Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 333/2545/17-ц
провадження № 61-14821св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 10 травня 2018 року у складі судді Наумової І. Й. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування квартирою.
Позовна заява обґрунтована тим, що квартира АДРЕСА_1 складається з 4-х ізольованих кімнат площею: 11,9 кв. м, 12,5 кв. м, 15,7 кв. м, 7,7 кв. м, підсобних приміщень: кухні площею 6.6 кв. м, туалету - 0,9 кв. м, ванної кімнати - 0,9 кв. м, коридору - 7,9 кв. м.
ОСОБА_1 вказувала, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 20 серпня 2010 року належить 2/5 частини даної квартири, яка складалась з кімнати № 2 площею 11,9 кв. м, кімнати № 6 площею 7,7 кв. м, а 12 серпня 2012 року вона подарувала дану частину квартири ОСОБА_3 .
Інша частина вказаної квартири - 3/5 частини належала її чоловіку ОСОБА_4 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік - ОСОБА_4 помер.
Зазначала, що вона після смерті чоловіка, як спадкоємиця першої черги, оформила право на спадщину у вигляді 1/2 частини від 3/5 частини даної квартири.
ОСОБА_4 , яка є дочкою її чоловіка від першого шлюбу, також є його спадкоємицею, у встановлений законодавством строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але свідоцтво про право на свою частку у спадковому майні не отримала.
Посилалась на те, що на теперішній час сумісне проживання та користування належною їй та ОСОБА_4 3/5 частини даної квартири неможливе внаслідок неврівноваженого психічного стану останньої, яка ухиляється від оформлення спадкового майна та урегулювання поділу квартири мирним шляхом. Відповідачка не піклується за своєю часткою спадщини, комунальні послуги не сплачує.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визначити наступний порядок користування спірним приміщенням: їй виділити у користування кімнату площею 12,5 кв. м, ОСОБА_4 - кімнату площею 15,7 кв. м, підсобні приміщення: коридор, ванну кімнату, туалет, балкон залишити у спільному користуванні.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що без порушення прав іншого співвласника - ОСОБА_4 , неможливо визначити порядок користування належної їм квартирою у спосіб, який просила позивач.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що підставою звернення до суду було те, що між співвласниками квартири не було досягнуто згоди щодо порядку користування квартирою, добровільно вирішити його неможливо, суд також цьому не сприяв, хоча у справі було проведено експертизу, відповідно до якої було запропоновано варіанти порядку користування квартирою.
Запропонований нею порядок користування квартирою, на думку суду, призведе, хоча і до незначного, але до зменшення часток співвласників.
Проте, при вирішенні спору ні суд першої, ні апеляційної інстанції не врахували, що в даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку користування нею, тому з урахуванням площі кімнат, можливо відійти від дотримання критерію необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, житлова площа якого буде чітко відповідати їх ідеальним часткам у праві власності. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Перевищення чи зменшення виділеного в користування метражу житлової площі, який припадає на ідеальну частку кожному зі співвласників, забезпечить всім можливість користуватись квартирою, але істотно не вплине на права відповідача, як користувача квартири, та ніяким чином не вплине на розмір їх частки у праві власності.
Також вказує, що вона згодна на будь-який порядок користування квартирою, про що повідомляла суди обох інстанцій.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2010 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4
20 серпня 2010 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 2/5 частини даної квартири, а саме: кімнату № 2 площею 11,9 кв. м, кімнату № 6 площею 7,7 кв. м, підсобні приміщення залишаються у загальному користуванні між співвласниками. Дана обставина підтверджується договором дарування від 20 серпня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_4 спадщину у вигляді 3/5 частки вищезазначеної квартири прийняли позивач та відповідач, яка була його донькою. Позивач оформила право на свою частку спадщини у вигляді 3/10 частини вищезазначеної квартири та отримала свідоцтво про право на спадщину від 02 липня 2015 року. Відповідач прийняла спадщину у вигляді 3/10 частини вищезазначеної квартири, свідоцтво про право на дану спадщину до теперішнього часу не отримала. Дані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4
ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного 12 серпня 2012 року між нею та позивачем, є власником 2/5 частини даної квартири, а саме: кімнати № 2 площею 11,9 кв. м, кімнатою №6 площею 7,7 кв. м. Дана обставина підтверджується договором дарування від 12 серпня 2012 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав.
З довідки, виданої головою ЖБК-4 «Побутовець» від 14 березня 2016 року, вбачається, що сторонами по справі були розділені особові рахунки по сплаті комунальних платежів, а саме: за утримання будинку та прибудинкової території та централізованого опалення.
З технічної документації квартири вбачається, що її загальна площа становить 66 кв. м, жила - 47,8 кв. м, корисна площа - 65,4 кв. м. Квартира складається з 4-х кімнат площею: 11,9 кв. м, 12,5 кв. м, 15,7 кв. м, 7,7 кв. м, підсобних приміщень: кухні площею 6,6 кв. м, туалету - 0,9 кв. м, ванної кімнати - 0,9 кв. м, коридору - 7,9 кв. м, балкону.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим майна зберігається, суд виділяє у користування сторін частину майна у натурі, що співмірна розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
Судами встановлено, що за клопотанням позивача, ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2017 року призначена судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено питання: «Чи можливо встановити порядок користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з виділом у користування ОСОБА_1 , яка є власником 3/10 частини даної кватири, житлової кімнати площею 12,5 кв. м, а ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину у вигляді 3/10 частини даної квартири, житлову кімнату площею 15,7 кв. м, а інші приміщення залишити у загальному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка є власником 2/5 частини даної квартири?». Виконання даної експертизи доручено судовим експертам ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро».
Згідно з висновком судового експерта ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро» Лещенка К. І. від 28 лютого 2018 року на розгляд суду запропоновано варіант порядку користування квартирою АДРЕСА_1 з урахуванням варіанту, запропонованого в ухвалі Комунарського районного суду від 20 вересня 2017 року, з незначним відступом від ідеальних часток співвласників, при якому співвласнику ОСОБА_1 пропонується в особисте користування кімната 3 площею 12,5 кв. м, співвласнику ОСОБА_2 пропонуються в особисте користування частина кімнати 4 площею 11,65 кв. м та балкон площею 0,84 кв. м, а співвласнику ОСОБА_3 пропонуються в особисте користування кімната 2 площею 11,9 м та кімната 6 площею 7,7 м. Так як частина приміщень пропонується у загальне користування співвласників, то співвласнику ОСОБА_1 пропонується в загалі приміщень в квартирі загальною площею 19,6 кв. м, що на 0,167 кв. м менш, ніж покладено на ідеальну частку в 3/10 частини, співвласнику ОСОБА_2 пропонується в загалі приміщень в квартирі загальною площею 19,59 кв. м, що на 0,177 кв. м менше, ніж покладено на ідеальну частку в 3/10 частини, а співвласнику ОСОБА_3 пропонується в загалі приміщень в квартирі загальною площею 26,7 кв. м, що на 0,344 кв. м більше, ніж покладено на ідеальну частку в 2/5 частини. Також для даного варіанту порядку користування квартирою необхідно виконати наступні переобладнання: у кімнаті 4 улаштувати перетинок товщиною 0,1 м з дверним прорізом обладнавши таким чином коридор площею 3,7 кв. м та кімнату площею 11,65 кв. м.
Таким чином, установивши неможливість виділу у користування кожному зі співвласників у натурі частини спірного нерухомого майна, розмір якої був би співмірним розміру частки у праві власності на спільне майно, без порушення їх прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про встановлення порядку користування квартирою.
Посилання у касаційній скарзі на те, що вона була згодна на будь-який порядок користування спірною квартирою, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Заявляючи клопотання про призначення експертизи, позивачем було поставлено на розгляд експертизи одне питання, з урахуванням відповіді судового експерта на нього, судами ухвалено судові рішення.
Матеріали справи не містять інших запропонованих варіантів встановлення порядку користування спірною квартирою.
Доводи касаційної скарги про те, що перевищення чи зменшення виділеного в користування метражу житлової площі, який припадає на ідеальну частку кожному зі співвласників, забезпечить всім можливість користуватись квартирою, але істотно не вплине на права відповідача, як користувача квартири, та ніяким чином не вплине на розмір їх частки у праві власності, не можуть бути прийняті судом, оскільки наведене суперечить положенням частини третьої статті 358 ЦК України та порушить права інших співвласників на володіння тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності.
Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач не сплачує комунальні послуги є необґрунтованими, оскільки з довідки голови кооперативу ЖБК-4 «Побутовець» від 14 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 сплачує витрати на розділений особовий рахунок, який оформлений на її ім'я.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 10 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян