03 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4101/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б. розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Полтавської обласної державної адміністрації , Полтавської обласної ради професійних спілок про визнання нечинною та скасування постанови.
04 вересня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності у ненаданні житла за рахунок держави (або відповідної субвенції для його отримання) протиправною та зобов'язання вчинити дії щодо надання житла чи отримання відповідної субвенції для його отримання за рахунок держави та виділити кошти для придбання житла; визнання права потребуючої в поліпшенні житлових умов та на отримання його за рахунок держави, в тому числі за рахунок субвенції з державного бюджету для його придбання, а також за рахунок інших, не заборонених законом джерел (місцевих бюджетів тощо) з 14.07.2009; визнання нечинною та скасування постанови № 510 від 25.12.1984 обласної ради.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/3331/19. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадженння.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 року роз'єднано поєднані в одне провадження позовні вимоги у справі №440/3331/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності у ненаданні житла за рахунок держави (або відповідної субвенції для його отримання) протиправною та зобов'язання вчинити дії щодо надання житла чи отримання відповідної субвенції для його отримання за рахунок держави та виділити кошти для придбання житла; визнання права потребуючої в поліпшенні житлових умов та на отримання його за рахунок держави, в тому числі за рахунок субвенції з державного бюджету для його придбання, а також за рахунок інших, не заборонених законом джерел (місцевих бюджетів тощо) з 14.07.2009 та визнання нечинною та скасування постанови № 510 від 25.12.1984 обласної ради підлягають роз'єднанню у самостійні провадження.
Виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання нечинною та скасування постанови № 510 від 25.12.1984 обласної ради.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/4101/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання нечинною та скасування постанови № 510 від 25.12.1984. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що спірне рішення не має юридичної сили згідно з приписами Конституції України у зв'язку з його не оприлюдненням у встановленому законом порядку.
19 листопада 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Полтавської обласної державної адміністрації, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначав про помилкове посилання позивача на статтю 57 Конституції України від 28.06.1996 року, оскільки на момент прийняття постанови № 510 від 25.12.1984 року діяла Конституція України від 20.04.1978 року, яка не містила норми щодо обов'язкового оприлюднення спірного рішення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року у справі № 440/4101/19 залучено до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Полтавської обласної державної адміністрації про визнання нечинною та скасування постанови в якості співвідповідача Полтавську обласну раду професійних спілок.
31 січня 2020 року Полтавською обласною державною адміністрацією опубліковане оголошення у виданні "Зоря Полтавщини" про проведення підготовчого засідання у справі №440/4101/19 11 лютого 2020 року, тобто за сім днів до проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 року витребувано від Полтавської обласної державної адміністрації завіреної належним чином копії постанови № 510 від 25.12.1984 "Про правила обліку громадян, потребуючих в поліпшенні житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській РСР" та всіх документів, на підставі яких вона прийнята.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання 19.03.2020 року учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
На підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до частини 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 25 грудня 1984 року Виконкомом обласної Ради народних депутатів спільно з президією обласної ради професійних союзів прийнята постанова № 510 "Про правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР"/а.с.30-32/.
Позивач не погодилась із вищевказаною постановою та оскаржила її до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Статтею 31 Житлового кодексу УРСР визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і УРСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Житлового кодексу УРСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів УРСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
11 грудня 1984 року Радою Міністрів УРСР і Укрпрофради прийнята постанова №470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", пунктом 4 якої зобов'язано виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів і ради профспілок у місячний строк прийняти рішення з питань, передбачених підпунктом 1 пункту 13, абзацами першим пункту 15 і останнім пункту 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, а також забезпечити своєчасне прийняття рішень виконавчими комітетами нижчестоящих Рад, підприємствами, установами, організаціями з питань, передбачених абзацом третім пункту 9, пунктом 14 і підпунктом 9 пункту 44 Правил.
На виконання вищевказаної постанови 25.12.1984 року Виконкомом обласної Ради народних депутатів спільно з президією обласної ради професійних союзів прийнята постанова № 510 "Про правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР".
В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірне рішення не має юридичної сили згідно з приписами Конституції України у зв'язку з його не оприлюдненням у встановленому законом порядку.
З цього приводу суд зазначає, що частиною 2 статті 57 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Згідно частини 3 статті 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 47 Закону УРСР від 31.10.1980 року № 1048-X "Про обласну Раду народних депутатів Української РСР" (який був чинний на момент прийняття спірного рішення) передбачала, що Виконавчий комітет обласної Ради народних депутатів у межах своєї компетенції приймає рішення і видає розпорядження.
Рішення виконавчого комітету обласної Ради приймаються більшістю від загального складу виконавчого комітету і підписуються головою і секретарем виконавчого комітету Ради. Розпорядження виконавчого комітету обласної Ради підписуються головою виконавчого комітету Ради. На черговому засіданні виконавчого комітету його голова інформує про розпорядження, видані в період між засіданнями.
Рішення виконавчого комітету обласної Ради набирають чинності з моменту одержання їх відповідними підприємствами, установами, організаціями, службовими особами, а також доведення до відома громадян, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень у дію.
Станом на момент прийняття оскаржуваного акту порядок набрання ним чинності регулювався статею 47 Закону УРСР від 31.10.1980 року № 1048-X "Про обласну Раду народних депутатів Української РСР".
Як вбачається з абзацу 3 статті 47 вказаного Закону рішення виконавчого комітету обласної Ради набирають чинності з моменту одержання їх відповідними підприємствами, установами, організаціями, службовими особами, а також доведення до відома громадян, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень у дію.
Зважаючи на те, що в оскаржуваній постанові не встановлено іншого строку введення її у дію, вона набрала чинності з моменту одержання її відповідними підприємствами, установами, організаціями, службовими особами, а також доведення до відома громадян. Чинність спірної постанови не ставилась в залежність від її опублікування.
Слід також зазначити, що постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради №470 від 11 грудня 1984 року "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", на виконання якої прийнято спірне рішення, є чинною та повинна виконуватись.
Крім того, суд зазначає, що статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 названого Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки особи у сфері публічно-правових відносин.
Отже, обов'язковими умовами для набуття особою права на судовий захист є: 1) безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; 2) володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав чи прагнення особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення своїх інтересів; 3) вчинення неправомірного зазіхання державою на ці права чи створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права чи охоронювані законом інтереси набувають ознак порушених.
Наявність цих ознак є необхідною передумовою для одержання особою правового захисту та можливого застосування в подальшому державою заходів примусу на поновлення порушеного права чи інтересу шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.
У випадку ж коли рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень в цих відносинах не створюють для особи адміністративно-правових наслідків, то фактично позов спрямований не на відновлення порушених прав чи інтересів, а на досягнення інших цілей, забезпечення яких не відповідає встановленому статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданню адміністративного судочинства.
Таким чином, особа може отримати захист своїх прав та інтересів у судовому порядку лише в тому випадку, якщо вона є учасником відповідних відносин і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнані або оспорювані її права та інтереси. В іншому випадку така особа не може бути носієм порушеного права (інтересу).
Відповідно до пункту 18 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Згідно частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом було запропоновано позивачу надати суду докази, на підтвердження того, що спірна постанова застосована до позивача, або позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Проте, позивачем відповідних доказів суду не було надано, матеріали справи таких доказів не містять.
Суд зазначає, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради професійних спілок визнання нечинною та скасування постанови - повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко