ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2020Справа № 910/722/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянув без виклику (повідомлення) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСПЕЦМОНТАЖ" (01010, місто Київ, вулиця Левандовська, будинок 3-Б; ідентифікаційний код 04012615)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОНЕТ" (04116, місто Київ, провулок Тбіліський, будинок 1; ідентифікаційний код 31956217)
про стягнення 255 128,58 грн,
У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство "КИЇВСПЕЦМОНТАЖ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОНЕТ" про стягнення 255 128,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов'язків за договором підряду № ЗОО-ПР/16 від 04.04.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/722/20 за вищезазначеною позовною заявою та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), сторонам визначено строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053267975 та № 0103053267991 з відміткою про вручення ухвали від 27.01.2020 про відкриття провадження у справі № 910/722/20 07.02.2020 та 04.02.2020 відповідно.
Сторони своїм правом на подання відзиву, додаткових доказів та письмових пояснень у встановлений судом та чинним процесуальним законодавством строк не скористалися,
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
З огляду на зазначене вище суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.04.2018 між Приватним акціонерним товариством «Київспецмонтаж» (далі - позивач, Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЮНЕТ» (далі - відповідач, Генпідрядник) було укладено Договір підряду № ЗОО-ПР/16 від 04.04.2018 з додатками і доповненнями (далі - Договір) за яким підрядник зобов'язався своїми силами і засобами та на свій ризик виконати та здати в установлені Договором строки підрядні роботи на об'єкті «Реконструкція об'єктів Київського зоологічного парку загальнодержавного значення на проспекті Перемоги, 32 у Шевченківському районі м. Києва. (Перша черга)» (пункт 1.1. Договору).
Згідно пункту 2.1. Договору вартість робіт за Договором є твердою та визначається з урахуванням матеріалів відповідно до Договору. Додаткових угод та додатків до нього.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що роботи за Договором вважаються виконаними тільки після їх приймання Генпідрядником в установленому Договором порядку за Актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в).
Згідно пункту 4.1.5. Договору, Генпідрядник взяв на себе обов'язок оплатити виконані роботи в повному обсязі.
У період з квітня 2018 року по травень 2019 року на виконання умов Договору позивач на замовлення відповідача виконав а відповідач прийняв роботи на загальну суму 1 245 399,88 грн, що підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями довідок про вартість робіт (ф. КБ-3).
Відповідач, за твердженням позивача, яке підтверджено матеріалами справи, свій обов'язок щодо здійснення оплати за виконані позивачем роботи виконав частково, сплативши (у вигляді авансових платежів) 1 004 964,18 грн, що підтверджується виписками АТ «Райффайзенбанк Аваль» у місті Києві за: 25.06.2018, 12.07.2018, 18.10.2018, 26.12.2018, 05.03.2019, 06.03.2019.
У пункті 6.2 Додатку 1 до Договору сторони погодили, що розмір коштів, які утримуються до гарантійного внеску становить 5% (п'ять відсотків) від вартості робіт без врахування вартості матеріалів та обладнання поставки Генпідрядника, визначених в Актах виконаних робіт (ф. КБ-2В).
Розмір сформованого Підрядником гарантійного внеску становить 62 269,99 грн. який згідно з пунктом 6.4. Додатку № 1 до Договору, повинен бути сплачений (повернутий) Підряднику протягом 30 календарних днів з моменту здачі робіт Генпідряднику, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника. Станом на момент подачі позову, за твердженням позивача, гарантійний внесок Генпідрядником не повернутий. Згідно пункту 11.1.2. Договору підряду, розрахунки за виконані роботи Генпідрядник проводить протягом 10 робочих днів після приймання виконаних робіт Замовником будівництва з урахуванням сплачених авансових платежів та враховуючи суми гарантійного внеску (резервного утримання).
Згідно пункту 12.21. Договору, за несвоєчасний розрахунок за виконані роботи Генпідрядник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на той момент, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
30.09.2019 підписано Акт звірки взаєморозрахунків (належним чином завірена копія Акту звірки додана до позовної заяви) між відповідачем та позивачем в якому зафіксовано наявність у відповідача заборгованості в сумі 240 435,69 грн за Договором.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 309 від 10.12.2019 про повернення заборгованості в сумі 240 435,69 грн, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0207201659268. За твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем, станом на момент звернення до суду відповіді на вимогу відповідач не надав, заборгованість не сплатив.
З огляду на наведене позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 255 128,58 грн з яких: 240 435,69 грн - основний борг, 2 114,51 грн - 3 % річних, 1 923,47 грн - інфляційні втрати та 10 654,91 грн - пеня.
Як вже зазначалось, відповідач своїм правом поданні відзиву суду не скористався.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-864 Цивільного кодексу України.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (стаття 837 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Як встановлено вище, пунктом 4.1.5 Договору сторони погодили обов'язок Генпідрядника оплатити виконані роботи в повному обсязі, а пунктом 6.4. Додатку № 1 до Договору - обов'язок сплатити (повернути) Підряднику протягом 30 календарних днів з моменту здачі робіт Генпідряднику, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника.
Строк оплати Генпідрядником виконаних робіт визначений сторонами у пункті 11.1.2 Договору становить 10 робочих днів після приймання виконаних робіт Замовником будівництва з урахуванням сплачених авансових платежів та враховуючи суми гарантійного внеску (резервного утримання).
За наявними в матеріалах справи Актами приймання виконаних робіт судом встановлено, що виконані в межах Договору позивачем роботи на суму 1 245 399,88 грн були прийняті відповідачем без зауважень.
Також до позовної заяви додано належним чином завірену копію Акту звірки взаємних розрахунків, підписаного представниками позивача та відповідача та скріпленого відтиском печатки відповідача, в якому зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.09.2019 у сумі 240 435,69 грн за Договором.
Жодних доказів сплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять
Строк оплати за виконані за Договором роботи є таким, що настав.
Таким чином, внаслідок невиконання обов'язку з оплати виконаних будівельних робіт, за відповідачем обліковується заборгованість спірним договором в сумі 240 435,69 грн.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Враховуючи те, що строк виконання обов'язку з оплати виконаних позивачем робіт на підставі Договору настав, сума боргу відповідача, яка складає 240 435,69 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу.
З огляду на порушення відповідачем визначених Договором строків здійснення оплати позивачем заявлено до стягнення 10 654,91 грн пені на підставі пункту 12.21 Договору.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
При цьому, дотримання строку виконання є одним з критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання (статті 610, 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 3 статті 232 ГК України визначено, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до розрахунку суду, за вказаний позивачем період з 30.09.2019 по 14.01.2020, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення оплати в сумі 240 435,69 грн складає 21 309,85 грн. Водночас, враховуючи, що при вирішенні спору суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 10 654,91 грн.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 114,51 грн 3 % річних та 1 923,47 грн інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення своєчасної оплати за Договором, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
Здійснивши перевірки наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних суд встановив, що за визначений позивачем період з 30.09.2019 по 14.01.2020 стягненню підлягають 3 % річних в сумі 2 113,76 грн.
Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за жовтень-грудень 2019 року виникло по закінченню відповідних місяців у листопаді 2019 - січні 2020 року на підставі відповідних повідомлень Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у жовтні-грудні 2019 року.
За перерахунком суду до стягнення з відповідача належить 1 440,45 грн інфляційних втрат розрахованих за період з 01.10.2019 по 31.12.2019.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а також зважаючи на помилки, які допустив позивач під час проведення розрахунку пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного акціонерного товариства "КИЇВСПЕЦМОНТАЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОНЕТ" про стягнення 255 128,58 грн, задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОНЕТ" (04116, місто Київ, провулок Тбіліський, будинок 1; ідентифікаційний код 31956217) на користь Приватного акціонерного товариства "КИЇВСПЕЦМОНТАЖ" (01010, місто Київ, вулиця Левандовська, будинок 3-Б; ідентифікаційний код 04012615) 240 435,69 грн (двісті сорок тисяч чотириста тридцять п'ять гривень 69 копійок) основного боргу, 10 654,91 грн (десять тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривні 91 копійки) пені, 2 113,76 грн (дві тисячі сто тринадцять гривень 76 копійок) 3% річних, 1 440,45 грн (одну тисячу чотириста сорок гривень 45 копійок) інфляційних втрат та 3 819,67 грн (три тисячі вісімсот дев'ятнадцять гривень 67 копійок) судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ