06.04.20
22-ц/812/706/20
Єдиний унікальний номер судової справи: 483/1840/18
Провадження № 22-ц/812/706/20
Постанова
іменем України
06 квітня 2020 року м. Миколаїв Справа № 483/1840/18
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 вересня 2019 року, ухваленепід головуванням судді Казанлі Л.І. у приміщенні цього суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена,
встановив:
У вересні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним.
17 вересня 2015 року між Банком та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідно до умов цього Договору він складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів Банку.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 18 червня 2018 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 109 364 грн. 20 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 44 568 грн. 37 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 39 640 грн. 92 коп., пені за прострочене зобов'язання 25 154 грн. 91 коп., яка нарахована за період з 17 вересня 2015 року по 01 травня 2018 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором та судові витрати у сумі 1762 грн.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 вересня 2019 рокупозов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 15 000 грн. та судові витрати в сумі 241 грн. 67 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення про стягнення лише тіла кредиту у відповідному розмірі мотивоване відсутністю належних та допустимих доказів договірних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 щодо сплати відсотків, пені та доказів підвищення кредитного ліміту.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення зазначених в позові тіла кредиту, процентів, пені за користування кредитом, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для їх стягнення. Відповідач отримавши кредитні кошти здійснював операції щодо зняття готівки з карткового рахунку та погашав заборгованість по кредиту, що свідчить про його згоду з умовами договору, зазначеними у Тарифах обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовах і Правилах надання банківських послуг, а тому суд безпідставно застосував до даних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та необґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості по тілу кредиту у повному обсязі, за процентами і неустойкою.
Про погодження сторонами істотних умов кредитного договору свідчить власноручно підписана відповідачем заява анкета в якій, зокрема, зазначено про ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг та його обов'язку щодо виконання цих вимог та ознайомлення зі змінами на сайті банку. Також, на думку апелянта, суд не звернув уваги на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 18 грудня 2019 року у справі №205/2825/18.
Суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення процентів, порушивши норми матеріального права, зокрема ст.1048 ЦК України та принцип платності кредитного договору, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.
Судом установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 17 вересня 2015 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4000 грн., який в подальшому збільшувався, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку, за допомогою якої розпоряджався кредитними коштами.
В анкеті-заяві від 17 вересня 2015 року зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, які розміщені на рекламному буклеті, складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами, екземпляр цього договору згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua (а.с. 6).
До позовної заяви, крім анкети-заяви, Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с. 7-42).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 18 червня 2018 року становить 109 364 грн. 20 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 44 568 грн. 37 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 39 640 грн. 92 коп., пені за прострочене зобов'язання 25 154 грн. 91 коп., яка нарахована за період з 17 вересня 2015 року по 01 травня 2018 року (а.с.43-45).
При цьому із розрахунку слідує, що заборгованість за процентами визначена банком за ставкою 3,6 % на місяць за період з 09 листопада 2015 року по 23 грудня 2015 року, а з 24 грудня 2015року за ставкою 3,5 % на місяць.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 від 17 вересня 2015 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив крім тіла кредиту стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами та штрафи.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів і неустойки, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Тарифи банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що додані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Між тим, матеріали справи не містять підтверджень, що Тарифи, Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви та апеляційної скарги, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
Суд першої інстанції, встановивши наведені обставини, обґрунтовано вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 вересня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Оскільки Тарифи та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 17 вересня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитом та пені, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даних позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю в цій частині.
Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв'язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17).
Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитними коштами суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 44 568 грн. 37 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 39 640 грн. 92 коп., які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачем у встановленому законом порядку, а не виходячи з облікової ставки Національного банку України, або передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних.
За такого, враховуючи встановлений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, у суду відсутні підстави для здійснення розрахунку процентів за користування кредитом на підставі вказаних положень закону.
Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в даному випадку не може бути взята до уваги правова позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки на думку апелянта вона висловлена в конкретній справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувалися Умови та правила, як погоджені сторонами у належний спосіб, виходячи з наступного.
Виходячи з аналізу текстів постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року та позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду у даній справі, а саме аналізу предмета, підстав позову та учасників правовідносин, вони є подібними.
При цьому в обох справах надані банком до позовної заяви та розрахунку заборгованості за кредитним договором Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не підписані відповідачами. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів та пені за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, де суд першої інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом на суму 39 640 грн. 92 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу в сумі 25 154 грн. 91 коп. у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 17 вересня 2015 року.
Отже, є обґрунтованим висновок суду першої інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення вказаних сум за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов.
Також апеляційний суд не може погодитись з твердженням апелянта про те, що суд першої інстанції грубо порушив загальні принципи цивільного судочинства, а саме принцип змагальності сторін, навівши в обґрунтування своїх висновків доводи проти вимог позивача, не маючи заперечень відповідача.
Такий висновок апелянта ґрунтується на помилковому розумінні основних принципів процесу доказування у цивільних справах. За загальним правилом частини 1 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Аналіз положень частини 2-4 статті 81 та статті 82 ЦПК свідчить про те, що безумовною підставою для звільнення сторони від доказування є обставини, визнані загальновідомими. В інших випадках сторона звільняється від доказування при наявності лише певних умов. При цьому за правилами пункту 1 статті 82 ЦПК не підлягають доказування обставини, які визнані учасником справи і суд не має обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності, або добровільності визнання.
Отже, розгляд справи за відсутності відповідача не звільняє позивача від обов'язку доводити підстави позову (в цій справі обґрунтованість розрахунків), а суд оцінювати надані докази за вимогами статей 77-80 ЦПК.
Оскільки визнання обставин відповідачем та відсутність заперечень з боку відповідача при розгляді справи не є тотожними обставинами, а процесуальне значення має лише факт визнання, то спірні правовідносини не мають іншого характеру ніж правовідносини у справі № 342/180/17, при розгляді якої Верховний Суд зробив правовий висновок в постанові від 03 липня 2019 року та яку застосував суд першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач факт укладення кредитного договору не оспорював, а частковим погашенням заборгованості за кредитним договором висловив свою згоду з його формою договору та умовами, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
За такого, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Банком не були порушені вимоги Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Зокрема, щодо правових наслідків порушення зобов'язання.
Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18 не можуть бути прийняті до уваги. Так, постанова Верховного Суду у справі № 428/2873/17 була ухвалена ще до реєстрації та оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. А у справі №205/2825/18, було встановлено, що за апеляційною скаргою банку було скасоване рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», яке відповідачем не оскаржувалось, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також відсотків, через не встановлення розміру наданих кредитних коштів, що є відмінним від обставин, встановлених судом у даній справі.
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом отриманого ним кредиту є обґрунтованими, проте судом не вірно визначено його розмір.
Так безпосередньо укладений сторонами кредитний договір від 17 вересня 2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить кредитного ліміту, строку повернення кредиту. Однак, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідачем існування заборгованості за тілом кредиту у зв'язку з користуванням кредитними коштами не оспорено, не спростовано, власного розрахунку суду не надано.
Отже, відповідно до ст.ст. 526, 530, 1054 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за тілом кредиту.
Між тим, визначаючи розмір заборгованості у сумі 15 000 грн. суд належним чином не перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості, не витребував у банку виписку з особового рахунку відповідача, не з'ясував розмір фактичної заборгованості за тілом кредиту, лише врахував додану до розрахунку довідку про зміну розміру кредитного ліміту.
Так, з виписки з особового рахунку позичальника, доданої до апеляційної скарги Банку вбачається, що ОСОБА_1 до 08 листопада 2015 року не мав заборгованості за кредитом, а з 09 листопада 2015 року безперервно користувався кредитними коштами, частково їх погашаючи. Відповідачем було отримано 83 649 грн. 64 коп. кредитних коштів, сплачено на погашення кредиту загальну суму 39 081 грн. 27 коп.
Крім того, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої ОСОБА_1 вбачається, що 06 листопада 2015 року відповідачу встановлено кредитний ліміт 4000 грн., 25 грудня 2015 року збільшено його до 8000 грн., 20 січня 2016 року - до 14 000 грн., 23 березня 2016 року - до 15 000 грн., 31 січня 2017 року - до 30 300 грн., а 29 травня 2017 року - до 40 000 грн.
З пояснень АТ КБ «Приватбанк», наданих апеляційному суду, вбачається, що перевищення встановленого кредитного ліміту за карткою відповідача сталося через те, що він до перевищення кредитного ліміту скористався послугою «Оплата частинами»: 1) на суму 1 105 грн. - відкритий 30 червня 2017 року по 30 листопада 2018 року; 2) на суму 3 760 грн. - відкритий 26 червня 2017 року по 26 березня 2018 року; 3) на суму 4 674 грн. - відкритий 14 червня 2017 року по 14 березня 2018 року; 4) на суму 10 290 грн. - відкритий 26 травня 2017 року по 26 лютого 2018 року; 5) на суму 4 282 грн. - відкритий 26 травня 2017 року по 26 липня 2018 року; 6) на суму 3 288 грн. - відкритий 30січня 2016 року по 23 березня 2016 року; 7) на суму 4499 грн. - відкритий 30 січня 2016 року по 23 березня 2016 року; 8) на суму 9 085 грн. - відкритий 11 листопада 2015 року по 10 березня 2016 року.
Згідно умов вказаної послуги ОСОБА_1 , придбавши товар за допомогою кредитної картки повинен щомісячно сплачувати вартість придбаного товару, доручаючи банку списувати кошти щомісячно з кредитної картки, в разі невнесення відповідачем щомісячного платежу - понад кредитного ліміту. При цьому, будь-які додаткові договори між сторонами не оформлюються.
Оскільки відповідач скористався послугою «Оплата частинами» до перевищення кредитного ліміту, та після цього не здійснював внесення грошових коштів на погашення заборгованості понад кредитного ліміту, то щомісячні списання грошових коштів продовжувались до повного розрахунку за товар. Внаслідок таких дій відповідача встановлений кредитний ліміт за карткою був перевищений.
Вказані доводи Банку підтверджуються випискою з особового рахунку (а.с.105-109). У зв'язку з чим розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту станом на 18 червня 2018 року становить 44 568 грн. 37 коп. (83 649 грн. 64 коп. - 39 081 грн. 27 коп.).
Таким чином, з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 44 568 грн. 37 коп.
За таких обставин, оскільки суд першої інстанції помилково визначив розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 17 вересня 2015 року, то відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині розміру стягнутої з відповідача кредитної заборгованості підлягає зміні шляхом збільшення її розміру з 15 000 грн. до 44 568 грн. 37 коп.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог 40,75 % (44 568,37 х 100% : 109 364,20) також підлягає зміні судове рішення і в частині розміру стягнутого судового збору. Зокрема з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за подання позовної заяви 718 грн. 02 коп. (1762 х 40,75%/100%) судового збору та за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог скарги 1077 грн. 02 коп. (2643 х 40,75% / 100%) судового збору.
Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1795 грн. 04 коп. (718,02 + 1077,02).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 вересня 2019 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» кредитної заборгованості - змінити, збільшивши її розмір з 15 000 грн. до 44 568 грн. 37 коп. (сорок чотири тисячі п'ятисот шістдесят вісім гривень тридцять сім копійок).
Рішення в частині судових витрат змінити, стягнувши зОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) 1795 грн. 04 коп. (одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять гривень чотири копійки) судового збору.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: П.П. Лисенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 06 квітня 2020 року.