1.4. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар відповідно до специфікації № 1 (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору. Кількість та асортимент товару визначений у Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного договору.
За змістом пункту 1.2. договору сторони погодили найменування товару: ручний інструмент.
Згідно із п. п. 3.1., 3.3. договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації №1 (Додаток №1). Сума договору складає 1 768 350,00 грн, без ПДВ, у тому числі ПДВ 20% 353 670,00 грн, разом з ПДВ 2 122 020,00 грн.
Відповідно до п. 4.2. договору, покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі товару, але не раніше реєстрації податкової накладної.
В пункті 5.1. договору передбачено, що товар повинен бути поставлений постачальником у строк не більше 60 календарних днів, з дати укладання договору, але не пізніше 31.12.2018.
Згідно до змісту п. 5.2. договору, товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад покупця на умовах DDP (Виробничий підрозділ Вінницька дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» 21034, м. Вінниця, пров. Залізничний, буд. 29) у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у ред. 2010).
Уповноважений представник підрозділу покупця (вантажоодержувача товару) при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі видатковій накладній, розписатися за отримання товару в акту приймання-передачі та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару (п. 5.6. договору).
У відповідності до п. 5.4. договору, приймання-передача товару здійснюється за актом, який підписують повноважений представник постачальника та покупця. Акт приймання-передачі складається в двох примірниках, по одному кожній стороні.
За змістом пункту 5.7. договору, приймання товару по кількості здійснюється згідно порядку, встановленому Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" від 15.06.1965 № П-6.
Приймання товару по якості здійснюється згідно порядку, встановленому Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" від 25.04.1966 № П-7 (п. 5.8. договору).
Відповідно до п. 6.3.1 договору на постачальника покладено обов'язок забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Згідно із п. 6.1.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.
В додатку №1 до договору (Специфікація №1) сторони погодили найменування товару, кількість, ціну товару.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 12.1. договору).
На виконання умов договору позивач 28.12.2018 на підставі видаткових накладних №302 від 28.12.2018 та №302/1 від 28.12.2018 поставив філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» товар на загальну суму 2 122 020,00 грн.
Відповідно до платіжних доручень №1819145 від 06.05.2019, № 1899660 від 07.06.2019 та № 2013587 від 26.07.2019 відповідачем здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару у розмірі 2 122 020,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки № ПЗ/П-181591/НЮ від 23.10.2018 в частині порушення обумовлених сторонами в договорі строків оплати вартості поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим, позивачем було здійснено нарахування відповідачу пені у розмірі 129 879,26 грн, інфляційних втрат у розмірі 52 944,40 грн, 3% річних у розмірі 21 845,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, на виконання умов договору 28.12.2018 позивач на підставі видаткових накладних №302 від 28.12.2018 та №302/1 від 28.12.2018 поставив філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» товар на загальну суму 2 122 020,00 грн.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В пункті 4.2. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі товару, але не раніше реєстрації податкової накладної.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як підтверджено наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №1819145 від 06.05.2019, № 1899660 від 07.06.2019 та № 2013587 від 26.07.2019, відповідачем здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару в повному обсязі. Проте, за обґрунтуванням позивача оплата поставленого відповідачем товару здійснена з порушенням встановлених у договорі строків.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до квитанцій № 1 від 28.01.2020 та № 1 від 28.01.2020, податкові накладні №44 від 28.12.2019 та № 48 від 28.12.2019 були зареєстровані позивачем у реєстрі 16.01.2019.
Враховуючи, що сторонами у договорі домовлено про оплату поставленого товару протягом 20 банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі товару (28.12.2018), але не раніше реєстрації податкової накладної (16.01.2019), то позивач вірно визначив, що початком прострочення грошового зобов'язання за вище вказаними видатковими накладними є 30.01.2019.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За приписом частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із п. 7.2.1 договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Видаткові накладні №302 від 28.12.2018 та №302/1 від 28.12.2018 були оплачені відповідачем 06.05.2019, 07.06.2019 та 26.07.2019. Отже, відповідач допустив прострочення грошового зобов'язання за вказаними накладними:
- щодо суми боргу у розмірі 1 061 010,00 грн, яка була сплачена 06.05.2019 відповідно до платіжного доручення №1819145 (проведено банком 08.05.2019) - з 30.01.2019 по 08.05.2019;
- щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн, яка була сплачена 07.06.2019 відповідно до платіжного доручення №1899660 - з 30.01.2019 по 07.06.2019;
- щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн, яка була сплачена 26.07.2019 відповідно до платіжного доручення №2013587 - з 30.01.2019 по 26.07.2019.
У відповідності до здійсненого судом перерахунку (за допомогою системи "Ліга Закон") пені та 3% річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними №302 від 28.12.2018 та №302/1 від 28.12.2018 є сума пені у розмірі 51 102,90 грн (за період з 30.01.2019 по 08.05.2019 щодо суми боргу у розмірі 1 061 010,00 грн); 33 182,00 грн (за період з 30.01.2019 по 07.06.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн); 45 594,36 грн(за період з 30.01.2019 по 26.07.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн) та 3% річних у розмірі 8546,22 грн (за період з 30.01.2019 по 06.05.2019 щодо суми боргу у розмірі 1 061 010,00 грн); 5581, 20 грн (за період з 30.01.2019 по 07.06.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн); 7 717,76 грн (за період з 30.01.2019 по 26.07.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн).
Отже, розрахунок пені у загальній сумі 129 879,26 грн. є арифметично вірним, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Суд перевіривши розрахунок 3% річних позивача у сумі 21 845,18 грн, встановив, що сума 3% річних є більшою ніж за підрахунком позивача, проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
Отже, з відповідача підлягають стягненню пеня у сумі 129 879,26 грн. та 3% річних у сумі 21 845,00 грн., у зв'язку із чим позовні вимог в цій частині підлягають задоволенню.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Таким чином, суд здійснивши детальний перерахунок розміру інфляційних втрат, встановив, що за визначений позивачем період сума інфляційних втрат становить: 25 661,00 грн (за період з 30.01.2019 по 08.05.2019 щодо суми боргу у розмірі 1 061 010,00 грн); 16 633,85 грн (за період з 30.01.2019 по 07.06.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн); 10 610,10 грн (за період з 30.01.2019 по 26.07.2019 щодо суми боргу у розмірі 530 505,00 грн), у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково у загальному розмірі 52 904,20 грн.
Щодо посилань відповідача на порушення позивачем п. 9.1. та 9.2. договору, яким передбачено, що усі спори та розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів, а також про те, що досудовий порядок врегулювання спорів є обов'язковий, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.
Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
З урахуванням наведеного, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, у зв'язку з невчасним виконанням відповідачем обов'язку щодо оплати товару за договором, є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на встановлене у п. 9.2. договору обов'язкове досудового врегулювання спору.
Щодо вимог відповідача про зменшення штрафних санкцій на підставі статті 233 Господарського кодексу України, то суд зазначає наступне.
В обґрунтування клопотання відповідач вказав, що АТ «Українська залізниця» має значимість для суспільної діяльності. При цьому, існує велика кількість виконавчих проваджень відносно відповідача, за якими не має можливості розрахуватись через скрутне матеріальне становище, а тому з врахуванням відсутності негативних наслідків для позивача, відповідач просить зменшити розмір заявленої до стягнення суми.
Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
Разом з тим, відповідачем не наведено належних обґрунтувань та не надано належних доказів, не зазначено доводів щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, у зв'язку зі чим, підстави для вирішення питання щодо зменшення штрафних санкцій у суду відсутні.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пені у розмірі 129 879,26 грн, інфляційних втрат у розмірі 52 904,20 грн та 3% річних у розмірі 21 845,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо витрат позивача по оплаті правової допомоги в розмірі 10200,00 грн, зазначених у попередньому розрахунку судових витрат, то суд зазначає наступне.
22.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" та Адвокатським бюро «Бур'янський і партнери» укладено договір №22/01-20, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання в обсязі та на умовах, передбачених даним договором про надання правової (правничої) допомоги - надавати правову (правничу) допомогу клієнту в справі про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" за порушення зобов'язань по договору №ПЗ/П-181591/НЮ від 23.10.2018: пені, інфляційних втрат, 3% річних (п. 1.1.).
Пунктом 4.2. договору про надання правничої допомоги визначено, що гонорар по даному договору за надання з боку адвокатського бюро правової (правничої) допомоги клієнту в суді першої інстанції (Господарському суді м. Києва) складає 10 200,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правової допомоги №22/01-20 від 22.01.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" та адвокатським об'єднанням «Бур'янський і партнери»; копію ордеру серії АЕ №1014053 від 28.01.2020 виданого на підставі договору про надання правової допомоги №22/01-20 від 22.01.2020 адвокатом Бур'янським А.В.; рахунок №27/01-20 від 27.01.2002 на оплату гонорару у розмірі 10 200,00 грн, платіжне доручення №2159 від 27.01.2020 на суму 10 200,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1520 від 20.03.2006.
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №22/01-20 від 22.01.2020 адвокатом були надані наступні послуги:
- здійснення ознайомлення з документами, які стосуються даного спору (1,5 годин) - 1260,00 грн;
- надання клієнту юридичної консультації по справі (0,5 годин) - 420 грн;
- аналіз норм чинного законодавства України та судової практики (1 година) - 840 грн;
- підготовка позовної заяви у господарській справі (3,9 годин) - 3 280,00 грн;
- вартість послуг помічника адвоката (1 година) - 840 грн;
- ознайомлення з позицією відповідача (відзивом на позов) ( 0,5 годин) - 420 грн;
- складання процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, заперечення тощо) (1 година) - 840 грн;
- представлення інтересів позивача у Господарському суді м. Києва та інша професійна правнича допомога, пов'язана зі справою (2,74 годин) - 2300,00 грн.
Наданим позивачем платіжним дорученням №2159 від 27.01.2020 на суму 10 200,00 грн підтверджується, що оплата послуг згідно рахунку № 27/01-20 від 27.01.2020 здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи та надані докази позивача, суд дійшов висновку про те, що позивачем понесені витрати лише в частині 7 060,00 грн, а саме: здійснення ознайомлення з документами, які стосуються даного спору - 1260,00 грн; надання клієнту юридичної консультації по справі - 420 грн; аналіз норм чинного законодавства України та судової практики - 840 грн; підготовка позовної заяви у господарській справі - 3 280,00 грн; вартість послуг помічника адвоката - 840 грн; ознайомлення з позицією відповідача (відзивом на позов) - 420 грн.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/1281/20 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є не співмірним із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, за таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 060,00 грн.
З огляду на викладене вище, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7 060,00 грн пов'язані з розглядом справи та відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Мануйлівський, будинок 57, квартира 7, ідентифікаційний код 21866643) пеню у розмірі 129 879,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 52 904,20 грн, 3% річних у розмірі 21 845,00 грн. та судовий збір у сумі 3 069,42 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної-промислової фінансової компанії "ТЕРКОН" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Мануйлівський, будинок 57, квартира 7, ідентифікаційний код 21866643) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 060,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.04.2020.
Суддя О.В. Гулевець