06.04.2020 року м.Дніпро Справа № 912/3823/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Вечірка І.О.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 (повний текст рішення складено 04.02.2020 року, суддя Кабакова В.Г.) у справі № 912/3823/19
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601
до відповідача Комунального підприємства "Онуфріївка-Теплокомуненерго", вул. 50 років Жовтня, 11, к. 25, смт Онуфріївка, Онуфріївський район, Кіровоградська область, 28100
про стягнення 12 201,14 грн
1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Онуфріївка-Теплокомуненерго" (далі - КП "Онуфріївка-Теплокомуненерго", відповідач) про стягнення 12 201,14 грн, з яких 11 422,35 грн пені, 778,79 грн 3% річних, з покладенням на відповідача судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про неналежне виконання договору постачання природного газу №1263/16-БО-18 від 15.12.2015 в частині своєчасної оплати газу.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 в позові відмовлено повністю.
Рішення обґрунтовано тим, що нарахування пені, трьох відсотків річних після вступу Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в силу вимог частини 3 статті 7 Закону є неправомірним.
Частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягають, оскільки позивачем було безпідставно здійснено нарахування неустойки та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який було погашено відповідачем на момент набрання чинності - 30.11.2016 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Суд першої інстанції зазначив, що приймаючи рішення про неправомірність нарахування пені та 3% річних господарський суд не перебирав на себе функції органу зі списання заборгованості, а визнав нарахування пені та трьох відсотків річних безпідставним в силу Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості.
Скаржник зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії та те, що відповідач є теплопостачальною організацією.
Скаржник зазначає, що матеріали справи також не містять жодних доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону є неправомірним.
Вказаний Реєстр є загальнодоступним, розміщений на офіційному сайті Міністерства розвитку громад та територій України (http://www.minregion.gov.ua/naprvamki-divalnosti/zh kh/revestr-pidprivemstv-shho-berut-uchast-u-protseduri-vregulvuvannva-zaborgovanosti) та не містить інформації про включення відповідача до цього Реєстру.
Скаржник вказує, що Вищий господарський суд України у своїй постанові від 26.04.2017 у справі № 914/1111/16 зазначив: Щодо порушення судами норми частини З статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016 року, якою визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, то такі доводи суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до вимог цього Закону сам факт сплати відповідачем заборгованості за спожитий природний газ не є безумовною та достатньою підставою для автоматичного списання нарахованих йому пені, інфляційних втрат. З % річних. Такому списанню обов'язково передує включення такого боржника за встановленою Законом процедурою до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (стаття 3 Закону).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України, які є чинними, від 26.04.2017 у справі № 914/1111/16, від 20.04.2017 у справі № 912/3303/16, від 02.10.2017 у справі № 911/3951/16.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що дія Закону не поширюється на відповідача, скаржник вважає, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником, не врахував положення Закону щодо відсутності відповідача у відповідному Реєстрі, що призвело до порушення статей 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення Господарським судом Кіровоградської області порушено норми статей 236 та 238 ГПК України, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення в частині зменшення розміру пені.
3.Узагальнені доводи інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.
5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Дата набрання чинності постанови - 20.03.2019.
15.12.2015 між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Онуфріївка-Теплокомуненерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу №1263/16-БО-18 (далі - Договір, а.с. 15-21), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживача у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах договору. Газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживача (п.1.1., 1.2. Договору).
Згідно п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу в період з 01.01.2016 по 31.03.2016 газ обсягом до 130,0 тисяч куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку погодженого у договорі.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
У пункті 5.4. Договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Згідно з пунктом 6.1. Договору, оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2. Договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1. Договору). Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (р. 12 Договору).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
До Договору сторонами укладено Додаткові угоди №1 від 30.12.2015, № 2 від 29.01.2016, №3 від 22.02.2016, №4 від 28.03.2016 (а.с. 22-28), за якими викладено умови Договору в іншій редакції та доповнено відповідними пунктами.
Відповідно до пункту 6.1 Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 30.12.2015), оплата обсягів газу, з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у пункті 5.2 цього Договору або у відповідних додаткових угодах.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно)
місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Додатковою угодою № 4 від 28.03.2016 до Договору, сторони погодили викласти пункт 6.1 Договору в наступній редакції:
"Оплата планових обсягів газу здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу."
На виконання умов Договору позивачем у період з січня 2016 року по квітень 2016 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1 059 149,53 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 464 662,34 грн; від 29.02.2016 на суму 305 358,09 грн; від 31.03.2016 на суму 240 550,27 грн; від 30.04.2016 на суму 48 578,83 грн.
Відповідач порушив зобов'язання за договором в частині своєчасного розрахунку за поставлений в період з січня по квітень 2016 року природний газ у встановлений договором строк, що і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача:
- пені в сумі 11 422,35 грн, нарахованої: за зобов'язаннями січня 2016 року за період з 16.02.2016 по 28.02.2016 в сумі 1 010,57 грн; за зобов'язаннями лютого 2016 року за період з 15.03.2016 по 18.04.2016 в сумі 10 411,78 грн;
- 3% річних в сумі 778,79 грн, нарахованих: за зобов'язаннями січня 2016 року за період з 16.02.2016 по 28.02.2016 в сумі 68,90 грн; за зобов'язаннями лютого 2016 року за період з 15.03.2016 по 18.04.2016 в сумі 709,89 грн.
6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Стаття 1 частина 1 пункти 4, 5, 9, 10, 12 Закону:
заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;
процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;
реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;
учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Стаття 2 - дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Стаття 3 частина 1 - для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Стаття 5 частина 1 - реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016.
Стаття 7 частини 1, 3
1. На реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.
3. На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Оскільки всі попередні статті (1, 3, 4, 5) Закону визначали умови проведення взаєморозрахунків та реструктуризацію заборгованості без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, у статті 7 Закону передбачено порядок списання суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ.
Так, у частині 1 статті 7 Закону мова йде саме про реструктуризовану заборгованість, для проведення якої необхідно, щоб підприємство було включено до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).
Натомість, у частині 3 статті 7 Закону мова не йде про реструктуризовану заборгованість, а про заборгованість за природний газ, яка існувала та була погашена теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями до набрання чинності (цим) Законом.
Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі.
Таким чином, виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).
Така правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16 та інших.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Отже, частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
У даній справі предметом спору є стягнення пені та 3% річних, нарахованих на основну заборгованість за спожитий в період з січня по лютий 2016 року природний газ, вказана заборгованість була у повному обсязі погашена відповідачем 16.04.2016 року (останній платіж).
Господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії підтверджується відповідними ліцензіями серії АВ №580614, №580615, №580616, відомості про які містяться на офіційному сайті Кіровоградської обласної державної адміністрації в розділі "Інформація про прийняті рішення з ліцензування" за посиланням http://jkg.kr-admin.gov.ua/files/licenziatu_teplo1.pdf.
Згідно п. 1.2 укладеного між сторонами договору, газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.
Частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" окремо урегульовано списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення; крім того, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Відповідно виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).
Зазначена норма є нормою прямої дії, її застосування не узалежнено від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за природний газ, отриманий до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що нарахування пені, трьох відсотків річних після вступу Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в силу вимог частини 3 статті 7 Закону є неправомірним.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції врахувавши приписи статей 1, 2, 3, частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, а також те, що Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було нараховано на заборгованість, яку відповідач погасив до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягають, оскільки позивачем було безпідставно здійснено нарахування неустойки та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який було погашено відповідачем на момент набрання чинності - 30.11.2016 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржене судове рішення у справі ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.
Право скаржника не порушено.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення - без змін.
10. Судові витрати.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 912/3823/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Судді Ю.Б. Парусніков
І.О. Вечірко