Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 235/1605/19
провадження № 61-16211св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Селидіввугілля»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2019 року у складі судді Бородавки К. П. та постанову Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Тимченко О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі - ДП «Селидіввугілля») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував з ДП «Селидіввугілля» у трудових відносинах з 11 березня 2013 року до 10листопада 2018 року. Наказом від 12 листопада 2018року № 190к на підставі частини першоїстатті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) його звільнено з роботи за власним бажанням. Але в день звільнення відповідач в порушення вимог трудового законодавства не виплатив заборгованість по заробітній платі та остаточний розрахунок провів лише 26 лютого 2019 року.
Таким чином, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 листопада 2018 року до 26лютого 2019 року включно у розмірі 52019,78 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач в день звільнення не працював, вимоги про розрахунок до відповідача не пред'являв, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач не розрахувався з ним на наступний день після звільнення та ОСОБА_1 в останній робочий день прибув на підприємство хоча і не виконував свою безпосередню роботу за трудовим договором.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ДП «Селидіввугілля» подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що сторони перебували у трудових відносинах. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 11 березня 2013 року до 10 листопада 2018 року працював на відокремленому підрозділі «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» електрослюсарем підземним дільниці ПР-1, таб. № 3212. Наказом від 12 листопада 2018 року № 190к по відокремленому підрозділі «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» позивача звільнено на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням з 10 листопада 2018 року.
З табеля використання з дільниці ПР-1 за листопад 2018 року убачається, що 10 листопада 2018 року позивач не працював через цілозмінний простій.
З наказу від 30 листопада 2018 року № 2726 «Про оплату тарифної ставки» убачається, що по причині відсутності на роботі працівників (зокрема, ОСОБА_1 ) у зв'язку з неприбуттям автобуса для доставки робітників на шахту для виконання своїх професійних обов'язків (вимушений простій) оплату періоду 09 листопада 2019 року - 10 листопада 2019 року проводити в розмірі тарифної ставки.
Згідно довідки про нараховану та сплачену заробітну плату від 18 лютого 2019 року № 59/02р на час звільнення 10 листопада 2018 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за серпень 2018 року у сумі 11 904,73 грн, за вересень 2018 року - 12 627,03 грн, за жовтень 2018 року - 17 027,48 грн, за листопад 2018 року - 20 821,62 грн. Станом на 15 лютого 2019 року фактична сума боргу складала 17 780,63 грн.
З виписки по картковому рахунку на ім'я позивача вбачається, що сума заборгованості по заробітній платі була виплачена поступово, остаточний розрахунок проведено 26 лютого 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З виписки по картковому рахунку на ім'я позивача убачається, що сума заборгованості по заробітній платі була виплачена поступово, остаточний розрахунок проведено 26 лютого 2019 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач в день звільнення не працював, вимоги про розрахунок до відповідача не пред'являв, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 10 листопада 2018 року, тобто у день звільнення, не працював через цілозмінний простій. Це підтверджується наявними в матеріалах справи витягом із табелю за листопад 2018 року, в якому ця дата не зазначена як робочий день, наказом від 30 листопада 2018 року № 2726 «Про оплату тарифної ставки» та фактично не спростовується позивачем, який при зверненні до суду зазначав, що 10 листопада 2018 року у зв'язку з неприбуттям автобуса для доставки робітників на шахту він своїх професійних обов'язків не виконував.
Оскільки працівник в день звільнення не працював, то, враховуючи положення частини першої статті 116 КЗпП України, виплата нарахованих сум повинна бути проведена не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим вимоги про розрахунок. Проте після звільнення з вимогою про розрахунок позивач не звертався.
Звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем усіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18).
Оскільки ОСОБА_1 після звільнення з вимогою про виплату заборгованості до підприємства не звертався, на момент звернення позивача до суду відповідач повністю розрахувався з ним, тому обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач в останній робочий день прибув на підприємство хоча і не виконував свою безпосередню роботу за трудовим договором. Слід зазначити, що апеляційний суд надав оцінку вказаним доводам та зауважив, що звернення позивача 10 листопада 2018 року до відділу кадрів із заявою про звільнення не є робочим днем у розумінні статті 116 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. С. Жданова
В. О. Кузнєцов