ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
03 квітня 2020 року м. Київ № 640/7426/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить суд :
Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України з внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України даних про арешт транспортного засобу TOYOTA PRADO державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) накладений на підставі постанови ВДВС Дарницькою РУЮ м.Києва № 49/1 від 24.07.2008, виконавець Синозацька I.П. , постанова від 24.07.2008 АА 895491, в/л 2-5662 від 18.01.2006.
Зняти арешт з транспортного засобу TOYOTA PRADO державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 , 2007 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) накладений на підставі постанови ВДВС Дарницького РУК) м. Києва № 49/1 від 24.07.2008, виконавець Синозацька І.П.. постанова від 24.07.2008 АА 895491, в/л 2-5662 від 18.01.2006.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ виключити інформацію з Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України про арешт транспортного засобу TOYOTA PRADO державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_6 , 2007 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) накладений на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва № 49/1 від 24.07.2008. виконавець Синозацька І.П. , постанова від 24.07.2008 АА 895491, в/л 2-5662 від 18.01.2006.
За правилами п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Як слідує з позовної заяви, суть спору полягає у знятті арешту з майна заявника з метою відновлення його майнових прав (скасування чинного обтяження) розпоряджатись транспортним засобом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.
Так, частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Європейський суд з прав людини, практика якого є своєрідним механізмом, яка дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини").
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.
Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції. В той же час суди зобов'язані вирішувати спори, які належать до їх юрисдикції.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року №5).
Положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За правилом ч.2 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Таким чином, законодавець чітко і однозначно визначив, що правовою підставою для зняття державним виконавцем арешту з майна є не визнання неправомірним діяння владного суб'єкта, а винесення судом рішення про зняття арешту з майна.
При цьому, суд бере до уваги, що до адміністративного суду може бути оскаржено рішення державного виконавця про накладення арешту на майно, але виключно у тому разі, коли має місце порушення прав та інтересів особи у публічно - правових відносинах або таке рішення було винесено поза межами виконання судових рішень по цивільним чи господарським спорам.
Між тим, заявник постанови державного виконавця про накладення арешту на майно не оскаржує, наголошуючи при цьому на порушенні ст. 41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України, тобто стверджує про позбавлення та ускладення реалізації правомочностей власника, а не про порушення порядку реалізації владним суб'єктом управлінської функції.
Оскільки у спірних правовідносинах має місце подія зміни власника арештованого майна, а безпосередньо рішення державного виконавця про накладення арешту не оскаржується, то суддя не знаходить підстав для вирішення спору по суті у порядку адміністративного судочинства, адже розв'язання питання правомірності набуття майна у власність у даному конкретному випадку знаходиться поза межами компетенції адміністративного суду.
Окрім того, суддею при вирішенні питання про наявність правових підстав для прийняття даного позову до провадження виявлено також правову позицію Великою Палати Верховного Суду стосовно порядку розгляду вимог про зняття арешту з майна, викладену у постанові від 08.11.2019 по справі №643/3614/17, яка полягає в тому, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
За таких обставин, даний спір не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 170, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1.Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за заявою про зняття арешту з транспортного засобу, зобов'язання вчинити дії.
2.Копію ухвали направити заявнику разом із заявою та доданими до неї документами.
3.Роз'яснити заявнику, що вирішення даного спору віднесено до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.
4.Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 840,80 грн, сплачений згідно квитанції №38 від 26.03.2020.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, встановлений ст. 295 Кодексу.
Відповідно до п.п. 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій