П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2211/19
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання винити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області про відмову у призначенні пенсії, викладене в листі від 16.04.2019 року;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати в подальшому пенсію за віком з 14.03.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та грубо порушує її права, гарантовані Конституцією України.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року позов задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладену в листі від 16.04.2019 року та зобов'язав відповідача призначити та виплатити пенсію з 14.03.2019 року, у розмірі відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" і компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України "Про компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність прийнятого рішення, а тому дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати його та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що особисто позивачка не зверталась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком, а подані представником матеріали не містять документу, який засвідчує місце проживання (реєстрації) позивача на території України. Також стверджує, що у позивача відсутній необхідний мінімальний страховий стаж для призначення їх пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум. Крім того, апелянт посилається на передчасність вимог позивача про зобов'язання пенсійного органу провести індексацію та компенсацію не отриманих пенсійних виплат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв'язку з чим просив залишити судове рішення без змін.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до листопада 2002 року проживала на території України за адресою: АДРЕСА_1 .
12.11.2002 року позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де посольством України була прийнята на консульський облік.
14.03.2019 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ України у Херсонській області із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, а також надав пенсійному органу для огляду оригінал довіреності, паспорту, трудової книжки, особисту заяву позивача про призначення пенсії, свідоцтво про народження дітей, а також їх копії.
11.04.2019 року представник позивача додатково подав до пенсійного органу нотаріально засвідчену копію ідентифікаційного номера ОСОБА_1 .
Листом від 16.04.2019 № 1224/03-04 ГУ ПФУ в Херсонській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з огляду на недотримання останньою порядку звернення за пенсією, а саме, не надання документу з відміткою про реєстрацію місце проживання заявника в України.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Порядок нарахування та виплати пенсії встановлено Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-ІV та "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII.
Згідно ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Судом першої інстанції встановлено, та не заперечувалось сторонами, що при зверненні до Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні за призначенням пенсії за віком позивач досяг пенсійного віку та відповідно до записів трудової книжки має необхідний та достатній страховий стаж для призначення йому пенсії за віком, визначений ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В свою чергу, згідно з п.2 ч.1 ст. 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. по справі № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В Рішенні № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Таким чином, колегія суддів вважає, що безумовно позивач як громадянин України має право на призначення пенсії за віком незалежно від місця проживання (реєстрації).
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою, зокрема, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Перелік документів, які необхідні для призначення пенсії, визначено "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.1 вказаного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Розділом ІІ Порядку передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж; довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи тощо.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документом, що засвідчує місце проживання особи є: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. (п. 2.23 Порядку).
З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2019 року представник позивача звертався до ГУ ПФУ України у Херсонській області з письмовим зверненням щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .. У письмовому зверненні зазначено, що уповноважений представник позивача, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, з'явившись особисто до територіального органу - ГУ ПФУ України у Херсонській області з усіма необхідними для призначення пенсії оригіналами документів, що подаються для огляду та засвідчення копій, подає оригінал апостильованої заяви, що підписана особисто ОСОБА_1., підпис якої завірено нотаріально, про призначення пенсії за віком.
Зазначена заява була зареєстрована Управлінням Пенсійного фонду України 14.03.2019 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.
У листі-відповіді ГУ ПФУ України у Херсонській області від 16.04.2019 року повідомило представника позивача про те, що відповідно п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Крім того, у листі зазначено, що відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Також зазначено, які документи повинні подаватись в оригіналах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем були надані всі документи, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування» (що підтверджено листом від 14.03.2019 року, у якому зазначено, що оригінали надаються для огляду), окрім документа, який підтверджує місце реєстрації в Україні.
В ході розгляду справи відповідачем не спростовано факт звернення позивача до ГУ ПФУ України у Херсонській області з наданням оригіналів документів, необхідних для призначення пенсії.
Слід також зазначити, що відповідно до п. 1.7 Порядку № 22-1 у разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Пунктом 3.3. Порядку № 22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу І цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
Відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 22-1 пенсія призначається територіальним органом Пенсійного фонду України у разі звернення особи з відповідною заявою та переліком необхідних для призначення пенсії документів.
З листа Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні від 16.04.2019 року вбачається, що відповідач наполягав на пред'явленні позивачем або її представником паспорта або іншого документу для підтвердження реєстрації на території України.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документу, що підтверджує фактичне проживання, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком, представником позивача була надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для визнання протиправним дій Управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , викладеної у листі від 16.04.2019 № 1224/03-04 та задоволення позовних вимог у частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати її звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 14.03.2019 року.
Що стосується позовних вимог щодо призначення пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне:
Саме Пенсійний орган є суб'єктом, на якого покладено обов'язок призначення та перерахунку пенсій на підставі поданих документів, які містять відомості, які враховуються під час призначення/перерахунку пенсії.
Таким чином, саме відповідач, на виконання покладених на нього повноважень, повинен здійснювати вирахування показників пенсії, яка призначається або перераховується.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд не може перебирати на себе функцій, які відносяться до виключної компетенції суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Колегія суддів вважає, що скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області про відмову у призначенні пенсії, а також зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати її звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з 14.03.2019 року є належним та ефективним способом відновлення порушених прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Однак, в даному випадку пенсія позивачу не була призначена та не виплачувалась, а вказана виплата є компенсацією за порушення встановлених строків виплати вже нарахованої пенсії, а не нарахованої в майбутньому.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що проведення індексації пенсій є обов'язком відповідача та має здійснюватися за наявності зміни індексу споживчих цін. В цій частині права позивача з боку відповідача порушені не були, оскільки відповідач не відмовляв позивачеві у індексації пенсійних виплат.
З огляду на зазначене, в даному випадку судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.
Статтею 317 КАС України встановлено, що підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язуючи відповідача провести нарахування пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, що згідно пп. 1 ч.1 ст. 317 КАС України є підставою для часткового скасування рішення та для прийняття в цій частині нового - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 317, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасувати в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області провести нарахування пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Косцова І.П.
Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.