Справа № 320/6203/19 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
02 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Прокуратури Донецької області у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Донецької області від 20 серпня 2015 року №1376-к. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури м.Тореза Донецької області.
- поновити ОСОБА_1 , на посаді прокурора прокуратури м.Тореза Донецької області з 20 серпня 2015 року.
- зобов'язати Прокуратуру Донецької області направити до Міністерства юстиції України інформацію щодо виключення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомостей про звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року адміністративну справу № 320/6203/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії вирішено передати за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду (вул. Добровольського, 1, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122).
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати дану ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зокрема, позивач стверджує, що суд першої інстанції не встановив місця його фактичного проживання та дійшов помилкового висновку, що даний спір підлягає розгляду адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням відповідача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з даним позовом, зазначивши, що місцем його проживання є АДРЕСА_1 . Разом з тим, у позовній заяві позивачем було зазначено про те, що у червні 2014 року через події, які почалися в окремих районах Донецької та Луганської областей, а саме збройної агресії проти України та окупації частини території, а також діяльності терористичних угрупувань він був вимушений покинути місце постійного проживання у м. Торез (Донецька область) та переїхати на контрольовану Україною територію, де проживає до теперішнього часу за вказаною у позовній заяві адресою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 грудня 2019 року.
При цьому, у вказаній ухвалі судом першої інстанції, зокрема, зазначено про те, що позовна заява подана з дотриманням правил підсудності.
Водночас, у судовому засіданні 16 січня 2020 року, встановивши, що позивач не має постійного місця реєстрації, а місцезнаходженням відповідача є вул. Університетська, буд. 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, судом було поставлено на обговорення питання про передачу адміністративної справи за правилами територіальної підсудності до іншого адміністративного суду, у зв'язку з ненаданням позивачем належних доказів, стосовно його місця реєстрації.
Не зважаючи на заперечення позивача проти передачі даної справи до іншого адміністративного суду, а також надання останнім доказів про те, що на даний час він проживає у будинку за адресою АДРЕСА_2 , який належить йому на праві власності, Київським окружним адміністративним судом 16 січня 2020 року було ухвалено рішення про передачу даної справи за територіальною підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду.
Переглядаючи матеріали справи, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Приписами ст. 25 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.
Тобто положеннями вказаної норми законодавцем визначено альтернативну підсудність розгляду адміністративним судом відповідної категорії справ, яку позивач має можливість обрати на власний розсуд, а саме: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування) цієї особи-позивача або за місцезнаходженням відповідача.
При цьому, вказана норма визначає, що позивач має право звернутись до суду як за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем свого проживання так і за місцем свого перебування або місцем знаходження.
Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV визначено, що місце перебування - адміністративно - територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Як встановлено судом, позивач вирішив звернутись до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав до адміністративного суду за місцем свого проживання.
При цьому, звертаючись до суду позивач зазначив, що у червні 2014 року був вимушинений покинути місце постійного проживання у м. Торез (на даний час м.Чистякове, яке відповідно до Указу Президента України від 7 лютого 2019 року № 32/2019 належить до тимчасово окупованої території) та переїхати проживати на контрольовану територію України за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Патріотів, 9-а, де проживає до теперішнього часу.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав до суду з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого вбачається, що з 20 квітня 2018 року позивач є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 2 ЗУ № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, суд першої інстанції вирішуючи, що даний спір повинен розглядатись адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача фактично позбавив позивача наданого йому Законом права вибору суду.
При цьому, будь-які докази про те, що позивач не має постійного місця реєстрації в матеріалах справи відсутні, а відповідний висновок суду першої інстанції, що у такому випадку справа підлягає розгляду адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача не суперечить, зокрема, положенням ст. 25 КАС України, оскільки вказаною нормою передбачено обмеження вибору суду особами - позивачами, які взагалі не мають місця проживання (перебування) в Україні.
У той же час, судом першої інстанції не було встановлено, що позивач не має місця проживання (перебування) в Україні, відповідні докази в матеріалах справи також відсутні. Натомість, надані позивачем до суду докази та доводи у достатній мірі спростовують можливість застосування судом при вирішенні підсудності даного спору положень абз. 2 ч. 1 ст. 25 КАС України.
Крім того, відповідно до приписів ч. 4 ст. 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте, судом першої інстанції вказаних вимог процесуального законодавства дотримано не було та не витребувано у позивача належних доказів, зокрема, що підтверджують його реєстрацію місця проживання або перебування у встановленому Законом № 1382-IV порядку за зазначеною у позовній заяві адресою.
В той же час, відповідні докази були подані апелянтом у додатках до апеляційної скарги.
Так, з наявної у матеріалах справи довідки № 161 від 28 січня 2020 року вбачається, що за відомостями виконавчого комітету Гостомельської селищної ради місцем проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку, що даний спір безальтернативно підлягає розгляду окружним адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.
У Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожній особі гарантується право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6)
Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Суду розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав скасування судових рішень.
Водночас, суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в частині 2 статті 25 КАС України установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.
Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.
Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня.
Таким чином, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним
Аналогічна правова позиція думка з цього приводу викладена в Постанові Верховного Суду України, а також в ухвалі Вищого адміністративного Суду України у справі № К-12908/09.
З огляду на зазначене та зважаючи на подані позивачем докази щодо місця його проживання, а також з урахуванням дотримання принципу процесуальної економії та забезпечення доступу права до правосуддя, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір відповідно до положень частини 1 статті 25 КАС України підлягає розгляду за вибором позивача Київським окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на Київську область, де проживає позивач.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта, що приймаючи рішення про передачу даного спору до іншого суду, суд першої інстанції допустився надмірного формалізму та фактично позбавив позивача гарантованого йому національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Проте, колегією суддів встановлено, що під час прийняття ухвали про залишення позовної заяви без розгляду судом першої інстанції не було дотримано вказаних вимог.
Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України.
Відповідно до ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, з урахуванням того, що доводи позивача викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваній ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне таку ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 320-322, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року про передачу справи за підсудністю - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович