02 квітня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/528/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 07.05.2019 року за виконавчим провадженням № 53467175, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 11678 грн. 26 коп. та виконавчих витрат у розмірі 262,00 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 07.05.2019 за виконавчим провадженням № 53466721, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Ошурко Н.М. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 30461 грн. 20 коп.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 12.02.2020 року при ознайомленні з матеріалами виконавчих проваджень №53466721 та №53467175 йому стало відомо про існування постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 30461 грн. 20 коп. та виконавчих витрат в сумі 262,00 грн. від 07.05.2019 року в рамках виконавчого провадження № 53466721 та постанови в рамках виконавчого провадження №53467175 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 11678 грн. 26 коп. та виконавчих витрат в сумі 262,00 грн. від 07.05.2019 року.
Позивач вважає, що зазначені постанови є протиправними, оскільки станом на дату відкриття виконавчих проваджень №53466721 та №53467175 борг з приводу стягнення якого вони були відкриті перестав існувати.
Окрім зазначеного стверджуючи про протиправність оскаржених постанов, позивач вказує на недоліки змісту виконавчих документів, не надсилання постанов державного виконавця боржнику.
Також, ОСОБА_1 вважає, що державний виконавець здійснював примусове виконання ігноруючи те, що рішення суду на підставі якого видано виконавчі документи було розстрочено.
Зазначене, на думку ОСОБА_1 , є підставою для задоволення заявлених ним позовних вимог.
Ухвалою суду від 04 березня 2020 року вказана заява була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.
17 березня 2020 року недоліки позовної заяви були усунуті позивачем, у зв'язку з чим, ухвалою від 03.02.2020 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
31.03.2020 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що з заявленими позовними вимогами не погоджується. Вказує, що за заявою стягувача 09.09.2015 року відкрито виконавче провадження №48641427 з виконання виконавчого листа №2120/12320/12 від 19.06.2013 виданого Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість у розмірі 14610,62 доларів США, що еквівалентно 116 782,69 грн. та виконавче провадження №48641489 з виконання виконавчого листа №2-1653/10 від 05.08.2011 виданого Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованості в розмірі 304 612,02 грн.
Постанови про відкриття наведених проваджень направлялись за адресою проживання позивача, наявну в матеріалах виконавчого провадження.
14.03.2016 року виконавчі провадження були закінчені у зв'язку з направленням за належністю для подальшого виконання до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві.
23.02.2017 року державний виконавець Подільського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві отримав зазначені виконавчі провадження та виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень №№53466721 та 53467175. В цей же день виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника.
26.05.2017 року виконавчі провадження передані до Суворовського РВ ДВС м. Херсон ГТУЮ у Херсонській області, де були об'єднані у зведене виконавче провадження №58945080.
З урахуванням листа АТ "ВТБ БАНК" від 02.09.2019 та перерахованих коштів на користь стягувача 21.11.2019 державним виконавцем прийнято рішення в порядку п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" щодо закінчення виконавчого провадження по ВП №53466721, ВП 53467175 (про стягнення основної суми кредиту та заборгованості за відсотками в розмірі 14610,62 дол. США, що еквівалентно 116782,69 грн.), ВП 53466451 (про стягнення заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату процентів та кредиту в розмірі 1908,65 дол. США, що еквівалентно 15255,84 грн.
Відповідач зазначає, що, на його думку, твердження позивача про те, що заборгованість за виконавчим документом погашена до відкриття виконавчого, не відповідають дійсності.
Відповідно до виконавчого листа №2-1653/10 від 05.08.2011 виданого Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк заборгованість за кредитом в сумі: 302792,02 грн., з яких: заборгованість за кредитом 282365,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 1997,05 грн., нараховані відсотки 789,87 грн., прострочені відсотки 16613,94 грн., штрафні санкції за несвоєчасне повернення кредиту та процентів 1025,52 грн.; а також 1700 грн. у відшкодуванні держмита, та 120 грн. ІТЗ, а всього:304612, 02 грн.
Рішення суду було розстрочене. Згідно підрахунків відповідача за встановленим порядком розстрочення у позивача з січня 2014 року утворювалась заборгованість, яка на дату відкриття виконавчого провадження (09.09.2015 року) склала суму в 16063,30 грн. Станом на грудень 2016 року склала 28116,55 грн.
Відповідач наголошує на тому, що позивач не надав жодного документа на підтвердження виконання ним умов розстрочки.
На підставі зазначеного, враховуючи висновок Верховного Суду, зазначений в постанові від 02.05.2018 року у справі №6/212-08 стосовно того, що за своєю правовою природою виконавчий збір є встановленою законом платою за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби та те, що державним виконавцем вживались заходи з примусового виконання рішень - державним виконавцем винесено оскаржені постанови.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Суд, вивчивши доводи позову, відзиву на нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Так, 05.08.2011 року Суворовським районним судом м. Херсона видано виконавчий лист за справою №2-1653/10р. від 26.10.2010 року, згідно якого визначено стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованість за кредитом в сумі: 302 792,02 грн., з яких: заборгованість за кредитом 282365,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом -1997,05 грн., нараховані відсотки 789,87 грн., прострочені відсотки 16613,94 грн., штрафні санкції за несвоєчасне повернення кредиту та процентів -1025,52 грн.; а також 1700 грн. у відшкодуванні держмита, та 120 грн. ІТЗ, а всього:304612, 02 грн.
Розстрочене виконання рішення в сумі 302792,02 грн. трьома частинами виплати кредиту: І частина - з листопада 2010 року до лютого 2011 року, з щомісячною виплатою в розмірі 500 грн., ІІ частина - з лютого 2011 року до листопада 2011 року, з щомісячною виплатою в розмірі 900 грн., ІІІ частина - з листопада 2011 року до лютого 2028 року, рівними частинами до закінчення дії кредитного договору.
Постановою державного виконавця Лепської А.В. від 09.09.2015 року відкрито виконавче провадження №48641489 з виконання зазначеного виконавчого листа.
19.06.2013 року Суворовським районним судом м. Херсона видано виконавчий лист за справою №2120/12320/12 р. від 25.03.2013 року, згідно якого визначено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" в особі відділення "Херсонська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", заборгованість у розмірі 14610,62 (чотирнадцять тисяч шістсот десять доларів США шістдесят два центи) доларів США, що еквівалентно 116782,69 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві грн. шістдесят дев'ять коп.)
Постановою державного виконавця Лепської А.В. від 09.09.2015 року відкрито виконавче провадження №48641427 з виконання зазначеного виконавчого листа.
14.03.2016 року, постановами державного виконавця виконавче провадження №48641489 та 48641427 закінчено на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон №606) - направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Отримавши зазначені виконавчі документи, державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Жорноклей О.А. постановами від 23.02.2017 року відкрив виконавче провадження №53466721 (з виконання виконавчого листа №2-1653/10р. від 05.08.2011 року) та виконавче провадження №53467175 (з виконання виконавчого листа №2/668/378/13 від 19.06.2013 року).
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з місця роботи, розташованого в м. Києві, постановами державного виконавця від 26.05.2017 року на підставі ч.4 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - закон №1404) виконавче провадження №53466721 та №53467175 передано до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.
07.05.2019 року в рамках виконавчого провадження №53466721 державним виконавцем винесені постанова про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 30461,20 грн.
Цієї ж дати, в рамках виконавчого провадження №53467175, державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 11678,26 грн. та постанова про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у сумі 262,00 грн.
04.09.2019 року до відділу державної виконавчої служби надійшов лист Акціонерного товариства "ВТБ Банк" в якому, окрім іншого, зазначено, що заборгованість позивача в розмірі 302792,02 грн. прощена та не підлягає стягненню. Також, в листі зазначено, що прощеною є заборгованість ОСОБА_1 в розмірі 14610,62 доларів США.
Держмито в розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на ІТЗ перераховано відповідно платіжного доручення №112547 від 12.09.2019 року.
На підставі зазначеного, 21.11.2019 року заступником начальника Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Андрійченком А.В. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №53466721 та № 53467175 на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону №1404.
Позивач вважає постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях №53466721 та №53467175, а також постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 262,00 грн., винесену в рамках виконавчого провадження №53467175 протиправними, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірну ситуацію суд зазначає, що ч.2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржені позивачем постанови державного виконавця за виконавчими провадженнями №53466721 та №53467175 прийняті 07.05.2019 року, тобто під час дії Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який набрав чинності 05.10.2016 року.
Зазначений Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно положень наведеного Закону, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. (ч.1 ст. 27 Закону №1404)
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. (ч.2 ст. 27 Закону №1404).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). (ч.4 ст. 27 Закону №1404)
Також, відповідно ч.3 ст.40 Закону №1404 передбачено, що в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. (ч.2 ст.74 Закону №1404)
Згідно п.8 Р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.
Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Тобто, Законом №1404 передбачено тільки два етапи, на яких державний виконавець може винести постанову про стягнення виконавчого збору:
- при відкритті виконавчого провадження, одночасно з постановою про відкриття;
- або в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто.
З аналізу викладеного вбачається, що Законом №1404 в сукупності з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що стягнення виконавчого збору відбувається лише після винесення державним виконавцем відповідної постанови, яка надсилається боржнику та підлягає оскарженню. Право на винесення постанови про стягнення виконавчого збору на підставі Закону №1404, в разі якщо виконавчий збір не стягнуто та не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору при відкритті провадження, з'являється лише при поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону.
З матеріалів виконавчих проваджень встановлено, що при відкритті виконавчих проваджень №53466721 та №53467175 постанови про стягнення виконавчого збору державним виконавцем не виносились.
Зазначені постанови винесені 07.05.2019 року (під час дії Закону №1404), тоді як постанови про закінчення виконавчих проваджень з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404 прийняті 21.11.2019 року, тобто на півроку пізніше за постанову про стягнення виконавчого збору.
Суд зазначає, що відповідні дії щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору не могли бути вчинені відповідачем, оскільки Закон №1404 не передбачав відповідного права державного виконавця до моменту закінчення виконавчого провадження.
Посилання відповідача в відзиві на позов на п.7 прикінцевих та перехідних положень Закону №1404, згідно яких, на думку виконавця, він мав можливість винести постанову про стягнення виконавчого збору на підставі положень Закону, чинного станом на дату відкриття виконавчих проваджень №№48641427, 48641489 (при попередньому виконанні виконавчих листів (№2-1653/10р. від 05.08.2011 року та №2/668/378/13 від 19.06.2013 року) суд до уваги не бере, оскільки п. 7 прикінцевих та перехідних положень Закону №1404 передбачено, що саме виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тобто, відповідач помилково ототожнює поняття "здійснення виконавчих дій", що є діями виконавця, які він вчиняє під час здійснення виконавчого провадження шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ст. 13 Закону №1404) та про які йдеться в п.7 прикінцевих та перехідних положень Закону №1404 з поняттям "здійснення виконавчого провадження", що є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.ст.1,13 Закону №1404). Завершенню у порядку, що діяв до набрання чинності Законом №1404, підлягають лише виконавчі дії, а не саме виконавче провадження. Тим більше, що й виконавчі провадження №№53466721, 53467175 були відкриті вже 23.02.2017 року (під час дії нового закону - Закону №1404) та жодним чином не співвідносились з попередніми виконавчими провадженнями №№48641427, 48641489.
Аналізуючи викладене суд дійшов висновку, що винесення постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях №№53466721, 53467175 до прийняття постанов про закінчення виконавчих проваджень у справі є протиправним, оскільки Закон №1404 не передбачав відповідного права державного виконавця до моменту закінчення виконавчих проваджень.
Додатково до викладеного суд зазначає, що відповідно наведених раніше положень ч.9 ст. 27 Закону №1404, що кореспондуються з положеннями п.8 Р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
В листі АТ "ВТБ Банк" від 02.09.2019 року №207/09, отриманого відповідачем 04.09.2019 року, стягувач боргу за виконавчими провадженнями №№53466721, 53467175 фактично повідомляє про відсутність у позивача боргу за виконавчим провадженням №53467175 та частково по виконавчому провадженню №53466721.
З листа вбачається, що не прощеним є борг позивача за виконавчим провадженням №53466721 в частині державного мита у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат ІТЗ.
Згідно скарги ОСОБА_1 , адресованої начальнику Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон ГТУЮ у Херсонській області, 13.05.2019 року (дата отримання скарги відповідачем згідно наявного на ній штампу) позивач повідомив відповідача, що в повній мірі розрахувався з банком 16.12.2016 року. На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надав лист АТ "ВТБ БАНК" про анулювання (прощення) боргу. Відповідного до доданого листа банку від 16.12.2016 року №234/2310-2 позивача повідомлено про прощення його боргу.
Таким чином, щонайменше з 16.12.2016 року боргові зобов'язання ОСОБА_1 перед стягувачем за виконавчим провадженням №53467175 перестали існувати в повній мірі, за виконавчим провадженням №53466721 залишився борг в частині державного мита у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат ІТЗ, про що відповідачу було відомо.
В свою чергу, виконавчі провадження №53467175 та 53466721 відкриті відповідними постановами державного виконавця від 23.02.2017 року.
Отже, виконавчий збір за виконавчим провадженням №53467175 не підлягав стягненню з ОСОБА_1 не тільки з підстав відсутності відповідного процесуального права державного виконавця, про що зазначено вище за текстом рішення, але й на підставі положень ч.9 ст. 27 Закону №1404, п.8 Р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, як виконавчий збір за провадженням, закінченим на підставі пункту 9 ч.1 ст. 39 Закону №1404, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, виданої на розвиток Закону №1404 врегульовано питання стягнення виконавчого збору у випадку, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Так, згідно п.8 Р.ІІІ наведеної інструкції, в такому випадку - виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником до відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, в рамках виконавчого провадження №53466721, за умови дотримання процесуального порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, відповідач мав можливість прийняти таку лише в частині залишку суми боргу за виконавчим провадженням №53466721, який не був сплачений боржником до відкриття виконавчого провадження. В даному випадку щодо суми в 1820 грн.(1700 грн. + 120 грн.)
Натомість, відповідачем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору з розрахунку повної суми виконавчого документа, що також є протиправним.
Посилання відповідача на ту обставину, що вперше виконавчі провадження з примусового виконання тих самих виконавчих документів, що й виконувались в рамках проваджень №53467175 та 53466721 були розпочаті до сплати ОСОБА_1 боргу в добровільному порядку як аргумент для відмови в задоволенні позову суд оцінює критично в силу наступного.
Так, при першому надходженні виконавчих листів (№2-1653/10р. від 05.08.2011 року та №2/668/378/13 від 19.06.2013 року) державному виконавцю, при відкритті виконавчих проваджень №№48641427, 48641489 (09.09.2015 року) чинним був Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999 року (далі - Закон №606). Норми зазначеного Закону (ст.28) передбачали, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.
Отже, Закон №606 передбачав, що стягнення виконавчого збору відбувається лише після винесення державним виконавцем відповідної постанови, яка надсилається боржнику та підлягає оскарженню.
Та найголовніше, ст. 28 Закону №606 передбачала, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Таким чином, питання необхідності стягнення виконавчого збору під час попередніх виконавчих проваджень мало вирішуватись державним виконавцем в рамках цих проваджень. Права державного виконавця на прийняття постанови про стягнення виконавчого збору за попередні виконавчі провадження положення ані Закону №606, ані Закону №1404 не передбачали.
Щодо правової позиції відповідача відносно того, що виконавчий збір є санкцією за непогашення у добровільному порядку заборгованості, суд зазначає, що така правова позиція дійсно мала місце в судовій практиці, зокрема, зазначена в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року в справі №826/14776/15. Однак, зазначений правовий висновок сформовано у справах, предметом оскарження в яких були постанови про стягнення виконавчого збору, винесені під час дії попередньої редакції частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачала стягнення виконавчого збору у відсотках від стягнутої суми та редакції Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, яка передбачала - якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно (пп.3.7.2 п.3.7 розділу ІІІ Інструкції №512/5).
З викладеного в сукупності, на думку суду, вбачається, що оскаржені постанови про стягнення виконавчого збору прийняті в порушення норм Закону №1404, отже є протиправними та підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Натомість, вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови про стягнення витрат від 07.05.2019 року за виконавчим провадженням № 53467175, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення з ОСОБА_1 витрат у розмірі 262,00 грн. задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Так, згідно з ч.1 статті 42 Закону № 1404 кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 вказаної статті витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
За змістом розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження" видами витрат виконавчого провадження є: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2. пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку <…> плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
За змістом розділу ІІ зазначеного наказу: 1) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах <…>; 2) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"; <…> 5) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.
За пунктом 1 наказу Міністерства юстиції України від 24 березня 2017 року № 954/5 "Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження" розмір плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями становить 69 грн. 00 коп. (з урахуванням ПДВ) за кожне відкрите виконавче провадження.
У справі встановлено, що виконавче провадження №53467175 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII, що є підставою для винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
На відміну від постанови про стягнення виконавчого збору, чітких процесуальних меж для прийняття постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження Закон №1404 не містить.
На підтвердження зазначених в оскарженій постанові сум державним виконавцем наведено детальний розрахунок витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5.
В аспекті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання треба зауважити, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Такі витрати, на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку.
Правову позицію аналогічного змісту Верховний Суд висловив, зокрема, у постанові від 19.06.2019 року в справі №750/7053/17, від 13.06.2018 року у справі №751/4363/17, фактичні обставини яких є подібними до обставин цієї справи.
Положеннями ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин суд дійшов висновку, що постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53467175 від 07.05.2019 року винесена в порядку та у спосіб, передбачений законом, а тому скасуванню не підлягає.
З урахуванням вищенаведеного, в сукупності, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині щодо визнання протиправною та скасування постанови від 07.05.2019 року за виконавчим провадженням № 53467175, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 11678 грн. 26 коп. та визнання протиправною та скасування постанови від 07.05.2019 за виконавчим провадженням № 53466721, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Ошурко Н.М. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 30461 грн. 20 коп.
Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Протягом розгляду справи відповідачем не надано суду докази, правомірності його постанов від 07.05.2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях №№53467175, 53466721, тоді як правомірність його постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №53467175 від 07.05.2019р., суд вважає підтвердженою.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З приписів даної норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
В той же час, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, а судом таких обставин не встановлено. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 3,4 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Так, судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 2522,40 грн.
З огляду на те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про стягнення судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі зазначеного суд встановлює вказану пропорційність розміру судових витрат, шляхом розрахунку співвідношення суми позовних вимог, які задоволені судом до загальної ціни позову.
Так, судом встановлено, що позивачем заявлено вимоги про скасування трьох рішень відповідача. Обґрунтованим позов визнано відносно двох з цих постанов.
Таким чином, на підставі приписів ч.1 ст. 139 КАС України, відшкодуванню сплаченого позивачем судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає 2/3 від сплаченої ним загальної суми, тобто 1681,60 грн. (2522,40 грн./3*2=1681,60 грн).
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 07.05.2019 року за виконавчим провадженням № 53467175, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 11678 грн. 26 коп.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 07.05.2019 за виконавчим провадженням № 53466721, що винесена заступником начальника відділу Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Ошурко Н.М. про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 30461 грн. 20 коп.
В інший частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ: 34906703, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Б. Мозолевського, 2) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 105000000