Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
03 квітня 2020 р. № 520/1428/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 серпня 2019 року № Ф-2260-54.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДФС у Харківській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 липня 2019 року № Ф-2260-54, якою повідомлено, що станом на 31 липня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені ОСОБА_1 становить 23785,08 грн. Вважає зазначену вимогу про сплату боргу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 року у справі № 44052/09/2070, позов задоволено повністю та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Крім того зазначає, що період за який позивачу нараховано борг (недоїмку) про сплату єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 23785,08 грн., у вимозі про сплату від 13 серпня 2019 року № Ф-2260-54 не зазначений. З 19 листопада 2009 року (після складання Куп'янською ОДПІ у Харківській області акту «Про неподання документів пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків») жодним органом не проводилось перевірки діяльності позивача, в тому числі щодо видів підприємницької діяльності та отриманих доходів, документів пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків, поданням звітності.
Ухвалою суду від 06 лютого 2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача через канцелярію суду надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» Меняйлов Борис Юрійович, зареєстрований 10.11.2003 року № 0060169 як фізична особа-підприємець та знаходиться на обліку в Салтівському управлінні з 10.03.2003 року по 27.12.2019 державна реєстрація припинена за рішенням засновника.
Станом на 31 липня 2019 року згідно інтегрованої картки платника ІС «Податковий блок» (КБК 71040000) обліковується борг по ОСОБА_1 , (податковий номер НОМЕР_1 ) у сумі 23785,08 грн.
Заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла внаслідок несплати наступних нарахувань:
Нарахування єдиного внеску № 3813517/ev від 09.02.2018 року - 8448, 00 гривень (за 2017 рік, 704 х 12 міс).
Нарахування ЄВ № 6924941/ ev від 19.04.2018 року, терм, сплати - 19.04.2018 року - 2 457, 18 гривень (за 1 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ № 8314828/ ev від 19.07.2018 року, терм, сплати 19.07.2018 - 2 457, 18 гривень (за 2 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ № 9709999/ ev від 19.10.2018 року, терм, сплати 19.10.2018 - 2 457, 18 гривень (за 3 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ № 989032/ ev від 21.01.2019 року, терм, сплати 21.01.2019 - 2 457, 18 гривень (за 4 квартал 2018 року).
Нараховано ЄВ № 3905574/ ev від 19.04.2019 року, терм, сплати 19.04.2019 - 2754, 18 гривень (за 1 квартал 2019 року).
Нараховано ЄВ № 538345 1/ ev від 19.07.2019 року, терм, сплати 19.07.2019 - 2754, 18 гривень (за 2 квартал 2019 року).
Згідно реєстраційних даних автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 , має стан платника 21 «ліквідаційна процедура за рішенням (постановою суду)». Згідно ст. 4 Закону України від 15.05.2003 р., № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи. Відповідно до ст. 4 Закону № 2464, визначено що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування.
При цьому слід зазначити, що по платникам зі станом « 21» відповідно до інформації, яка міститься на сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій в розділі «детальна інформація про фізичну особу» в графі «Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, підстава для його внесення» зазначено «не перебуває в процесі припинення», тобто відсутня державна реєстрація припинення.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10.11.2003 року та перебував на обліку в ГУ ДПС у Харківській області відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.11-14).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 року у справі №2а-44052/09/2070 адміністративний позов Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції в Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності - задоволено в повному обсязі. Припинено підприємницьку діяльність Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 року у справі №2а-44052/09/2070 набрала законної сили 05.02.2010 року.
13.08.2019 ГУ ДФС у Харківській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2260-54, якою визначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 23785,08 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-2260-54 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (набув чинності 01.01.2011 р.) (далі - Закон № 2464-VI).
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.
Згідно з п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Враховуючи лише ту обставину, що позивач має статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII до ст. 7 Закону № 2464-VI.
В той же час позивач доводить неправомірність такого нарахування посилаючись на висновки, зроблені судом у справі № 2-а-44052/09/2070 за адміністративним позовом Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції в Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності
Так, суд у вказаній справі, виходячи з тієї обставини, що згідно з актом Куп'янської ОДПІ у Харківській області від 19 листопада 2019 року «Про неподання документів пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків» встановлено що з 07.10.2008 року, тобто протягом року, ФОП ОСОБА_1 податкові декларації, документи бухгалтерської звітності та інші документи і відомості, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків до Куп'янської ОДПІ у Харківській області не подавав.
Згідно відомостей з КП «ДСС», супровідним листом від 14.04.2014 року вказану постанову направлено до Реєстраційної служби Куп'янського міськрайонного управління юстиції Харківської області для відома та виконання.
Згідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч. 4 цього Закону).
Судовим розглядом встановлено, що згідно реєстраційної картки платника, яку додано до відзиву на позовну заяву, у позивача відкриті банківські рахунки відсутні та у блоці "реєстраційні дані зазначено - припинення за принципом мовчазної згоди", що свідчить про невнесення відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2010 р., що в подальшому унеможливило б нарахування ЄСВ в автоматичному режимі.
Відповідно до відомостей в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дані про припинення позивача, як фізичної особи - підприємця за постановою суду - відсутні. Втім лише 27.12.2019 року внесено інформацію про припинення за власним бажанням.
Суд зазначає, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами ст. 49 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон № 755-IV) в редакції чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Так, згідно з приписами ч. 1 вищевказаної норми Закону №755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону № 755-IV, державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Судовим розглядом встановлено, що в межах цих правовідносин має місце бездіяльність суб'єктів владних повноважень по внесенню даних до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зняття з обліку в органах доходів і зборів, оскільки, постановою Харківського окружного адміністративного суду у справі № 2-а-44052/09/2070 від 18.01.2010 р., що набрала законної сили 05.02.2010 р., встановлено, що діяльність цього суб'єкта господарювання припинена.
Саме ця обставина в подальшому призвела до порушення прав особи з боку податкового органу шляхом нарахування йому ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від її волі, через бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 р. в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).
В контексті обставин цієї адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Харківського окружного адміністративного суду у справі № 2-а-44052/09/2070 від 18.01.2010 р., у зв'язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи податкового органу, який виступав позивачем у справі № 2-а-44052/09/2070.
Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на нього фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у нього статусу підприємця, який всупереч його законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі № 2-а-44052/09/2070, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.
Окрім цього суд зазначає, що саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості ФОП, дати припинення ФОП позивачем, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення ФОП саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, ФОП якої припинено.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалася з питань застосування принципу правової певності, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини, як джерела права в Україні, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення ним підприємницької діяльності у 2010 році відповідач не спростував ніяким чином, суд приходить до висновку про протиправність вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та вважає належним способом захисту порушеного права - визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 серпня 2019 року № Ф-2260-54.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 серпня 2019 року № Ф-2260-54.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у загальному розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 03 квітня 2020 року.
Суддя Бадюков Ю.В.