ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 квітня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3378/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 (суддя Рога Н.В., м. Одеса, повний текст складено 13.01.2020)
у справі №916/3378/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН"
до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 179607,72 грн.,
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (далі - ТОВ СП "НІБУЛОН", позивач) звернулося до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач) з позовом про стягнення 179607,72 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у вересні 2019 року відповідачем - АТ "Українська залізниця" на підставі договору про надання послуг №09829/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018 відвантажено і отримано позивачем зернову продукцію за рядом залізничних накладних, відповідно до яких доставка вантажу зі станцій відправлення відбулася з простроченням терміну доставки, встановленого пунктом 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (зі змінами та доповненнями); зазначені обставини стали підставою для нарахування позивачем відповідачу штрафу згідно з пунктом 116 Статуту залізниць України у розмірі 179607,72 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 позовні вимоги задоволено, стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ СП "НІБУЛОН" штраф в розмірі 179607,72 грн. та судовий збір в розмірі 2694,12 грн.
Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що 14.02.2018 позивачем - ТОВ СП "НІБУЛОН" (замовник) та відповідачем - ПАТ "Українська залізниця" (перейменоване в АТ "Українська залізниця"), як перевізником, укладено договір про надання послуг №09829/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018 (далі - договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги; надання послуг за цим договором може підтверджуватися залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (пункти 1.1, 1.3 договору).
Судом встановлено, що впродовж вересня 2019 року ПАТ "Українська залізниця" здійснило перевезення на адресу ТОВ СП "НІБУЛОН" зернову продукцію за наступними залізничними накладними: №43793363 від 05.09.2019, №34814269 від 01.09.2019, №34814251 від 01.09.2019, №34942318 від 12.09.2019, №32325862 від 10.10.2019, №32060022 від 20.09.2019, №32236424 від 03.10.2019, №34843649 від 04.09.2019, №34809046 від 01.09.2019 та досильною залізничною накладною №34962530 від 14.09.2019).
У відзиві на позов відповідач просив зменшити суму штрафу на 64063,72 грн. і відмовити в цій частині позову.
Свої доводи відповідач аргументував власним розрахунком штрафу та зауважив, що відсотки штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею повинні відраховуватися від провізної плати, яка зазначається в пункті 31 залізничної накладної або у відомості вагонів, однак, позивачем у розрахунку заявлені суми штрафу, які розраховано не тільки від провізної плати, а ще від додаткових зборів, тобто суми, яка міститься у графі 34 залізничних накладних і ПДВ, який нарахований на суму штрафних санкцій.
Задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий суд зазначив, що відповідно до Розділу 3 договору про надання послуг №09829/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, укладеного між сторонами, розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається із: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Керуючись приписами пункту 116 Статуту залізниць України та з огляду на те, що сторони спору в пункті 3.2. договору про надання послуг №09829/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018 погодили складові розміру плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (відповідача) та позивачем сплачено відповідачу вартість перевезення, визначену сторонами в договорі, суд першої інстанції дійшов висновку, що для цілей визначення штрафних санкцій провізна плата включає в себе не лише плату за безпосереднє перевезення вантажу, а й платежі, визначені у п.3.2 Договору, без сплати яких перевізник вправі відмовитися від виконання своїх зобов'язань за Договором, а також штрафні санкції нараховуються, виходячи з повної вартості товарів/послуг, тобто, з урахуванням ПДВ, та зазначив, що така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 09.09.2019 №910/14170/18, від 12.09.2019 № 910/10427/18 у подібних правовідносинах.
Місцевий суд розглянув клопотання відповідача про зменшення заявленої позивачем суми штрафу на 50% в порядку частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та зважаючи на заперечення позивача проти вимог відповідача і виходячи з фактичних обставин справи не вбачав правових підстав для зменшення суми штрафних санкцій, що підлягають до стягнення з відповідача за результатами розгляду спору по суті.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасність доставки вантажів у сумі 64063,72 грн. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем необґрунтовано завищено суми провізної плати, з яких розраховані суми штрафів за прострочення термінів доставки. Відповідач у своєму відзиві на позов наголошував на цьому та надавав свій розрахунок. Однак суд першої інстанції не прийняв контррозрахунку відповідача до уваги, що в свою чергу є порушенням рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. В підтвердження своєї позиції апелянт послався на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанови від 05.08.2019 №910/10848/18, від 24.10.2019 №904/104/19).
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на позов, виходячи з вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.02.2018 між ТОВ СП "НІБУЛОН", як замовником, та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", як перевізником, було укладено договір №09829/ЦТЛ-2018 про надання послуг (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Пунктом 1.2 Договору наведені поняття, які вживаються в договорі, зокрема зазначено, що перевезення - це послуга, у процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник - оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку.
За умовами п. 1.3. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
Відповідно до п. 3.2. Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з:
- плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
- компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до цього Договору;
- плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Як вбачається з матеріалі справи, ТОВ СП «НІБУЛОН», яке є одночасно вантажовідправником та вантажоодержувачем, відправляло вантаж (насіння зернових культур) відповідно до залізничних накладних: №43793363 від 05.09.2019, №34814269 від 01.09.2019, №34814251 від 01.09.2019, №34942318 від 12.09.2019 (досильна накладна №34962530 від 14.09.2019), №32325862 від 10.10.2019, №32060022 від 20.09.2019, №32236424 від 03.10.2019, №34843649 від 04.09.2019, №34809046 від 01.09.2019.
Під час здійснення вказаних перевезень відповідачем було допущено прострочення термінів доставки вантажів, визначених ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується електронними цифровими підписами одержувача у графі 53 зазначених накладних, та відмітками залізниці в графі 49 про те, що «Одержувача повідомлено про прибуття вантажу (дата та час і ЕЦП відповідального працівника залізниці)», в графах 51, 53 стоять відмітки (дата) Залізниці про прибуття та видачу вантажу відповідно, а також не заперечується відповідачем.
Отже, спір у справі виник у зв'язку з простроченням відповідачем, на думку позивача, строків доставки вантажу, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення з відповідача штрафу у загальному розмірі 179607,72 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений.
Апеляційна інстанція не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
За положеннями статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 6 ст. 306 ГК України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (Статут залізниць України), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту залізниць України).
Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі долучених залізничних накладних відповідачем було взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу, здійснення чого не заперечується сторонами, однак, позивачем вказується на порушення встановлених строків відповідних перевезень.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно із ч. 1 ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Положеннями п. 41 Статуту залізниць України встановлено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
У даному випадку, позивачем вказується на те, що за доданими до позову залізничними накладними (за вересень 2019 року) відповідачем було порушено взяті на себе зобов'язання із доставки вантажу у встановлені Правилами обчислення термінів доставки вантажів строки, а тому існують правові підстави для застосування визначеної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
За приписами статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Як вбачається із наданих позивачем накладних, термін доставки вантажу за ними порушено, що детально наведено позивачем у позові та не заперечується відповідачем.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань із своєчасної доставки вантажу по спірним залізничним накладним, факт чого АТ «Укрзалізниця» не заперечується та не спростовано. Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Частиною 3 ст. 313 ГК України встановлено, що розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Відповідно до Інформаційного листа ВГСУ України №01-06/420/2012 від 04.04.2012, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з п. 8 Правил видачі вантажів оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Відповідно до частини першої статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною першої статті 311 ГК України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Відповідно до Загальних положень Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженим наказом Міністерства транспорту і зв'язку України №317 від 26.03.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №340/16356 від 15.04.2009 (далі - Збірник тарифів на перевезення) - тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов'язані з ними послуги встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Таким чином, наведене державне регулювання розміру тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом є законодавчим обмеженням сторін щодо вільного визначення у договірному порядку вартості послуги з перевезення вантажу.
Договір, укладений між сторонами перевезення, не може змінити базові тарифні ставки провізної плати, а сторони такого договору при визначенні вартості перевезення вантажу мають керуватися наведеними вище нормативно-правовими актами.
Поряд з цим, відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, визначено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу - система цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення залізницями; збори - цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу.
Отже, Статутом залізниць України визначено, що тариф на перевезення вантажу (провізна плата) - це вартість послуги залізниці з перевезення вантажу без урахування вартості робіт та послуг залізниці, пов'язаних з перевезенням вантажу (суми зборів).
Здійснивши перевірку розрахунку позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що сума штрафу обрахована з порушенням вказаних норм.
Як вбачається з видаткової накладної №43793363, сума провізної плати за нею складає 139660 грн., від якої і слід розраховувати штраф - 20% відповідно до положень ст. 116 Статуту залізниць України, що становить 27932.
Так, за видатковою накладною №34814269 з урахуванням провізної плати -13946 грн, 30% штрафу становить 4183,8 грн.
За видатковою накладною №34814251 сума провізної плати складає 69218 грн, 30% штрафу становить 20765,4 грн.
За видатковою накладною №34942318 (досильна накладна №34962530) сума провізної плати складає 18288 грн, 30% штрафу становить 5486,4 грн.
За видатковою накладною №32325862 сума провізної плати складає 41838 грн, 20% штрафу становить 8376,6 грн.
За видатковою накладною №32060022 сума провізної плати складає 73730 грн, 30% штрафу становить 22119 грн.
За видатковою накладною №32236424 сума провізної плати складає 37510 грн, 30% штрафу становить 11253 грн.
За видатковою накладною №34843649 сума провізної плати складає 13946 грн, 30% штрафу становить 4183,8 грн.
Також, за видатковою накладною №34809046 сума провізної плати складає 37510 грн, 30% штрафу становить 11253 грн.
Апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок штрафу з урахуванням встановлених сум провізної плати, вважає обґрунтованою і арифметично вірною суму штрафу у загальному розмірі 115553 грн.
Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованою та правомірною на суму 115553 грн.
Суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення про задоволення позову в повному обсязі, тоді як позов підлягає задоволенню частково в сумі 115553 грн.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/1524/19, в якій колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що державне регулювання тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, як провізної плати, та додаткових зборів за надання залізницею послуг і виконання робіт, пов'язаних з перевезенням вантажів, має нормативне обмеження сторін правовідносин з перевезення вантажу залізницею, що займає монопольне становище на ринку таких послуг, щодо вільного визначення у договірному порядку вартості послуги з перевезення вантажу. Договір, укладений між сторонами спору щодо перевезення вантажу залізницею, не може змінити базові тарифні ставки провізної плати, а його сторони при визначенні вартості перевезення вантажу мають керуватися приписами статей 307, 311 ГК України та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317. Приписами пункту 116 Статуту залізниць встановлено відповідальність лише за несвоєчасну доставку вантажів, за перевезення яких в залежності від відстані між станцією відправлення та станцією призначення встановлюється провізна плата як тариф за перевезення вантажів, та не передбачено відповідальності у вигляді штрафу за порушення залізницею зобов'язань щодо виконання робіт та надання інших послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, за які залізницею справляються додаткові збори; тому зарахування до провізної плати при обчисленні суми штрафу за прострочення у доставці вантажу вартості інших послуг і робіт залізниці, пов'язаних з доставкою вантажу до пункту призначення, є безпідставним та суперечить правовій природі порушеного залізницею зобов'язання з перевезення. За таких обставин колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правових позицій Верховного Суду у постановах від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 09.09.2019 у справі №910/14170/18 та від 12.09.2019 у справі №910/10427/18 щодо обчислення суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею, виходячи із загальної суми платежів, сплаченої відправником на користь залізниці та відображеної у графі 34 залізничної накладної, та зауважує на необхідності здійснення розрахунків штрафу в порядку пункту 116 Статуту залізниць України у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, частково найшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1 ч. 1, ч. 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям в частині скасування нового рішення про відмову у задоволенні позову, та відповідно зміні мотивувальної та резолютивної його частини.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача в частині відмови в задоволенні позову, в частині задоволення позову на відповідача, за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" на рішення Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/3378/19 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/3378/19 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з відповідача штрафу у сумі 64054,72 грн, прийнявши нове рішення про відмову в позові в цій частині.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.01.2020 у справі №916/3378/19 викласти в наступній редакції:
"Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути із Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" штраф в розмірі 115553 (сто п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн., судовий збір в розмірі 1733,30 (одна тисяча тридцять три) грн 30 коп.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1441,44 грн.
5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран