03 квітня 2020 р. Справа № 480/5249/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про скасування висновку, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати неправомірною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо відмови у зміні формулювання причини смерті солдата ОСОБА_2 "травма і причина смерті одержані в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби" (протокол № 2166 від 06.08.2018 р.) на інше "травма і причина смерті солдата контрактної служби ОСОБА_2 , ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби", оформленої листом від 09.08.2019 р. № 3716; скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформленого протоколом № 2166 від 06.08.2018 р., стосовно ОСОБА_2 , відповідно до якого "травма і причина смерті одержані в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби"; зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перегляд висновку ЦВЛК № 2166 від 06.08.2018 р. та зобов'язати Центральну військово-лікарську комісії Збройних Сил України скласти висновок про пов'язаність смерті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання обов'язків військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та п. 21.5 "б" наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 про затвердження Положення "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України". Позовні вимоги мотивує тим, що її син - ОСОБА_2 , 1993 р.н., був мобілізований до лав Збройних Сил України 31.05.2016 р. Під час строкової служби у в/ч НОМЕР_1 з ним було укладено контракт про проходження військової служби і надалі він продовжував її як солдат контрактної служби. Брав участь у бойових діях на Сході України та мав статус ветерана війни - учасника бойових дій. За своїм статусом, званням та посадою, умовами контракту солдат ОСОБА_2 мав право вільного пересування, проживання в орендованому житлі поблизу розташування підрозділу та право перебування поза розташуванням військової частини. З 24 травня 2017 року по день загибелі - 15 серпня 2017 року - на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 125 від 24.05.2017 р. солдат ОСОБА_2 був направлений у службове відрядження в розпорядження командира ОТУ "Донецьк" керівника АТО на території Донецької та Луганської областей в районі бойового призначення для виконання службових (бойових) завдань та безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Донецької області, зокрема, Добропільського району в районі с. Золотий Колодязь, де був тимчасово розташований його підрозділ, у зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" вважався таким, що виконував обов'язки військової служби. Солдат ОСОБА_2 загинув у результаті протиправних дій особи командного складу частини - прапорщика контрактної служби ОСОБА_3 , який у стані алкогольного сп'яніння, керуючи чужим транспортним засобом - трактором "Фотон-ТФ200", 15 серпня 2017 року в нічний час, рухаючись територією села Золотий Колодязь, порушив правила дорожнього руху та безпеки експлуатації автотракторної техніки та скоїв наїзд на солдата ОСОБА_2 , який стояв на лівому узбіччі дороги. Від отриманих множинних травм ОСОБА_2 помер на місці ДТП. Відповідно до вироку Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16.02.2018 р. у справі № 227/3134/17 смерть ОСОБА_2 настала від злочинних дій іншого військовослужбовця.
На своє звернення з приводу встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого та видачу посвідчення про право користування пільгами членів сім'ї військовослужбовця, який загинув під час виконання обов'язків військової служби, отримала відмову, мотивовану тим, що відповідно до висновку Центральної військово-лікарської комісії від 06.08.2018 р. № 2166 травма і причина смерті солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 , 1993 р.н., одержані в результаті нещасного випадку, пов'язані з проходженням військової служби, а не з виконанням обов'язків військової служби чи захистом Батьківщини.
В липні 2019 року позивач звернулася до відповідача, надавши додаткові документи, які не були враховані під час складення первісного висновку, з вимогою переглянути висновок № 2166, оскільки, на її думку, він суперечить об'єктивним обставинам загибелі сина та причинам його смерті, та надати новий висновок про пов'язаність смерті військовослужбовця ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби, на що отримала відмову. Вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у перегляді висновку та зміні формулювання причини смерті її сина відповідно до дійсних обставин його загибелі, чим порушив її конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 06.08.2018 р. № 2166 причинний зв'язок травми та смерті сина позивачки "травма і причина смерті одержані в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби" встановлений ЦВЛК законно та обгрунтовано. Відповідно до п. 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. N 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за N 1109/15800, військово-лікарські комісії встановлюють причинний зв'язок травм, поранень, контузій, каліцтв у зазначеному формулюванні у випадку, якщо вони одержані за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, або внаслідок правопорушення.
Так, в акті службового розслідування з військової частини НОМЕР_1 по факту дорожньо-транспортної пригоди за участю військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_2 вказано, що події, за яких настала смерть останнього, мали місце поза розташуванням підрозділу, а саме в с. Золотий Колодязь, до місцевого бару в якому прибули винна особа - прапорщик ОСОБА_3 - та молодший сержант ОСОБА_4 , солдат ОСОБА_2 прибув туди самостійно. Крім того, відповідно до висновку експерта № 232 від 26.09.2017 р. Добропільського відділення судово-медичної експертизи у крові та сечі ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,94‰ та 2,30‰ відповідно, що відповідає алкогольному сп'янінню середнього ступеня. При цьому, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, у випадках, визначених ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Таким чином, проведення часу на власний розсуд за межами військової частини, у стані алкогольного сп'яніння не відноситься до виконання обов'язків військової служби. У зв'язку з цим постанова Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 06.08.2018 р. № 2166 про зв'язок травми та смерті ОСОБА_2 в результаті нещасного випадку, пов'язаного з проходженням військової служби, є законною та обгрунтованою. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав заперечення на відзив, в якому зазначив, що висновок відповідача про смерть солдата ОСОБА_2 від нещасного випадку спростовується вироком суду стосовно ОСОБА_3 , з якого вбачається, що ОСОБА_2 загинув внаслідок злочину, вчиненого іншою особою, а не від нещасного випадку. Крім того, що стосується зауваження відповідача про наявність в крові та сечі ОСОБА_2 етилового спирту, зазначає, що смерть останнього настала не від дій, вчинених в стані алкогольного сп'яніння, що також встановлено у судовому рішенні. Вважає, що дії відповідача не грунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними.
Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що син позивачки - ОСОБА_2 , 1993 р.н., був мобілізований до лав Збройних Сил України 31.05.2016 р. Під час строкової служби у в/ч НОМЕР_1 з ним було укладено контракт про проходження військової служби і надалі він продовжував її як солдат контрактної служби. Брав участь у бойових діях на Сході України та мав статус ветерана війни - учасника бойових дій. За своїм статусом, званням та посадою, умовами контракту солдат ОСОБА_2 мав право вільного пересування, проживання в орендованому житлі поблизу розташування підрозділу та право перебування поза розташуванням військової частини. З 24 травня 2017 року по день загибелі - 15 серпня 2017 року - на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 125 від 24.05.2017 р. солдат ОСОБА_2 був направлений у службове відрядження в розпорядження командира ОТУ "Донецьк" керівника АТО на території Донецької та Луганської областей в районі бойового призначення для виконання службових (бойових) завдань та безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Донецької області, зокрема, Добропільського району в районі с. Золотий Колодязь, де був тимчасово розташований його підрозділ, у зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" вважався таким, що виконував обов'язки військової служби (а.с.10,11,12,18,22).
Солдат ОСОБА_2 загинув у результаті протиправних дій особи командного складу частини - прапорщика контрактної служби ОСОБА_3 , який у стані алкогольного сп'яніння, керуючи чужим транспортним засобом - трактором "Фотон-ТФ200", 15 серпня 2017 року в нічний час, рухаючись територією села Золотий Колодязь, порушив правила дорожнього руху та безпеки експлуатації автотракторної техніки та скоїв наїзд на солдата ОСОБА_2 , який стояв на лівому узбіччі дороги. Від отриманих множинних травм ОСОБА_2 помер на місці ДТП. Відповідно до вироку Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16.02.2018 р. у справі № 227/3134/17 смерть ОСОБА_2 настала від злочинних дій іншого військовослужбовця (а.с.15,16-17).
Відповідно до висновку Центральної військово-лікарської комісії від 06.08.2018 р. № 2166 травма і причина смерті солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 , 1993 р.н., одержані в результаті нещасного випадку, пов'язані з проходженням військової служби (а.с.21).
В липні 2019 року позивач звернулася до відповідача, надавши додаткові документи, з вимогою переглянути висновок № 2166 та надати новий висновок про пов'язаність смерті військовослужбовця ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби.
Листом від 09.08.2019 р. № 3716 відповідач відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 та повідомив, що підстав для перегляду постанови по причинному зв'язку смерті солдата ОСОБА_2 немає (а.с.23).
Суд не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає відмову Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України у зміні формулювання причини смерті солдата ОСОБА_2 необгрунтованою з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 2 цього Закону ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду (ч. 3 ст. 24 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, син позивачки - ОСОБА_2 - проходив військову службу за контрактом, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 125 від 24.05.2017 р. був направлений у службове відрядження для виконання службових (бойових) завдань та безпосередньо брав участь в АТО на території Донецької області, зокрема, Добропільського району в районі с. Золотий Колодязь, у зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" вважався таким, що виконував обов'язки військової служби.
Солдат ОСОБА_2 загинув у результаті протиправних дій особи командного складу частини - прапорщика контрактної служби ОСОБА_3 , що встановлено вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16.02.2018 р. у справі № 227/3134/17. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.09.2017 р. № 69 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.11,12,16-17,18,19).
Відповідно до вироку Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16.02.2018 р. у справі № 227/3134/17 загибель ОСОБА_2 знаходиться в прямому причинному зв'язку зі злочинними діями прапорщика ОСОБА_3 .
За змістом ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, ОСОБА_2 загинув при виконанні обов'язків військової служби під час проходження військової служби в Збройних Силах України за контрактом, перебуваючи у відрядженні в зоні АТО-ООС.
Крім того, пов'язаність причин смерті ОСОБА_2 саме з виконанням обов'язків військової служби, а не з проходженням цієї служби, також вбачається із обставин, встановлених судом у справі № 480/1523/19. Так, у цій справі рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р., залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 р., зокрема, зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю сина - ОСОБА_2 - під час виконання обов'язків військової служби (а.с.41-42,45-46).
На підставі ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, загиблий був учасником бойових дій. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п. 3 ч. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був військовослужбовцем контрактної служби і будь-якого спеціального дозволу командира на вихід за межі частини не потребував (а.с.18). Будь-яких доказів на підтвердження заборони виходу за межі частини без спеціального дозволу матеріали справи не містять.
Таким чином, твердження відповідача про те, що перебування солдата ОСОБА_2 поза військовою частиною не відноситься до виконання обов'язків військової служби, не узгоджується з вимогами Закону, тому не може бути враховане судом.
За таких обставин позивач як мати загиблого під час виконання обов'язків військової служби військовослужбовця має право на соціальний захист шляхом надання пільг, переваг та соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що відповідач, відмовивши позивачці у зміні формулювання причини смерті її сина відповідно до дійсних обставин його загибелі, допустив порушення вимог чинного законодавства, таке рішення не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача скласти висновок про пов'язаність причин смерті військовослужбовця ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (01133, м. Київ-133, вул. Госпітальна, 16, код ЄДРПОУ 08356179) про скасування висновку, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати висновок Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, оформлений протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2166 від 06.08.2018 р., про причинний зв'язок травми і причини смерті ОСОБА_2 з проходженням військової служби.
Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України скласти висновок про пов'язаність травми і причини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та п. 21.5 "б" наказу Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України".
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Л.М. Опімах