Справа № 420/7697/19
30 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №860310 від 28.11.2019 року «Про відмову перерахунку пенсії», зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 вересня 2019 року, -
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №860310 від 28.11.2019 року «Про відмову перерахунку пенсії», зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 вересня 2019 року.
Ухвалою суду від 29.01.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його представник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про підстави невиплати пенсії та перерахунок недоотриманої суми пенсії на картковий рахунок ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом повідомило позивача, що позивач не надав особистої заяви на продовження виплати пенсії за довіреністю, тому виплата пенсії з вересня 2019 року припинена до з'ясування. Позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовлено у поновленні виплати йому пенсії, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Представник відповідача 10.02.2020 року за (вхід.№5935/20) надав до суду відзив щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі пославшись на те, що відповідно до п.17 Постанови Кабінету Міністрів України за №1596 (зі змінами) від 30.08.1999 року «Порядок виплати пенсій та грошової допомоги», якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення щороку забезпечує ідентифікацію та верифікацію особи шляхом обов'язкового пред'явлення одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує його вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця його проживання. Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку. Враховуючи те, що позивач фактично не проживає в Україні, то виплата пенсії повинна проводитися відповідно до «Порядку виплати пенсії та грошової допомоги» за згодою пенсіонерів та одержувачів пенсій через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596 (зі змінами). Оскільки виплата пенсії здійснювалася через відділення поштового зв'язку, продовжувати виплату пенси можливо лише через установу банку, за умови особистого звернення заявника та надання відповідної заяви або згідно рішення суду. Відповідно до п. 43 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Окрім того, згідно з п. 38 даного Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження. Відповідно до п.2.9. Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до п. 2.23. документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, виходячи з вишенаведеного, відповідач вважає, що дії управління є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини:
Позивач - ОСОБА_1 з 19.07.2011 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач) та отримув пенсію за віком.
07 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії за шість місяців у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки.
На підставі розпорядження №830337 від 07.09.2016 року ОСОБА_1 було виплачено пенсію наперед за 6 місяців починаючи з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року. Після 01.04.2017 року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась.
Тому, 12 липня 2017 року представник позивача - ОСОБА_2 від імені позивача звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року за матеріалами пенсійної справи, при цьому надала оригінал та копію довіреності, засвідченої нотаріально.
За результатом розгляду заяви представника позивача, відповідач листом від 25.07.2017 року №282/М-01 відмовив позивачу у поновленні йому виплати пенсії з посиланням на 2 речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відсутності законодавчого врегулювання виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Вищевказані дії були предметом оскаржуння у суді, Київський районний суд м. Одеси постановою від 28.08.2017 року по справі № 520/9301/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язав Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 квітня 2017 року.
Постанова Київського районного суду м.Одеси від 28.08.2017 року по справі №520/9301/17 була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та набрала законної сили 21.11.2017 року. До вересня 2019 року ОСОБА_1 пенсійні виплати щомісячно перераховувались.
У вересні 2019 року на ім'я ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок в ПАТ АБ “Південний” для отримання пенсії (оригінал заяви про виплату пенсії або грошової допомоги наявний у пенсійній справі). Проте, пенсійні виплати за вересень та жовтень 2019 року на картковий рахунок не надійшли.
06 листопада 2019 року представник позивача звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області із заявою про підстави невиплати пенсії та перерахунок недоотриманої суми пенсії на картковий рахунок ОСОБА_1 . Листом від 20.11.2019 року №2947/М-11 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача, що він не надав особистої заяви про продовження виплати пенсії за довіреністю, тому виплата пенсії з вересня 2019 року припинена до з'ясування. При цьому посилаючись на пункт 1.5 Порядку подання оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 року за № 1566/11846. У зв'язку з цим та керуючись ч. 1 ст. 44 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” представник позивача 25.11.2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 при цьому надавши належним чином оформлену довіреність на представництво інтересів ОСОБА_1 засвідчену в установленому законодавством порядку.
Проте, рішенням № 860310 від 28.11.2019 року “Про відмову перерахунку пенсії” в перерахунку виплати пенсії за довіреністю позивачу відмовлено. При цьому відмова грунтувалась на підзаконних нормативно-правових актах, а саме постанови Кабінету Міністрів України в 30.08.1999 р. № 1596 «Порядок виплати пенсій та грошової допомоги» та Наказу Кабінету Міністрів України за № 464/156 від 28.04.2009 року “Про затвердження Інструкції про виплату та доставку пенсій, соціальних допомог національним оператором поштово зв'язку” та твердженні, що фактично ОСОБА_1 не проживає в Україні, тому виплата пенсії можлива лише через установу банку, за умови особистого звернення заявника та надання відповідної заяви або згідно рішенням суду.
Враховуючи дані обставини суд вважає, що представник ОСОБА_1 , діяла в межах повноважень наданих їй за довіреністю, яка оформлена належним чином і відповідає вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат. Таким чином, навіть проживаючи за межами України, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини - кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.3 ст.2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і не можуть порушувати вимоги статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.
Враховуючи, що рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року №1-32/2009 має преюдиціальне значення для всіх судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей відповідних законів, що визнанні неконституційними, а також, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, заява про перерахунок пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, що позивачем й було зроблено.
Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2019 року по справі № 752/10522/16-а. Окрім того, у вказаній постанові Колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце їх проживання (реєстрації) в Україні є необгрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.
Таким чином, ОСОБА_1 , як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Також, слід зазначити, що відповідно до статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено виключні випадки припинення виплати пенсії, а саме:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) у разі смерті пенсіонера;
3) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто в даному випадку у відповідача відсутні були законні підстави для припинення виплати пенсії позивачу.
Згідно із статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, шоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу (йдеться про Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика націоналних судів, якою підтверджується його існування.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції.
В силу ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 860310 від 28.11.2019 року «Про відмову перерахунку пенсії» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а також грубо порушує конституційні права ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком.
Суд, керуючись приписами частини 3 статті 7 КАС України, застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу і узгоджуються між собою.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №860310 від 28.11.2019 року «Про відмову перерахунку пенсії», зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 вересня 2019 року, підлягають задоволенню відповідно до положень ч.1 ст.245 КАС України.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №860310 від 28.11.2019 року «Про відмову перерахунку пенсії».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 вересня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя К.С.Єфіменко
.