03 квітня 2020 року справа № 580/350/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Матусівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Матусівської сільської ради (далі - сільська рада, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 29-43/VII Матусівської сільської ради Шполянського району, що постановлено 02.10.2019;
- зобов'язати Матусівську сільську раду Шполянського району повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.10.2019 та надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 га за рахунок земель, що значиться за кадастровим номером 7125787600:03:002:0003;
- встановити судовий контроль по виконанню рішення суду в порядку ст. 382 КАС України та надати відповідний звіт до суду про його виконання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 га, яка зазначена в оскаржуваному рішенні, не передбачена чинним законодавством, а відповідач в даному випадку формально підійшов до розгляду клопотання позивача.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19 лютого 2020 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що жоден нормативно-правовий акт не зобов'язує орган місцевого самоврядування надавати земельну ділянку саме у розмірі 2,0 га, а у ЗК України зазначено - не більше 2,0 га. Стаття 121 ЗК України встановлює максимальний розмір земельних ділянок, які можуть бути відведені саме для цієї мети, а не їхній обов'язковий розмір.
Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України сільська рада відмовила позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки комунальної власності, що знаходиться в адміністративних межах Станіславської сільської ради (за межами населеного пункту, кадастровий номер 7125787600:03:002:0003, площею 26,3403 га), адже згідно рішення Станіславчицької сільської ради від 27 травня 1996 року № 3/6 та від 06 листопада 2000 року № 1/2 та від 10 березня 2001 року № 13/5 громадянам села Станіславчик на даній земельній ділянці (кадастровий номер 7125787600:03:002:0003) бели наділені земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства. В даний час вільних земельних ділянок на даній площі немає.
02 березня 2020 року позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що у разі наявності вільних земель, громадянин має право на отримання 2,0 га землі. Відповідно до довідки відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 19.09.2019 № 0-23-0.360-853/174-19 земельна ділянка площею 26,3403 га, за рахунок якої позивач просив відвести земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, на дату видачі такої довідки передана в комунальну власність Матусівської ОТГ, присвоєно костровий номер 7125787600:03:002:0003. Обмеження - відсутні. Отже відповідач має вільні землі для відведення у власність позивачу 2,0 га землі.
Також, у відповіді на відзив позивач зазначив, що 02.10.2019 відповідач постановив рішення № 29-43-VII про відмову у задоволенні клопотання позивача з підстав того, що рішенням № 225-10/VІ від 25.10.2012 встановлено мораторій на видачу погоджень про виділення земель резерву та запасу Матусівської сільської ради і надаються виключно учасникам АТО.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що 02 жовтня 2019 року позивач направив до Матусівської сільської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, в якому просив надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок вказаної в графічних матеріалах, бажаної земельної ділянки.
Рішенням Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 02.10.2019 № 29-43/VII позивачеві відмовлено в наданні у власність земельної ділянки з земель резерву та запасу Матусівської сільської ради, оскільки згідно рішення № 225-10/VІ від 25.10.2012 встановлено мораторій на видачу погоджень про виділення земель резерву та запасу Матусівської сільської ради і надаються виключно учасникам АТО.
Позивач вважає таке рішення протиправним та просить його скасувати.
Під час вирішення спору по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України 28 червня 1996 року, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1, частини 2, пункту “а” 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт “б” частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини 6 статті 118 вказаного Кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як свідчать матеріали справи, рішенням № 29-43/VII від 02.10.2019 сільська рада відмовила позивачеві у наданні у власність земельної ділянки. Підставою для відмови послугувало рішення № 225-10/VІ від 25.10.2012, яким встановлений мораторій на видачу погоджень про виділення земель резерву та запасу Матусівської сільської ради.
Однак вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, що є достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.
Позовну вимогу про зобов'язання Матусівської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд вважає передчасною і такою, що не може бути задоволена, адже підставою для відмови у наданні дозволу в рішенні зазначено лише встановлення мораторію на видачу погоджень про виділення земель резерву та запасу Матусівської сільської ради, тоді як інші обставини для такої відмови відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не з'ясовувалися.
Разом з тим, саме по собі визнання протиправним та скасування рішення від 02.10.2019 року № 29-43/VII не є достатнім для відновлення порушеного права позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га та прийняти рішення, передбаченого статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зобов'язавши відповідача подати у встановлений судом строк звіт про його виконання, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, подання суб'єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення, прийнятого не на користь такого суб'єкта, є однією із форм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах та є правом суду.
Зважаючи на встановлені обставини суд не вбачає за доцільне зобов'язувати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 вказаного Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Відповідно до статті 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу останнім надано до суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 20.01.2020, укладеного між позивачем та адвокатським бюро “ ОСОБА_2 Миколайовича”, за умовами якого адвокат Шульга П.М. надає правничу допомогу в усіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизначених прав та законних інтересів позивача.
Згідно з наявного в матеріалах справи детального опису робіт по договору від 28.01.2020 адвокатське бюро “ ОСОБА_3 ” визначило наступну вартість своїх послуг: вивчення матеріалів справи з урахуванням судової практики - вартість 1500,00 грн; підготовка позовної заяви - вартість 2500,00 грн.
На підтвердження сплати позивачем коштів до матеріалів справи долучено квитанцію № 0.0.1598099869.1 від 28.01.2020 на суму 4000,00 грн.
Суд зазначає, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу може бути проведена тільки у тих випадках, якщо вона полягала в участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді - в межах судового розгляду справи.
Отже, з огляду на матеріали справи, суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2500,00 грн, що складаються з підготовки позовної заяви, оскільки справа відноситься до справ незначної складності.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області № 29-43/VII від 02.10.2019.
Зобов'язати Матусівську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га за рахунок вказаної в графічних матеріалах, бажаної земельної ділянки та прийняти рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Матусівської сільської ради Шполянського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок вісім) грн 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Матусівської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року № 540-IX.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Матусівська сільська рада (20630, Черкаська область, Шполянський район, село Матусів, код ЄДРПОУ 26323516).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 03.04.2020.
Суддя В.О. Гаврилюк