Ухвала
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 310/837/13-ц
провадження № 61-3012ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року та ухвали Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності,
У січні 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності.
Ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2013 року відкрито провадження у справі.
20 лютого 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності та зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 липня 2013 року виправлено описки у рішенні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2013 року.
23 грудня 2019 року ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_2 , звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 липня 2013 року про виправлення описки.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в частині оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року відмовлено.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 10 лютого 2020 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що він не звертався до суду з жодними позовами у 2013 році, позовна заява ним не підписувалась, справа була розглянута за його відсутності, та без належного повідомлення про день та час розгляду справи, оскільки усі рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення одержані однією особою, про що свідчить ідентичний підпис. Складені працівником суду телефонограми не відповідають дійсності, а заяви про неможливість з'явитися до суду та про підтримання позовних вимог, а також клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи підписані не ним, а невідомою особою. Про існування рішення Бердянського міськрайонного суду від 03 червня 2013 року він дізнався під час розгляду цивільної справи № 310/3136/19 за його позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Враховуючи наведене, касаційна скарга в частині оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року не може бути прийнята до касаційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції по суті не переглядалось в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року необхідно відмовити.
У частині оскарження ухвали Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року, апеляційний суд виходив із того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 подана після спливу більш ніж п'яти років з дня складання повного тексту судового рішення від 03 червня 2013 року, при цьому скаржник (позивач у справі) був належним чином повідомлений про розгляд справи, а наявність обставин пропуску строку внаслідок виникнення непереборної сили ним не наведено та не підтверджено належними й допустимими доказами.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ураховуючи, що апеляційна скарга була подана у грудні 2019 року, апеляційний суд вірно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 361/161/13-ц.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є позивачем у справі № 310/837/13 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності та йому було достеменно відомо про розгляд судом даної справи.
Установлено, що позовна заява підписана ОСОБА_1 . Та ОСОБА_3 , позивачами у справі. Матеріали справи також містять рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, з яких вбачається, що ОСОБА_1 особисто отримував поштову кореспонденцію у справі. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час розгляду справи було подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яка підписана обома позивачами. У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , відповідно до якої він просить розглянути справу за його відсутності та підтримує свої позовні вимоги.
Також, з телефонограм, складених за підписом судді суду першої інстанції, вбачається, що секретарем судового засідання Мельник В.Ю., було передано, а ОСОБА_1 було прийнято телефонограму, в якій повідомлено про необхідність з'явитися в судове засідання в якості позивача уцивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд постановляючи оскаржувану ухвалу, діяв у відповідності до норми частини другої статті 358 ЦПК України.
Підстави вважати, що апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, відсутні.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 червня 2013 року та ухвали Запорізького апеляційного суду від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ в натурі житлового будинку, визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко