Дата документу 06.04.2020 Справа № 334/6708/19
Єдиний унікальний №334/6708/19 Головуючий у 1 інстанції Козлова Н.Ю.
Провадження № 22-ц/807/1280/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
06 квітня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позові зазначено, що відповідно до договору № б/н від 17.06.2015 року відповідач отримав кредит у розмірі 21500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank/ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідач у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України зобов'язання за вказаним договором не виконав, не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по кредитному договору, станом на 15.08.2019 року виникла заборгованість у сумі 75511,92 грн., яка складається з 39 380,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13 855,52 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 17 453,61 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 750 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи 500 грн. - фіксована частина, 3572 грн. - процентна складова.
Посилаючись на вказане просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 75511,92 грн.. та витрати понесені по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26 лютого 2020 року в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк".
ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виконав свої обов'язки перед банком, щодо погашення заборгованості за договором кредиту, відповідно до умов договору, повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку та звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. У свою чергу, позивачем не надано належних доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, будь якої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду законним та обґрунтованим виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.06.2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, предметом якого стало надання кредиту у розмірі 21500,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно укладеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі здійснювати повернення кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.
Судом першої інстанції вірно встановлено з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 17.06.2015 року, що своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 не порушував.
У період з 01.09.2015 року до 05.11.2018 року, він користувався кредитними коштами, сплачував заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі.
Разом з тим, з наданого розрахунку встановлено, що 05.11.2018 року з рахунку зафіксовано зняття кредитних коштів у повному об'ємі, на які в подальшому було здійснено відповідні нарахування.
ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про вчинення відносно нього шахрайських дій та повернення незаконно списаних коштів, однак, листом від 25.12.2018 року, представник АТ КБ «Приватбанк» лише роз'яснив йому умови кредитного договору та порідив змінити платіжну картку.
07 листопада 2018 року дані за заявою ОСОБА_1 були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050003993.
За даним кримінальним провадженням його визнано потерпілим. На теперішній час кримінальне провадження триває, проводяться слідчі дії.
Пунктом 6.6 Правил користування платіжною картою передбачено, що у випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через Інтернет, клієнт повинен подати заяву в банк з приводу вказаного питання. Банк в свою чергу представляє інтереси клієнта в міжнародній платіжній системі з питань повернення несанкціонованого списання суми.
За приписами ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суд першої інстанції про те, що ОСОБА_1 виконав свої обов'язки перед банком, щодо погашення заборгованості за договором кредиту, відповідно до умов договору, повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку та звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком.
Банком не надано належних доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, будь якої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі доведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав.)
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права зазначеними вище.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 негайно повідомив Банк про операцію, яку він не виконував і звернувся до Банку із відповідною письмовою заявою, а отже ризик збитків від здійснення цієї операції несе Банк.
Вказані висновки також підтримав Верховний Суд у постанові від 09 січня 2019 року по справі № 377/526/16-ц (провадження 61-30564св18), у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року по справі № 522/2819/16-ц (провадження № 61-1396 св 18), у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року справа № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18), у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року по справі № 571/841/16-ц (провадження 61-25606св18), у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2019 року по справі № 162/134/16-ц (провадження № 61-18582св18).
В той час, коли тягар доведення зазначених обставин у цьому провадженні покладається на позивача, який саме й звернувся до суду, оскільки за правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Провівши аналіз норм матеріального права в системному зв'язку із встановленими по справі фактичними обставинами, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження позову, спростування доводів відповідача та обставин, що саме відповідач, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, аккаунту та мобільного додатку "Приват-24", незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Посилання АТ КБ "ПриватБанк" на те, що ОСОБА_1 розголосив свої персональні дані третім особам оцінюються колегією суддів критично, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_1 втрачав та/або сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. В матеріалах справи також відсутні відомості щодо факту та результату службового розслідування АТ КБ "ПриватБанк".
Таким чином, з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази для висновку про те, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію 05.11.2018 року щодо зняття кредитних коштів кількома транзакціями у розмірі 21 000 грн.
Доводи апеляційної скарги не доведені належними і допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не підлягають задоволенню.
Висновки суду першої інстанції в повній мірі ґрунтуються на законі з врахуванням встановлених у справі фактичних обставин та норми матеріального права застосовані вірно. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті судом першої інстанції були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 квітня 2020 року.
Головуючий
Судді: