ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 квітня 2020 року м. Київ № 640/16953/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 1287/1775/АВ/ТД/ФС-481 від 06.08.2019 винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області у розмірі 1 502 280 грн.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері здійснення господарської діяльності», Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, та зазначає про протиправність постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 1287/1775/АВ/ТД/ФС-481 від 06.08.2019, оскільки Головним управлінням Держпраці у Київській області порушено порядок проведення інспекційного відвідування. Також позивач вказує, що всі працівники, які перебувають в трудових відносинах оформлені належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства, а особи зазначені в акті ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) ніколи не вступали в трудові відносини з позивачем.
Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV, № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифіковану Законом України від 08.09.2004 № 1986-ІV, Конституції України, Кодексу законів про працю України, законів України «Про охорону праці», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затверджене наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 № 84, та зазначає про правомірність постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 1287/1775/АВ/ТД/ФС-481 від 06.08.2019, оскільки під час інспекційного відвідування встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 допускаються до виконання робіт без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями та без подання повідомлення про прийняття працівників на роботу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Постановою Головного управління Держпраці у Київській області від 06.08.2019 №КВ 1287/1775/АВ/ТД/ФС-481 накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 1 502 280 грн.
Вказана постанова прийнята на підставі акту інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 15.07.2019 № КВ 1287/1775/АВ та наступних виявлених порушень:
1) частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: трудовий договір роботодавцем фізичною особою-піприємцем ОСОБА_1 у письмовій формі не було укладено з працівниками ОСОБА_6. , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які фактично знаходились на своїх робочих місцях під час проведення інспекційного відвідування, та з працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які згідно наданих пояснень раніше фактично працювали. Встановлено факт неоформлення трудових відносин роботодавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 12 особами;
2) не подано роботодавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 повідомлення про прийняття працівників на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Щодо підстав проведення перевірки, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2019 на урядову «гарячу лінію» надійшло звернення громадянина ОСОБА_3 , в якому він повідомив, що з 04.04.2019 по 08.06.2019 він та його дружина ОСОБА_2 працювали у Фітнес-фут кафе, проте фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 їх офіційно не працевлаштовано, заробітну плату не виплачено.
На підставі зазначеного звернення, відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV, № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифіковану Законом України від 08.09.2004 № 1986-ІV, статті 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», наказу Міністерства соціальної політики від 18.08.2017 № 1338, Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято наказ від 10.07.2019 № 3443 про проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 12.07.2019 по 15.07.2019 на предмет додержання законодавства про працю, не оформлення трудових відносин.
Головним державним інспектором Чорій О.І. на підставі службового посвідчення, направлення на проведення інспекційного відвідування від 10.07.2019 № 1287 та присутності адміністратору залу та контролю за роботою працівників ОСОБА_9 проведено інспекційне відвідування позивача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 877-V)
За визначенням статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
В свою чергу, за змістом частини четвертої статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина третя статті 2 Закону № 877-V).
Статтею 3 цього ж Закону визначені основні принципи державного нагляду (контролю) та встановлено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами: пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання; невтручання органу державного нагляду (контролю) у діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства, порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарювання; дотримання умов міжнародних договорів України; незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян; наявності одного органу державного нагляду (контролю) у складі центрального органу виконавчої влади; презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю); орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності; недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій; здійснення державного нагляду (контролю) на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.
Крім того, частиною четвертою статті 4 Закону №877-V передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Підставами для здійснення позапланових заходів, у розумінні частини першої статті 6 Закону №877-V є: подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Невиправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу; перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю); звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом; неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів; доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Частиною ж другою-четвертою статті 6 Закону № 877-V визначено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.
Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів.
Конструкція частини першої статті 6 Закону №877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів є вичерпним.
В той же час, частина друга названої правової норми передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
При цьому, відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці.
Відповідно до пункту 1 Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 вказаного Положення № 96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що до обов'язків територіальних органів Держпраці належить забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи суд приходить до висновку про наявність права у відповідача на проведення інспекційних відвідувань на підставі звернень фізичних осіб.
Одночасно статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV визначено, що кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці на промислових підприємствах.
Згідно із статтею 2 Конвенції система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов'язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:
а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;
b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та
c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема:
i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм;
ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги;
iii) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами;
iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.
Таким чином, проведення інспекційного відвідування передбачене Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV, а тому суд приходить до висновку про проведення відповідачем інспекційного відвідування в межах наданих йому повноважень.
Відносно доводів позивача про недотримання Головним управлінням Держпраці у Київській області обов'язку щодо проведення інспекційного відвідування у присутності фізичної особи-підприємця, суд зазначає наступне.
Як зазначено судом, вказані у частині четвертій статті 2 Закону № 877-V органи здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Таким чином, положення частини п'ятої статті 7 Закону № 877-V, яка передбачає, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення), не підлягає обов"язковому дотриманню при проведенні інспекційних відвідувань територіальними органами Держпраці.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною третьою статті 6 Закону № 877-V суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Як вбачається з матеріалів справи, копію направлення на проведення інспекційного відвідування отримано адміністратором у «Fitnessfood Cafe» 12.07.2019, що підтверджується розпискою на зворотньому боці направлення.
При цьому, як вбачається з акту інспекційного відвідування та підтверджено під час розгляду справи, під час інспекційного відвідування у телефонній розмові ОСОБА_1 повідомила, що допускає до перевірки та уповноважує ОСОБА_9 прийняти та підписати направлення на проведення інспекційного відвідування, оскільки не має можливості під'їхати з особистих причин. ОСОБА_1 повідомила, що буде присутня та надасть документи 15.07.2019. Після телефонної розмови з ОСОБА_1 адміністратор залу ОСОБА_9 підписала один примірник направлення та допустила інспекторів до перевірки.
Наведене спростовує доводи позивача, що їй не було повідомлено про проведення інспекційного відвідування.
Суд також критично ставиться до доводів позивача щодо ненадіслання їй примірника акта інспекційного відвідування та припису про усунення виявлених порушень, оскільки в матеріалах справи міститься копія листа від 15.07.2019 № 44/2/19/11175 про ознайомлення з результатами перевірки, відповідно до якого Головним управлінням Держпраці у Київській області направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для ознайомлення та підпису у двох примірниках акт про проведення інспекційного відвідування фізичної особи (юридичної), яка використовує найману працю від 15.07.2019 № КВ1287/1775/АВ, та у двох примірниках припис про усунення виявлених порушень від 15.07.2019 №КВ1287/1775/АВ/П, та копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого поштову кореспонденцію отримано 19.07.2019.
При цьому, суд приймає до уваги доводи позивача, що в акті інспекційного відвідування зазначено про проведення перевірки відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, яка визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17. Разом з тим, зазначені обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування, враховуючи, що в наказі про проведення перевірки та в направленні вказано про проведення перевірки відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та з огляду на дотримання відповідачем під час проведення інспекційного відвідування положень зазначеного нормативно-правового акту.
Відносно виявлених Головним управлінням Держпраці у Київській області порушень вимог Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, під час проведення інспекційного відвідування інспектором зроблений висновок про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України з тих підстав, що під час інспекційного відвідування у «Fitnessfood Cafe» виявлено, що роботодавцем не було укладено трудовий договір з працівниками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які фактично знаходились на своїх робочих місцях під час проведення інспекційного відвідування, та з працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які згідно наданих пояснень раніше фактично працювали, та не подано роботодавцем повідомлення про прийняття зазначених працівників на роботу.
На підтвердження правомірності висновків щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог Кодексу законів про працю України представником відповідача надано пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які повідомили, що офіційно не працевлаштовані.
При цьому, як вбачається з наданих пояснень: ОСОБА_6 працює на посаді менеджера з 20.06.2019 (стажист), отримує заробітну плату в розмірі 300 грн./день; ОСОБА_8 працює на посаді посудомийниці з 26.06.2019 (стажист), отримує заробітну плату 400 грн./день; ОСОБА_7 працює поваром з 04.07.2019, отримує заробітну плату 700 грн./день; ОСОБА_13 працює стажистом-поваром, заробітну плату не отримує; ОСОБА_12 працює кухарем з 15.07.2019 (проходить стажування), заробітну плату не отримує; ОСОБА_11 працює офіціантом (проходить стажування), заробітну плату не отримує; ОСОБА_10 працює на посаді посудомийниці з 15.07.2019, заробітну плату не отримує в зв'язку із стажуванням; ОСОБА_9 працює на підставі цивільно-правової угоди.
Також в матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які повідомили, що працювали в « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , проте не були офіційно працевлаштовані та мають заборгованість по заробітній платі.
В свою чергу, позивач під час розгляду справи зазначила, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ніколи не працювали в « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Щодо інших працівників позивачем на підтвердження виконання обов'язку по працевлаштуванню надано: копію трудового договору укладеного з ОСОБА_10 (№ 15/07/2 від 15.07.2019), наказу (розпорядження) № 16 від 15.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_10 , заяви про прийняття на роботу, копію трудового договору укладеного з ОСОБА_8 (№ 01-07/2 від 01.07.2019), наказу (розпорядження) № 12 від 01.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_8 , заяви про прийняття на роботу, копію трудового договору укладеного з ОСОБА_13 (№ 15/07 від 15.07.2019), наказу (розпорядження) № 19 від 15.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_13 , копію строкового трудового договору укладеного з ОСОБА_11 (№ 15/07 від 04.07.2019), наказу (розпорядження) № 18 від 15.07.2019 про прийняття на роботу, заяви про надання дозволу на прийняття на роботу ОСОБА_11 , копію трудового договору укладеного з ОСОБА_6 (№ 01-07 від 01.07.2019), наказу (розпорядження) № 13 від 01.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_6 , заяви про прийняття на роботу, особової картки працівника; копію трудового договору укладеного з ОСОБА_7 (№ 04-07/2 від 04.07.2019), наказу (розпорядження) № 14 від 04.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_7 , заяви про прийняття на роботу, особової картки працівника; копію трудового договору укладеного з ОСОБА_9 (№ 04-07 від 04.07.2019), наказу (розпорядження) № 15 від 04.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_9 , заяви про прийняття на роботу, особової картки працівника; копію трудового договору укладеного з ОСОБА_15 (№ 15/07/1 від 15.07.2019), наказу (розпорядження) № 17 від 15.07.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_15 , заяви про прийняття на роботу.
З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію позивача щодо наявності укладених договорів з ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . При цьому, суд бере до уваги доводи відповідача щодо ненадання даних договорів та наказів перевіряючим під час інспекційного відвідування та під час розгляду справи про накладення штрафу та відсутності реєстрації даних договорів у центрі зайнятості.
Щодо виконання позивачем обов'язку по повідомленню центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд зазначає наступне.
Позивачем під час розгляду справи надано повідомлення про прийняття працівника на роботу від 15.07.2019 у відношенні ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 з квитанцією № 2 про надіслання повідомлення 15.07.2019 о 17:10:58 год. та квитанцію № 2 про надіслання повідомлення 16.07.2019 о 15:14:57 год.
При цьому, як зазначив представник відповідача, інспекційне відвідування « ІНФОРМАЦІЯ_1 Cafe» 15.07.2019 розпочато близько 16:00 год. та в даний час встановлено фактичне виконання працівниками трудових функцій та надання ними пояснень щодо неофіційного працевлаштування.
Разом з тим, позивачем надано повідомлення про прийняття ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 на роботу від 15.07.2019 та квитанції щодо надіслання повідомлення 15.07.2019 о 17:10:58 год. та 16.07.2019 о 15:14:57 год., що свідчить про надіслання повідомлення під час/після інспекційного відвідування.
Доказів повідомлення про прийняття на роботу працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 матеріали справи не містять.
Таким чином, фактично працівники ОСОБА_6. , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 знаходились на своїх робочих місцях під час проведення інспекційного відвідування та фактично виконували трудові функції за відсутності повідомлення про їх прийняття на роботу.
При цьому, суд зазначає наступне.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
У відповідності до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 Кодексу законів про працю).
Отже, нормами частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено два окремі юридичні факти, з якими пов'язується виникнення трудових правовідносин - укладення трудового договору і фактичний допуск працівника до роботи.
За змістом абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відтак, за правилами Кодексу законів про працю України допуск працівника до роботи без укладення трудового договору забороняється і порушення цієї заборони тягне за собою відповідальність для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують відповідну найману працю, у вигляді штрафу, в розмірі, встановленому частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України.
При цьому, логіко-граматичне тлумачення норми статті 24 Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що порушення вимог частини третьої цієї статті матиме місце за умови встановлення факту неукладення трудового договору між такою особою і працівником та/або неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за умови фактичного виконання працівником трудових функцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №0540/9431/18-а.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що наявні у справі докази свідчать про доведеність факту виконання трудових обов'язків працівниками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 без повідомлення ДФС України про прийняття працівників на роботу, що вказує на порушення вимог законодавства про працю, зокрема статті 24 Кодексу законів про працю України, за що встановлена відповідальність згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не містить поняття «стажування» при працевлаштуванні роботодавцем працівника та не звільняє роботодавця від обов'язку належним чином оформлювати трудові відносини. Чинне законодавство говорить про можливість застосування стажування лише відносно студентів або осіб, які мають статус безробітних. При цьому, безоплатне стажування взагалі не передбачено законом.
За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність застосування до позивача штрафу в розмірі 1 001 520 грн.
Щодо застосування до позивача штрафу за порушення законодавства про працю в частині неукладання трудових договорів з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , суд зазначає наступне.
Позивач під час розгляду справи зазначила, що вона не перебувала в трудових відносинах з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
На підтвердження своєї позиції позивачем надано копію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2019 у справі № 752/20800/19 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення невиплачених грошових коштів, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Судом в межах справи справі № 752/20800/19 зроблений висновок, що стороною позивачів не доведено факт їх перебування в трудових відносинах з відповідачем, так як матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивачі укладали трудові договори з відповідачем, не доводять фактичний допуск позивачів до роботи та не дають достатніх підстав однозначно стверджувати про укладення сторонами угоди, зокрема, в усній формі, за якою позивачі взяли на себе обов'язок виконувати роботу, визначену угодою, з дотриманням внутрішньому трудовому розпорядку, а відповідач, як роботодавець, взяла на себе зобов'язання виплачувати позивачам заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, тобто про фактичне існування між сторонами саме трудових відносин.
Разом з тим, під час розгляду даної адміністративної справи суду також не пред'явлено належних доказів підтверджуючих допуск ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до виконання робіт в «Fitnessfood Cafe».
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В контексті наведеного суд зазначає, що Головним управлінням Держпраці у Київській області під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України в частині допуску до виконання функцій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за відсутності укладеного трудового договору між такою особою і працівником та/або неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що складає 500 760 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За таких обставин, на користь позивача підлягає стягненню з Головного управління Держпраці у Київській області судовий збір в розмірі 3 201,67 грн.
В частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №813/1966/18.
Як вбачається з матеріалів справи, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом було сплачено гонорар адвокату за надання правничої допомоги у сумі 20 000 грн.
Розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами (договором про надання правової допомоги № 5/2019 від 01.09.2019, актом наданих послуг від 05.09.2019, квитанціями № 1-919К від 03.09.2019, № 1-2860К від 05.09.2019).
З урахуванням наведеного та з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд приходить до висновку про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, у пропорційному співвідношенні до задоволених вимог, що складає 6 666,67 грн. та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (вул. Вавілових, 10, м. Київ, 04060, код ЄДРПОУ 39794214) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № КВ 1287/1775/АВ/ТД/ФС-481 від 06.08.2019 в частині накладення штрафу в розмірі 500 760 (п'ятсот тисяч сімсот шістдесят) грн.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 201 (три тисячі двісті одна) грн. 67 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (вул. Вавілових, 10, м. Київ, 04060, код ЄДРПОУ 39794214).
5. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 666 (шість тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 67 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (вул. Вавілових, 10, м. Київ, 04060, код ЄДРПОУ 39794214).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева