Ухвала
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 756/7766/16-ц
провадження № 61-4574ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором про надання послуг, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача зменшення ціни додаткової винагороди, визнання недійсними пунктів договору про надання послуг,
У червні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов обґрунтував тим, що 09 липня 2015 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про надання юридичних послуг. Предметом цього договору є надання юридично-консультативних послуг щодо відмови управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва в переведені ОСОБА_4 з пенсії за віком на пенсію з втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно з пунктом 5.1.3 договору, у випадку вирішення справи на користь замовника, замовник додатково сплачує на користь виконавця грошову винагороду у розмірі 6 000 грн не пізніше трьох днів з набрання рішення суду законної сили. Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Впродовж 10 днів від дати набрання законної сили судовим рішенням відповідач не виконав своїх зобов'язань згідно з пунктом 5.1.2 договору зі сплати коштів у розмірі 6 000 грн. Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість у розмірі - 6 000 грн, пеню у розмірі - 4 680 грн та витрати зі сплати судового збору.
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача шляхом відповідного зменшення ціни послуги у зв'язку з виявленими недоліками, що призвели до порушення прав споживача, та визнання недійсними несправедливих положень договору зі споживачем.
Позов обґрунтував тим, що 01 жовтня 2014 року між сторонами укладений договір про надання юридичних послуг. Відповідно до пунктів 1 та 2 договору від 01 жовтня 2014 року ОСОБА_3 як замовник послуг доручив, а ФОП ОСОБА_1 на виконання договору зобов'язався надати юридично-консультативні послуги щодо переоформлення пенсії матері ОСОБА_3 . На виконання пункту 5.1 договору від 01 жовтня 2014 року ОСОБА_3 оплатив ФОП ОСОБА_1 послуги з надання консультацій з пенсійного законодавства у розмірі 6 000 грн.
За результатами отриманих ОСОБА_3 консультацій від ФОП ОСОБА_1 та здійснення ним представництва інтересів в Управлінні пенсійного фонду України Деснянського району міста Києва щодо переоформлення пенсії між сторонами 09 липня 2015 року укладено договір про надання юридичних послуг від 09 липня 2015 року. На виконання вказаного договору ОСОБА_3 сплатив ФОП ОСОБА_1 6 000 грн, а ФОП ОСОБА_1 приступив до виконання договору від 09 липня 2015 року.
ОСОБА_3 вважав, що ФОП ОСОБА_1 надав неякісні юридичні послуги. Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» просив зменшити їх ціну на суму додаткової винагороди в розмірі 6 000 грн, що мала виплачуватись йому згідно з пунктом 5.1 підпункту 5.1.3 договору. Також, посилаючись на частину третю статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», просив визнати недійсними положення пунктів 9 та 10 договору про надання юридичних послуг від 09 липня 2015 року з посиланням на їх несправедливість.
У листопаді 2017 року ФОП ОСОБА_1 також звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором про надання юридичних послуг від 09 липня 2015 року. Вказаний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом ФОП ОСОБА_1 та із зустрічним позовом ОСОБА_3 . Уточнивши позовні вимоги просив стягнути три відсотки річних та інфляційні витрати у розмірі 1 801 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ФОП ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду від 16 жовтня 2019 року залишено без задоволення. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Також просить поновити строк на касаційне оскарження.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є стягнення коштів за первісним позовом та захист прав споживача шляхом зменшення ціни додаткової винагороди, визнання недійсними пунктів договору про надання юридичних послуг за зустрічним позовом.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 12 481 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).
Отже, зазначена справа в частині вимог про стягнення коштів та вимог про захист прав споживачів є малозначною відповідно до вимог закону.
Крім того, ця справа в частині вимог про визнання недійсними окремих пунктів договору про надання послуг не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України, суд може віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження з встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.
Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Зважаючи, що касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, то питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження вирішенню не підлягає.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором про надання послуг, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача зменшення ціни додаткової винагороди, визнання недійсними пунктів договору про надання послуг відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний