ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 квітня 2020 року Справа № 903/918/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. (повний текст 06.02.2020р.) у справі №903/918/19 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)
до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" (м.Ковель)
про стягнення 650 599,92 грн.
за участі представників
позивача - не з'явився;
відповідача - Ткачук А.А., довіреність №792 від 31.03.2020р.;
Яковук Т.І., доручення №791 від 31.03.2020р.,
Рішенням Господарського суду Волинської області 28.03.2020р. у позові Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599, 92 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з винесеним рішенням Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (т.3, арк.справи 172-191).
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. у справі №903/918/19 і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального, ч.2 ст.11, ст.ст.74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню.
Скаржник зазначає, що умовами абз.2 п.6.1 Договору сторони погодили, що укладання спільних протокольних рішень, договору про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного Договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди. А відтак, посилання суду першої інстанції на укладання ряду спільних протокольних рішень та договору про організацію взаєморозрахунків як підставу для зміни порядку та строку розрахунків вважає такими, що суперечать умовам Договору, принципу обов'язковості виконання договірних зобов'язань.
Стверджує, що оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст.627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через спільні протокольні рішення та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони, тощо. Саме це і було здійснено сторонами спору в умовах п.6.1 Договору.
Зазначає, що умовами спільних протокольних рішень та Договору про організацію взаємопозрахунків не встановлені чіткі строки проведення коштів в рахунок погашення заборгованості з субвенцій
Також зазначає, що різниця у розмірі 67 946 896,79 грн була сплачена відповідачем не по постанові Кабінету міністрів України №20, а власними коштами, що по суті вбачається з доказів, які надавалися позивачем до матеріалів справи, а саме витягу по операціям за Договором.
Скаржник звертає увагу, що у постановах від 12.03.2019р. у справі №910/3657/18, від 22.11.2019р. у справі №916/2286/18, від 11.12.2019р. у справі №916/1109/18 Верховний Суд дійшов до висновку, що порядок перерахування коштів, встановлений постановою Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 року, не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами.
Апелянт стверджує, що сторони прямо передбачили в Договорі обов'язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.п.3 абз.2 п.6.3. Договору. Таким чином, умови п.6.3. Договору прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідач вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу, однак внаслідок незалежних від нього обставин був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем природний газ.
Також зазначає, що Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки встановлює конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Алгоритм не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них, оскільки: обов'язок зі сплати вартості природного газу на умовах Договору постачання природного газу покладено саме на відповідача як на Покупця; згідно з поданими з боку позивача актами приймання - передачі природного газ підписаними між позивачем та відповідачем, останнім не заперечується отримання природного газу на суму 68 048 386,65 грн.
Посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 21.02.2018р. у справі №910/16072/16, від 17.04.2018р. у справі №918/1395/15, від 12.06.2018р. у справі №922/1010/16, від 31.07.2019р. у справі №921/739/17-г/5 від 08.08.2019р. у справі №905/1449/19, від 20.08.2019р. у справі №921/574/17-г/5, від 15.10.2019р. у справі №910/16181/18, від 11.12.2019р. у справі №916/1109/18.
На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. у справі №903/918/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити повністю; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. Також, просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020р. поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. у справі №903/918/19. Відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 01.04.2020р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
30.03.2020р. (вх.№2454/20) на адресу суду від Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві відповідач зазначає, що Реєстри нормативів перерахування коштів АТ «НАК «Нафтогаз України», що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію затверджувалися кожного місяця відповідними постановами НКРЕКП, що є в матеріалах справи. А тому, лише на даний рахунок надходять кошти від населення за відпущену теплову енергію. Механізму, який би дозволяв відповідачу проводити розрахунки за відпущений в рамках спеціальних обов'язків природний газ за рахунок надходжень на поточний рахунок, який не є рахунком із спеціальним режимом використання, законодавством не передбачено. У такий спосіб, держава обмежила постачальників теплової енергії населенню від розподілення коштів, які поступають на рахунки із спеціальним режимом використання, визначивши спеціальний режим проведення розрахунків.
Відповідач зазначає, що 09.11.2017р. укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ «Ковельтепло» та НАК «Нафтогаз України» іншими сторонами на суму 9355034,02 грн, яке було профінансовано в січні 2018р.
Таким чином, несвоєчасність відшкодування пільг та субсидій державою спричиняла неможливість ПТМ «Ковельтепло» своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість за постачання природного газу виникала не з вини підприємства, оскільки, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків у відповідності до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005р. та Постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р., Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р., що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу, то відповідно це ще раз підкреслює відсутність вини відповідача. Даний факт не спростований позивачем.
Відповідач вважає, що виконавцями зобов'язань в частині оплати вартості спожитого природного газу для виробництва теплової енергії населенню по Договору, згідно закону та договору є держава та населення, і в цій частині Закон (ч.3 ст.193 ГК України) не покладає на сторону договору особисто виконати зобов'язання за державу, та населення, оскільки така не є суб'єктом, який сплачує відшкодовує такі платежі, у рамках Договору, а тому і не може нести відповідальність за несвоєчасну їх оплату.
Звертає увагу суду на ту обставину, що заборгованість за природний газ по Договору №3175/1718-ТЕ-2 відповідачем повністю сплачено 18.12.2018р., незважаючи на значну заборгованість населення перед підприємством, яка станом на 01.01.2019р. становила 22481,9 тис.грн та пільги і субсидії - 9324,8 тис. грн.
Стверджує, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині яку держава компенсовувала за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного) застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. Доказів, які підтверджують, що перерахування коштів було здійснено з порушенням строків, встановлених Порядками №20, №256 та №217 з вини відповідача позивачем не надано.
Відповідач посилається на правову позицію викладену в постановах Верховного Суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, від 24.10.2019р. у справі №903/910/18, від 11.11.2019р. у справі №903/911/18, від 15.10.2019р. у справі №921/214/18.
На підставі викладеного відповідач просить суд залишити рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. у справі №903/918/19 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення.
Позивач не забезпечив явки свого представника у судове засідання 01.04.2020р., хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомив (т.3, арк.справи 207).
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 01.04.2020р. представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
18.09.2017р. між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивачем, постачальником) та Підприємством теплових мереж “Ковельтепло” (відповідачем, споживачем за договором) укладено Договір №3175/1718-ТЕ-2 про постачання природного газу.
Підпунктом 1.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах даного договору.
Як встановлено п.п.1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до п.п.3.1 Договору визначено, постачальник передає споживачів природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу - у пунктах приймання - передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та пунктах приймання передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Підпунктом 3.7 Договору погоджено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальника споживача у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла обліку природного газу.
Як встановлено п.п.6.1, 6.2 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно п.п.6.3 Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами, перерахування кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які розраховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 поширювалась дія ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються, як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширювалась дія ст. 19 Закону України “про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати згідно п.п.6.1 за цим договором він сплачує пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно п.п.12.1 Договору, останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
До Договору постачання природного газу від 18.09.2017р., №3175/178-ТЕ-2 між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальником) та ПТМ “Ковельтепло” укладено Додаткові угоди №1 від 11.01.2018р., №2 від 03.04.2018р., №3 від 07.06.2018р., №4 від 01.08.2018р., №5 від 03.09.2018р.
Даний Договір та Додаткові угоди підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, у встановленому порядку не оспорені, не розірвані та не визнані недійсними, а отже є дійсними, укладеними належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач доводить, що заборгованість в сумі 650599,92 грн., виникла з вини відповідача в частині несвоєчасної оплати поставленого природного газу на умовах Договору від 18.09.2017р. за №3175/178-ТЕ-2, Додаткових угодах до нього (т.1, арк.справи 11-26), та актів приймання-передачі природного газу (т.1, арк.справи 42-52).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що ПТМ «Ковельтепло» належить до комунальної власності і є основним в місті Ковелі виробником і надавачем послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам та суб'єктам підприємницької діяльності.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про теплопостачання» одним із основних завдань державного управління у сфері теплопостачання визначено забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини .
Статтею 19-1 Закону України “Про теплопостачання” встановлено імперативний порядок оплати за теплову енергію, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, згідно якого оплата здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
29.12.2015р. набрала чинності нова редакція вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України №217, п.14 якої передбачає, що у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація:
1) здійснює продаж теплової енергії та (або) надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно пунктів 15-26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості: природного газу - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками; послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором транспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи; послуг з розподілу природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної геми) - на рахунок оператора газорозподільної системи; виробництва, транспортування, постачання теплової енергії та надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок теплопостачальної або теплогенеруючої організації”.
Реєстри нормативів перерахування коштів АТ “НАК “Нафтогаз України”, що надходять, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію затверджувались кожного місяця відповідними постановами НКРЕКП, що знаходяться в матеріалах справи (т.1, арк.справи 95-134), а саме: в жовтні 2017р. від населення 68,16%; в листопаді 2017р. від населення 68,59%; в січні 2018р. від населення 63,75%; в лютому 2018р. від населення 66,90%; в березні 2018р. від населення 64,84%; в квітні 2018р. від населення 61,42%; в червні 2018р. від населення 65,16%; в липні 2018р. від населення 64,58%; в серпні 2018р. від населення 64,67%; в вересні 2018р. від населення 64,42%; в жовтні 2018р. від населення 64,35%; в листопаді 2018р. від населення 63,88%; в листопаді 2018р. від населення 63,88%; в грудні 2018р. від населення 67,24%.
Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як підтверджено матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ПТМ «Ковельтепло» діяло відповідно до норм чинного законодавства, що регулює розрахунки за спожитий природний газ, та вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується, що у даному випадку під час здійснення розрахунків за спожитий природний газ сторони мають керуватися реєстрами нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, затвердженими НКРЕКП у відповідності до Постанови КМУ №217 від 18.06.2014р.
Відповідач здійснив усі залежні від нього заходи для дотримання вимог чинного законодавства щодо проведення розрахунків в частині вартості природного газу, а також затверджених НКРЕКІІ нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
Постановою Кабінету міністрів України №20 від 11.01.2005р. “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” визначено механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати.
Постановою Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002р. “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” зі змінами передбачено, зокрема п.8, що розрахунки за надані пільги та субсидії на оплату природного газу, послуг з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення з підприємствами-надавачами здійснюються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання , відкриті в органах Казначейства.
Відповідно до п.8-1 даного Порядку “Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, та/або їх відокремленими структурними підрозділами отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”) та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії.
Таким чином, маючи дебіторську заборгованість по субсидіях і пільгах підприємство частково проводило розрахунки передбачені п.8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р №256.
Заборгованість по пільгах та субсидіях станом на: 01.11.2017р становила 12635,0 тис.грн.; 01.12.2017р. - 22125,4 тис. грн; 01.01.2018р. - 32553,6 тис. грн; 01.02.2018р. - 28888,3 тис. грн; 01.03.2018р. - 17086,8 тис. грн; 01.04.2018р. - 20382,4 тис. грн; 01.05.2018р. - 16151,0 тис. грн; 01.06.2018р. - 7694,5 тис. грн; 01.07.2018р.-7330,4 тис. грн; 01.08.2018р.-6773,6 тис. грн; 01.09.2018р.-6191,6 тис. грн; 01.10.2018р.-5483,5 тис. грн; 01.11.2018р. - 5963.2 тис. грн; 01.12.2018р. - 8485,6 тис. грн (т.1, арк.справи 141, 142).
Крім того, 09.11.2017р. укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ “Ковельтепло” та НАК “Нафтогаз України” іншими сторонами на суму 101 489, 86 грн, яке було профінансовано 21.12.2017р.;
09.11.2017р. укладено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №3837 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України між ПТМ “Ковельтепло” та НАК “Нафтогаз України” іншими сторонами на суму 9 355 034,02 грн, яке було профінансовано в січні 2018р. (т.1, арк.справи 54-56).
Таким чином, несвоєчасність відшкодування пільг та субсидій державою спричиняла неможливість ПТМ “Ковельтепло” своєчасно проводити розрахунки за спожитий природний газ за договором №3175/1718 - ТЕ-2 від 18.09.2017р.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Волинської області, що заборгованість за постачання природного газу виникала не з вини відповідача.
Враховуючи те, що державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків у відповідності до статті 19-1 Закону України “ Про теплопостачання “ від 02.05.2005р. та Постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р., Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р., Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р., що по суті, усуває ПТМ “Ковельтепло” від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу.
З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 Господарського кодексу України та статтею 614 Цивільного кодексу України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. Договору та у свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалася між сторонами на підставі укладеного між ними договору.
Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
Тобто, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать, зокрема, Порядок від 04.03.2002р. №256 та Порядок від 11.01.2005р. №20.
Тому, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного) застосування чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, від 24.10.2019р. у справі №903/910/18, від 11.11.2019р. у справі №903/911/18.
Також, колегія суддів приймає до уваги, що заборгованість за природний газ по договору №3175/1718-ТЕ-2 повністю сплачена 18.12.2018р.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
Також, слід зазначити, що для застосування штрафних санкцій, зокрема пені, передбаченої пунктом 8.1 Договору та наслідків порушення грошових зобов'язань, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Порядками №20 та №256.
Доказів, які підтверджують, що перерахування коштів було здійснено з порушенням строків, встановлених Порядками №20 та №256 з вини відповідача в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, який не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, беручи до уваги ту обставину, що заборгованість за природний газ сплачено повністю, низьким рівнем оплати житлово - комунальних послуг населенням, враховуючи причини неналежного виконання зобов'язання з оплати ПТМ “Ковельтепло” ступінь виконання зобов'язання підприємством, скрутний майновий стан, а також зважаючи на відсутність вини підприємства та відсутність доказів заподіяння збитків позивачу порушенням договірних зобов'язань в частині оплати, Господарський суд Волинської області дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України”, “Пронін проти України”, “Кузнєцов та інші проти Російської Федерації” одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії”).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Волинської області від 28.01.2020р. у справі №903/918/19 залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.04.2020р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Дужич С.П.