03 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/253/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,
15 січня 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 30.10.2019 №2ДФС-ФС.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 10.03.2020.
28 лютого 2020 року відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність висновків акту інспекційного відвідування. Пояснював, що під час проведення інспекційного відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю було встановлено використання праці неоформленого працівника гр. ОСОБА_2 , у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний був вжити заходів щодо притягнення об'єкта відвідування до відповідальності.
Ухвалою суду від 10.03.2020 викликано в судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_2 .
В судове засідання, призначене на 02 квітня 2020 року, учасники справи не з'явилися.
Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, а також вказав на те, що заявлене клопотання про виклик свідка не підтримує та просить розглянути справу без виклику свідка.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вказані норми, суд прийшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
16.09.2019 управлінням Держпраці у Полтавській області отримано акт ГУ ДФС у Полтавській області про результати фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та виплати доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету за місцем фактичного провадження діяльності: біля центрального входу до критого ринку по АДРЕСА_1 від 30.08.2019 №1064/16-31-13-05-11/ НОМЕР_1 /а.с. 29, 48-49/.
Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 використовувала працю гр. ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин. Фактів порушень у частині виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету не встановлено.
19.09.2019 відповідачем направлено ФОП ОСОБА_1 лист в якому зазначено, що 16.09.2019 отримано акт від 30.08.2019 №1064/16-31-13-05-11/ НОМЕР_1 про результати фактичної перевірки ГУ ДФС у Полтавській області ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин, у ході якої встановлено використання праці гр. ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин, що дає підстави для розгляду справи про накладення штрафу згідно зі статтею 265 КЗпП України у термін, визначений пунктом 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 /а.с. 26/.
30.10.2019 року начальником Головного управління Держпраці у Полтавській області Щербак С.Л. прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №2ДФС-ФС, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190,00 грн. на підставі абзацу другого частини другої ст. 265 КЗпП України.
Позивач не погодився із постановою про накладення штрафних санкцій, оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 “Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р “Питання Державної служби з питань праці” на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).
Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.
За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі - Порядок № 509) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
За змістом пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин третьої та четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови є висновки ГУ ДФС у Полтавській області про те, що трудові відносини ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 не були оформлені належним чином, тому позивачем порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413.
Надаючи оцінку викладеному, суд зазначає таке.
У межах розгляду цієї справи судом надано оцінку порушення трудового законодавства, які зазначені в акті перевірки ГУ ДФС у Полтавській області від 30.08.2019 №1064/16-31-13-05-11/ НОМЕР_1 та які стали підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови.
Згідно із частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до акта та постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу у ході перевірки посадовими особами ГУ ДФС у Полтавській області проведеної 28.08.2019 було встановлено, що при виході 28.08.2019 за місцем фактичного провадження діяльності ФОП ОСОБА_1 : біля центрального входу до критого ринку по АДРЕСА_1 , знаходиться павільйон у якому здійснюється реалізація зоотоварів: кормів, аксесуарів для тварин та ін.. У даному торгівельному об'єкті перебувала громадянка ОСОБА_2 , яка відмовилася від надання пояснень.
Водночас згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , остання підтвердила, що 28.08.2019 перебувала у кіоску, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , проте, функції продавця не здійснювала.
Суд зазначає, що штраф, який застосовано відповідачем до позивача у розмірі 125190,00 грн є суттєвим втручанням у майновий стан позивача, у зв'язку з чим відповідач при застосуванні до особи таких суттєвих санкцій відповідальності повинен приймати рішення лише за наявності беззаперечних доказів вини особи.
Разом з цим, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що під час перевірки гр. ОСОБА_2 здійснювала функції продавця, зокрема відпуск товарів покупцям.
Крім того, відповідачем не надано до суду належних доказів на підтвердження того, що Управління Держпраці у Полтавській області зверталося до позивача з метою встановлення особи, що знаходилася під час інспекційного відвідування у кіоску.
Суд зазначає, що відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010; професія - 5220; продавець продовольчих товарів повинен уміти: приймати товари; перевіряти заповнення тарних одиниць, їх кількість та вагу, підраховувати штучні товари, перевіряти якість за результатами зовнішнього огляду. Забезпечувати зберігання товарів за кількістю та якістю. Готувати товари до продажу: перевіряти цілісність пакування, розпаковувати із зовнішньої тари, перевіряти наявність маркувальних даних і якість після зберігання; перебирати, протирати, зачищати, нарізати, фасувати товари; забезпечувати наявність відповідно оформлених цінників; розміщувати і викладати товари за групами, видами, сортами з дотриманням правил товарного сусідства. Готувати робоче місце до роботи: встановлювати і перевіряти справність ваговимірювальних приладів, реєстраторів розрахункових операцій, виробничого інвентарю, інструментів; отримувати і готувати пакувальний матеріал. Пропонувати і показувати товари. Консультувати покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів. Пропонувати взаємозамінні і нові товари, а також супутні товари. Нарізати, зважувати і упаковувати товари, підраховувати вартість покупки, перевіряти реквізити чека, видавати покупку. Підраховувати гроші, здавати їх у встановленому порядку. Прибирати нереалізовані товари і тару. Готувати товари до інвентаризації. Контролювати своєчасне поповнення робочого запасу товарів і терміни реалізації продуктів (що швидко та надто швидко псуються). Брати участь в оформленні прилавкових вітрин.
Суд зауважує, що відповідачем не надано до суду належних, достовірних і достатніх доказів допуску особи до виконання функцій продавця за адресою: АДРЕСА_2 центрального входу до критого ринку по АДРЕСА_1 .
Так, висновки відповідача щодо допуску гр. ОСОБА_2 до роботи ґрунтуються лише на припущеннях посадових осіб ГУ ДФС у Полтавській області, відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили, що вказана особа дійсно виконувала функції продавця.
Отже, відповідач не довів фактичного допуску гр. ОСОБА_2 до роботи, що є необхідною умовою для накладення штрафу на фізичну особу - підприємця, яка використовує найману працю.
З урахуванням викладеного, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови Управлінням Держпраці у Полтавській області від 30.10.2019 №2ДФС-ФС.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Водночас, недосконалість національного законодавства, зокрема в частині застосування економічно необґрунтованих штрафних санкцій, має наслідком непропорційне втручання держави у мирне володіння майном особи.
Натомість прийняття рішень, вчинення дій повинно здійснюватися пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:
- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;
- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;
- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;
- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 06 лютого 2001 року (заява № 41205/98) у справі "Tammer v. Estonia" підкреслив, що "в межах своєї наглядової юрисдикції Суд повинен розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи… Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання у цій справі "пропорційним правомірній меті" та чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання даного втручання, "відповідними й достатніми".
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у справі Khristov v. Ukraine (заява №24465/04) наголошував на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (рішення у справі Brumarescu v. Romania).
Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено принцип пропорційності між застосованими заходами у вигляді втручання у майнові права позивача та переслідуваною метою, оскільки розмір штрафних санкцій, визначений статтею 265 КЗпП у редакції, що діяла на момент прийняття оскарженої постанови, є надмірним, що визнано законодавцем при внесенні змін до цієї норми.
Так, Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-IX у зв'язку з економічно необґрунтованими штрафними санкціями за порушення норм трудового законодавства України, які були передбачені статтею 265 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014 № 77-VII,I внесено до Кодексу законів про працю України зміни, а саме: абзац другий частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України замінено двома новими абзацами такого змісту:
"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".
Отже, штрафні санкції, які накладено на позивача на підставі оскаржуваної постанови Управління Держпраці у Полтавській області також є надмірним та економічно необґрунтованим втручанням у майнові права позивача, що захищаються статтею 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів, які б спростовували доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, а позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача судового збору, сплаченого позивачем за подання цього позову.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул.Пушкіна,119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 30 жовтня 2019 року №2ДФС-ФС.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1251,90 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят одна гривня дев'яносто копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва