Ухвала
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 534/419/17
провадження № 61-5534ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою громадської організації Товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації Товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до громадської організації Товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 02 вересня 2010 року він був прийнятий на посаду охоронника громадської організації «Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів» (далі - ГО «Гаражне товариство № 2»), 19 січня 2017 року прийшов на робоче місце він побачив, що замки змінені та у нього фактично відсутня можливість приступити до роботи. 25 січня 2017 року голова товариства повідомив, що його звільнено та 11 лютого 2017 року йому було видано наказ про припинення трудового договору, з якого вбачається, що його звільнено 15 грудня 2016 року за згодою сторін.
Просив поновити його на посаді охоронника ГО «Гаражне товариство № 2» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, оскільки у зв'язку із звільненням він втратив душевний спокій, постійно перебував у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя, не зміг допомогти своїй дочці, яка потребувала його допомоги у зв'язку лікуванням .
У липні 2017 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив скасувати наказ (розпорядження) № 3 про припинення трудового договору (контракту) від 15 грудня 2016 року; поновити його на посаді охоронника ГО «Гаражне товариство № 2» та стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 781 грн 66 коп. та моральну шкоду у розмірі 80 000 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 120 грн.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 3 від 15 грудня 2016 року, виданий головою правління гаражного товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника в Громадській організації «Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів».
Стягнуто з Громадської організації «Товариство № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 781 грн 66 коп. та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1 450 грн допущено до негайного виконання.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2019 року залишено без змін.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ГО «Гаражне товариство № 2» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 9 781 грн 66 коп. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 80 000 грн (2 000 грн - оспорювана сума), що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*250=525 500).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Верховним Судом також не встановлено підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадської організації Товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації Товариства № 2 по експлуатації індивідуальних гаражів про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко