01 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/994/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/994/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ у Полтавській області) , в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження йому сум виплати пенсії максимальним розміром та зобов'язати перерахувати і виплачувати без обмеження максимальним розміром пенсію з дня її призначення, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суму недоотриманої частини пенсії (з урахуванням підвищення та цільової допомоги як учаснику бойових дій, пенсії за особливі заслуги перед Україною та надбавки на непрацюючого члена сім'ї), з урахуванням раніше сплачених сум, з дня призначення пенсії однією сумою.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вказує, що має право на отримання пенсії у розмірі 18 260,91 грн, проте, з вини відповідача, отримує таку лише у розмірі 16 380,00 грн. Позивач вважає дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії протиправними, оскільки таке обмеження порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту військовослужбовців.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду 02.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позов зазначає, що позивач перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.10.2018. Вказав, що на позивача поширюється обмеження пенсії максимальним розміром, оскільки його пенсія призначена після набрання чинності Законом України від 08.06.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (а.с. 17-19).
Розгляд даної справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 263 цього ж Кодексу.
24.03.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд не приймає до уваги, оскільки в даному випадку така не є заявою по суті справи, передбаченою частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 46-48).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_1 звільнений в запас з посади заступника командира бригади з льотної підготовки у званні підполковника. З 05.10.2018 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за вислугу років.
Відповідно до протоколу №1011 за пенсійною справою ОСОБА_1 розмір пенсії з надбавками становить 18 663,91 грн, проте ГУ ПФУ у Полтавській області призначено загальний розмір пенсії щомісячно в сумі 14 350,00 грн (а.с. 22)
Згідно з довідкою про доходи розмір пенсії з листопада 2018 року становить 14 970,00 грн, з липня 2019 року - 15 640,00 грн, з грудня 2019 року - 16 380,00 грн (а.с. 21).
Таким чином, фактична виплата пенсії здійснювалася з урахуванням максимального розміру пенсії, встановленого частиною третьою статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме:
- у розмірі 14 350,00 грн з липня 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік";
- у розмірі 14 970,00 грн з грудня 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік";
- у розмірі 15 640,00 грн з липня 2019 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік";
- у розмірі 16 380,00 грн з грудня 2019 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".
Вважаючи дії відповідача щодо виплати пенсії в обмеженому розмірі протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 (надалі по тексту - Закон № 2262) визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі.
Частиною третьою статті 43 Закону № 2262 передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Цією ж нормою передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №848-VIII.
Однак, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Згідно з пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, крім іншого, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Таким чином, на моент виникнення спірних правовідносин стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не містила і не містить дотепер положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Суд зазначає, що внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 року в справі №127/4267/17 та від 16.10.2018 у справі №522/16882/17.
Однак, статтею 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Наведена норма неконституційною не визнавалась, на даний момент є чинною та підлягає застосуванню відповідними учасниками правовідносин.
Крім цього, суд враховує те, що виключення, встановлені частиною другою Перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" щодо того, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом, не можуть бути застосовані до позивача з огляду на те, що останньому пенсія призначена з 05.10.2018.
Таким чином, обчислений розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача з 05.10.2018, відповідач діяв у відповідності до вимог статті 2 Закону №3668-VІ.
При цьому, суд зауважує, що дії ГУ ПФУ у Полтавській області, які оскаржує ОСОБА_1 , не призводять до звуження обсягу вже набутих ним прав та/або позбавлення права останнього на соціальний захист, з огляду на наступне.
Так, у рішенні від 03.06.2014 (справа за заявою Великода проти України) Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому Рішенні Суд вказав, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Суд взяв до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Конституційний Суд України визначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
В ході розгляду даної справи суд встановив, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір. Відповідні положення закону у спірний період неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що пенсія позивачу виплачується починаючи з 05.10.2018, у розмірі 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність у порядку визначеному Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який є чинним та неконституційним не визнавався, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Відтак, у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Б. Супрун