Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №536/1942/16-а
адміністративне провадження №К/9901/45429/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області у складі судді Святської О. В. від 10.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Жиглія С. П., Перцової Т. С., Дюкаревої С. В. від 25.05.2017,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Сільрада, відповідач), у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення сорок першої сесії шостого скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 25.04.2014 «Про відміну рішення двадцять восьмої сесії шостого скликання Максимівської сільської ради від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства» - в частині, що стосується надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою;
- визнати незаконним та скасувати рішення сорок першої сесії шостого скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 25.04.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства» (далі - спірні рішення).
2. Мотивуючи свій позов, позивач зазначав, що рішення двадцять восьмої сесії шостого скликання Максимівської сільської ради від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства» є актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, а тому скасування даного рішення після його виконання є незаконним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017, позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані спірні рішення.
4. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, діючи як орган місцевого самоврядування, не може скасовувати або змінювати свої ж попередні рішення, які є індивідуальним актом ненормативного характеру одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом виконання, а тому, в даному випадку, діяв протиправно.
5. Суди також зазначали, що оскаржуване позивачем рішення, яким йому відмовлено у затвердженні проекту землеустрою, не містить жодних мотивів такої відмови і посилань на відповідні норми законодавства, які б обґрунтовували підстави прийняття такого рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням 28 сесії 6 скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 10.12.2012 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду сільськогосподарського призначення (сіножаті) орієнтовною площею 8,2 га для ведення товарного виробництва із земель запасу Максимівської сільської ради. Громадянину ОСОБА_1 запропоновано подати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розгляду та затвердження у встановленому законом порядку.
8. 12.04.2013 рішенням 32 сесії 6 скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області внесені зміни до рішення 28 сесії 6 скликання від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», а саме - в частині 1 викладено їх в наступній редакції: Надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду сільськогосподарського призначення (сіножаті) орієнтовною площею 8,2 га для ведення фермерського господарства, із земель запасу Максимівської сільської ради.
9. На підставі договору про розроблення проекту відведення земельної ділянки №55 від 04.06.2013 та рішення Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», рішення 32 сесії 6 скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району від 12.04.2013, приватним підприємством «Бюро земельного кадастру» розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 - для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів в селі Максимівка Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
10. Вищезазначений проект землеустрою позивачем подано до Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області для подальшого його затвердження.
11. Рішенням 41 сесії 6 скликання від 25.04.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства» Максимівською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області вирішено відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів в селі Максимівка Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
12. Також, рішенням 41 сесії 6 скликання Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 25.04.2014 відмінено рішення 28 сесії 6 скликання Максимівської сільської ради від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства».
13. Окрім цього, матеріалами справи підтверджено, що 11.08.2016 до Єдиного державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області. В результаті добровільного об'єднання деяких територіальних громад сіл територіальна громада села Максимівка увійшла до складу Недогарківської об'єднаної сільської територіальної громади. 19.11.2015 рішенням 1 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області вирішено припинити як юридичну особу Максимівську сільську раду шляхом приєднання до Недогарківської сільської ради. Встановлено, що правонаступником Максимівської сільської ради є Недогарківська сільська рада.
14. З матеріалів справи випливає й те, що про спірні рішення ОСОБА_1 стало відомо з письмових повідомлень Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 14.08.2015 вих. №02-18/732 та від 23.11.2015 вих. №02-18/896.
15. 04.12.2015 ОСОБА_1 оскаржив вищезгадані рішення сільської ради до Кременчуцького районного суду Полтавської області в порядку цивільного судочинства.
16. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23.12.2015 у справі №536/2578/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено.
17. Втім, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.11.2016 провадження у справі №536/2578/16-ц закрито у зв'язку з неналежністю розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.
18. 06.12.2016 ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до Кременчуцького районного суду Полтавської області в порядку адміністративного судочинства.
19. Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 07.12.2016 позивачу поновлено строк звернення до адміністративного суду і відкрито провадження у справі.
20. У касаційній скарзі наявні посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки, на переконання скаржника, даний позов подано поза межами строку звернення до адміністративного суду.
21. Такі доводи скаржник обґрунтовує тим, що про порушення своїх прав позивач мав би дізнатись ще у 2014 році, однак з даним адміністративним позовом звернувся лише у 2016 році, тобто з порушенням встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
22. ОСОБА_2 вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення вищенаведеного строку, оскільки поважних причин для цього, на думку скаржника, позивач не вказав. Не звернув увагу на такі обставини і апеляційний суд, у зв'язку з чим ухвалив судове рішення, яке на ґрунтується на вимогах закону.
23. Касаційна скарга містить аргументи й про те, що спірні у цій справі рішення є ненормативними індивідуальними актами органу місцевого самоврядування одноразового застосування й, станом на час звернення до суду з даним позовом, вичерпали свою дію, у зв'язку з чим, як вважає ОСОБА_2 , у такому випадку відсутній предмет спору, а обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реальне відновлення.
24. Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
25. Так, у частині другій статті 19 Конституції України закріплено правило, за яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
27. За змістом пункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР питання регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради й вирішуються нею виключно на пленарних засіданнях.
28. Згідно з приписами частин першої, десятої статті 59 вищеназваного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
29. За приписами частини першої статті 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
30. Водночас, у статті 3 Основного Закону України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
31. Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону №280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
32. Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
33. В свою чергу, положенню частини десятої статті 59 Закону №280/97-ВР дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 (далі - Рішення №7-рп/2009), у мотивувальній частині якого вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
34. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
35. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
36. У даному випадку, як виплаває з встановлених судами обставин цієї справи, спірним рішенням Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (правонаступником якої є Недогарківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області) відмінено раніше прийняте рішення від 10.12.2012, яким позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
37. В той же час, на підставі вищевказаного рішення сільської ради від 10.12.2012 позивачем укладено договір про розроблення проекту відведення земельної ділянки №55 від 04.06.2013, приватним підприємством «Бюро земельного кадастру» розроблено відповідний проект землеустрою, який в подальшому було подано до Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області для його затвердження.
38. Отже, рішення сільської ради, яке в подальшому (більш ніж через два роки) було скасовано спірним рішенням, є виконаним, а тому вичерпало свою дію, при цьому, на його підставі виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією позивачем права, передбаченого статтею 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), для чого останній вчиняв певні дії, уклав відповідний правочин, розробив проект землеустрою і подав його на затвердження.
39. Відтак, колегія суддів констатує порушенням з боку органу місцевого самоврядування гарантії стабільності суспільних відносин між такими органами і громадянами, і це нівелює впевненість позивача у тому, що його існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
40. Колегія суддів враховує й висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 29.11.1991 за заявою №12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) де Суд зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для дотримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати так.
41. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначає як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
42. Також, у рішенні ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20.10.2011 ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
43. Це означає, що органи державної влади, діючи від імені держави як суб'єкти владних повноважень у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх обов'язків.
44. У світлі наведеного, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для задоволення вимог даного адміністративного позову в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення від 25.04.2014 «Про відміну рішення двадцять восьмої сесії шостого скликання Максимівської сільської ради від 10.12.2012 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства», оскільки, у цьому випадку, відповідач діяв поза межами своїх повноважень у непередбачений законом спосіб.
45. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність у позивача права на судове оскарження спірних рішень сільської ради з огляду на те, що останні є індивідуальним ненормативним актом одноразового застосування і вичерпали свою дію фактом їх виконання, й з цього приводу зазначає таке.
46. У розумінні частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
47. Частиною першою статті 6 КАС України у тій же редакції визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
48. Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011.
49. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
50. Конституційний Суд України зазначив й про те, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
51. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
52. Поряд із цим, варто зауважити, що можливість скасування у судовому порядку будь-яких актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України прямо передбачена й частиною десятою статті 59 Закону №280/97-ВР.
53. Суд звертає увагу й на приписи пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, якою встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
54. Оскільки, як встановлено у ході судового розгляду справи, спірні рішення, які є правовими актами індивідуальної дії, безпосередньо стосувались прав позивача, які можуть бути об'єктом судового захисту, то у ОСОБА_1 виникло право на їх оскарження у судовому порядку.
55. Одноразовий характер застосування спірних рішень не робить їх недоторканими і не може нівелювати право позивача на судовий захист, гарантоване Конституцією та законами України.
56. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів враховує, що, як встановили суди попередніх інстанцій, даний позов первинно було подано в межах вищевказаного строку, а саме - 04.12.2015, втім до суду цивільної юрисдикції.
57. Водночас, провадження у цивільній справі було закрито судом апеляційної інстанції з огляду на те, що даний спір є публічно - правовим і не підлягав вирішенню цивільними судами, про що постановлено відповідну ухвалу від 14.11.2016.
58. При цьому, даний адміністративний позов позивач подав 06.12.2016.
59. Так, частинами першою, другою статті 99 КАС України в редакції, яка діяла станом на день подання даного позову, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
60. Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
61. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
62. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
63. У рішенні від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
64. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
65. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY).
66. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
67. Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
68. ЄСПЛ вже звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".
69. З огляду на це, суди повинні звертати увагу на усі доводи особи, яка звертається за судовим захистом; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку особи-заявника протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
70. У даному ж випадку, враховуючи обставини даної конкретної справи, суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду були поважними, позаяк останній, звертаючись до суду цивільної юрисдикції вперше, такий строк не пропустив, а звернення з позовом до адміністративного суду поза межами зазначеного вище строку не пов'язано із фактами зловживання заявником своїми процесуальними правами, або вчиненням інших дій, які б свідчили про його недобросовісну поведінку або умисне зволікання з реалізацією права на судовий захист.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
71. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, не виявив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.
72. Наведені ж у касаційній скарзі мотиви таких висновків не спростовують і не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які, як встановлено за результатами касаційного розгляду справи, є законними та обґрунтованими.
73. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10.03.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний