Справа № 686/31901/19
Провадження № 22-ц/4820/738/20
02 квітня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.,
секретар судового засідання - Кошельник В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року, суддя Соловйов А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
встановив:
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної йому постановленням ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.12.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Порозова І.Ю. 19.12.2017 року постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за його скаргою, яку в подальшому було скасовано ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17.01.2018 року, в зв'язку з чим йому заподіяно майнової та моральної шкоди. Моральна шкода оцінена у 1000000000 грн. та полягає у стражданнях, які він зазнав від усвідомлення протиправного змісту вказаної ухвали та знущання над ним, що призвело до порушення його честі та гідності, в той час як майнова шкода, яку позивач оцінює в 40020грн. була заподіяна йому витрачанням 4 год. його вільного часу та 20 грн. оплати послуг маршрутного таксі.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28.01.2020 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суддя протиправно став на захист відповідача, який не з'явився до суду, не подав відзиву та не зацікавлений в об'єктивному розгляді справи. Вказав, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 265 ЦПК України, порушив права апелянта на правомірну, добросовісну та кваліфіковану діяльність працівників органів державної влади, право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади держави Україна, конституційне право на свободу пересування територією України, а також право на його честь та гідність та право на справедливий суд. Зазначив, що судом першої інстанції необґрунтовано не взято до уваги правові висновки Верховного Суду, які містяться у постанові, ухваленій в аналогічній справі.
В судове засідання учасники справи, будучи повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17.01.2018 р. скасовано ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.12.2017 р. про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В.А., та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивач у встановленому порядку не довів факту заподіяння йому майнової шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між прийняттям ухвали про відмову у відкритті провадження та настанням відповідної шкоди. На думку суду витрати власного часу та зусиль позивача у зв'язку з підготовкою скарги на судове рішення, її поданням та участю у її розгляді є реалізацією особою свого права на оскарження рішення суду, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України і не може бути підставою для відшкодування шкоди. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди за даних обставин не доведений належними доказами, а стверджуване право було поновлено судом у встановлений законом процесуальний спосіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає вказаним вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд у своїй постанові від 22.03.2018 року у справі №638/13100/14-ц шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування вказаної норми закону в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або ж посадовою або службовою особою органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини даного органу чи вини цієї особи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, при вирішенні даного спору про відшкодування моральної та матеріальної шкоди обов'язковому з'ясуванню судом першої інстанції підлягали обставини щодо наявності такої шкоди, незаконності дій, рішень заподіювача та наявність причинного зв'язку між шкодою та вказаними незаконними діями чи рішеннями заподіювача.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 19.12.2017 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В. А. у зв'язку з тим, що зазначений ОСОБА_1 свідок «ОСОБА_1 », про допит якого він заявляв клопотання, не є реальною особою, а вказаний вислів вживається в українській мові, як фразеологізм та іншого зі змісту скарги не випливає (а.с. 13).
Ухвалою від 17.01.2018 року Апеляційний суд Хмельницької області скасував ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 19.12.2017 року про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В.А. та призначив новий розгляд в суді першої інстанції.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом посилався на те, що в результаті незаконного, на його думку, судового рішення слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Порозової І.Ю. він фактично позбавлений як споживач можливості реалізувати своє абсолютне право на правомірну, добросовісну та кваліфіковану діяльність працівників Хмельницького міськрайонного суду, що призвело до матеріальних втрат та заподіяння йому моральної шкоди.
З доводами позивача колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Пунктом 8 частиною другої статті 129 Конституції України передбачено, що одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Як вбачається із матеріалів справи ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Порозової І.Ю. від 19.12.2017 року скасовано ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17.01.2018 року через порушення визначених кримінальним процесуальним законом вимог щодо вирішення питання про відкриття провадження за поданою скаргою на стадії досудового розслідування. Жодних порушень чи невірного застосування положень кримінального чи кримінального процесуального закону вищевказаним слідчим суддею, що могло б призвести до звуження змісту чи обсягу прав ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування, а також заподіяння останньому будь-якої шкоди судом апеляційної інстанції встановлено не було.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів неправомірних дій чи бездіяльності слідчого судді Порозової І.Ю., які б призвели до заподіянню йому моральної та (або) майнової шкоди.
Твердження ОСОБА_1 про порушення права на надання йому відповідної послуги у вигляді належного правосуддя також підлягає відхиленню, оскільки рішення суду (слідчого судді) у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій чи відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом (постанови Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 454/380/17, провадження № 61-252св18 та від 31.07.2019 року у справі № 454/1987/16-ц, провадження № 61-10691св19).
Колегія суддів ТАКОЖ звертає увагу на необґрунтованість посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №686/20012/18, оскільки вказаною постановою сформульовано правові висновки стосовно відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю слідчого при розгляді клопотань у кримінальному провадженні та дій процесуального прокурора, а не шкоди ймовірно завданої судовим рішенням.
Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04) щодо завдання заявнику у даній справі моральної шкоди не може бути застосована як підстава для даної позовної заяви, оскільки у вказаному рішенні висновки ЄСПЛ зроблені за інших фактичних обставин.
У вказаному рішенні Високий Суд встановив, що на користь заявника до часу розгляду справи у суді не було виконано в повному обсязі рішення військового суду Черкаського гарнізону від 22.08.2001 року. Затримка у його виконанні становила близько семи років і десяти місяців. Рішення іншого районного суду від 29.07.2003 року залишалось невиконаним вже протягом близько п'яти років і одинадцяти місяців. При цьому доводи Уряду не містили будь-яких пояснень щодо таких значних затримок у виконанні судових рішень, винесених на користь заявника. Суд зазначив, що ці затримки спричинені поєднанням певних чинників, таких як брак бюджетних коштів, бездіяльність з боку державних виконавців та недоліки в національному законодавстві, унаслідок чого заявник не мав можливості домогтися виконання судових рішень у ситуації, коли в бюджеті не було передбачено коштів на такі цілі. Високий Суд зазначив, що ці чинники не були поза межами контролю органів влади і, отже, визнав повну відповідальність держави за ситуацію, що склалася (п. 55). Саме за вищевказаних обставин Європейський суд з прав людини здійснив відсилання на пілотне рішення у такій категорії справ щодо довготривалого виконання рішень національних судів («Бурдов проти Російської Федерації №2» (п.65).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами тієї обставини, що ухвалою слідчого судді Порозової І.Ю. про відмову у відкритті провадження щодо поданої ОСОБА_1 скарги на стадії досудового розслідування останньому було заподіяно майнову та (або) моральну шкоду.
Судове рішення ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2020 року.
Судді: Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко