Справа № 182/666/20
Провадження № 1-кс/0182/506/2020
Іменем України
01.04.2020 року м. Нікополь
Слідчий-суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного на майно за кримінальним провадженням № 12019040340002307, -
Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах підозрюваного за кримінальним провадженням № 12019040340002307 ОСОБА_5 , звернувся до суду з клопотанням, яке мотивоване наступним .
Ухвалою слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпровської області від 11 лютого 2020 року задоволено клопотання старшого слідчого Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 та накладено арешт на мобільний телефон iPhone X imei: НОМЕР_1 та мобільний телефон Nokia ТА 1/14 imei: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Відповідно до зазначеної ухвали, арешт на вказане майно накладено з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, для забезпечення можливої конфіскації майна та з метою збереження речових доказів.
Відповідно до положень абзацу другого ч. 1 ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, їх захисника, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває майже два місяці, строк його проведення завершується, всі необхідні слідчі та процесуальні дії у даному кримінальному проваджені проведено.
Заявник вважає, що на сьогодні така підстава для арешту зазначеного майна, як збереження речових доказів, не існує, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема:
подія кримінального правопорушення;
винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;
обставини, які підтверджують що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
Зі змісту ч. 2 ст. 91 КПК України, вбачається, що збирання, перевірка та оцінка доказів у кримінальному провадженні проводиться саме з метою перевірки наявності обставин, передбачених ч. 1 цієї статті.
Між тим, мобільні телефони, вилучені у ОСОБА_5 , можуть бути використані як доказ винуватості останнього у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення лише шляхом встановлення іх ідентифікаційних ознак, а саме встановлення ІМЕІ зазначених терміналів, номерів оператора мобільного зв'язку та порівняння їх з ІМЕІ мобільних терміналів, що відображені в протоколах проведених негласних слідчих дій відносно ОСОБА_5 .
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040340002308, зазначені відомості були встановлені, що відображено в протоколі обшуку від 06.02.2020 року та протоколах проведених негласних слідчих дій, які самі по собі являються доказами, що можуть підтвердити обставини, встановлені ч. 1 ст. 91 КПК України.
Після огляду та встановлення ідентифікаційних ознак зазначених мобільних телефонів, у використанні їх як доказів відпала необхідність, оскільки всі можливі обставини, які можна підтвердити, зафіксовані у відповідних протоколах. Жодної іншої доказової цінності, вилучені у ОСОБА_5 мобільні телефони як такі, не становлять.
Подальше накладення арешту на них та зберігання в матеріалах/ кримінального провадження з метою забезпечення збереження доказів не є виправданим.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Враховуючи те, що мобільний телефон iPhone X, на сьогоднішній день становить значну матеріальну цінність для ОСОБА_5 , який знаходиться під цілодобовим домашнім арештом, не має джерел заробітку, має проблеми зі здоров'ям та має на утриманні малолітню дитину, утримання зазначеного майна у сторони обвинувачення лише з тієї підстави, що санкцією статті кримінального кодексу за інкриміноване ОСОБА_5 діяння передбачена конфіскація майна, не можна вважати таким, що відповідає принципу справедливої рівноваги між суспільним інтересом та вимогами охорони фундаментальних прав особи.
З урахуванням практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених ст. 307 Кримінального кодексу України, за значний період, необхідний для судового розгляду такого кримінального провадження, вилучені мобільні телефони суттєво втратять свою цінність, тому можлива конфіскація та подальша реалізація вилученого майна на момент закінчення судового розгляду не буде виправданою як захід поповнення бюджету та жодним чином не забезпечить суспільного інтересу.
В той же час, утримання стороною обвинувачення зазначеного майна до його повного обесцінення та до моменту встановлення винуватості особи у вчиненні злочину, суттєво порушує фундаментальні права цієї особи, фактично позбавляючи його гарантованого конституцією та Цивільним кодексом України права власності, яке є невід'ємним.
Заявник вважає, що подальше перебування вилучених у ОСОБА_5 речей не відповідає потребам досудового розслідування, використання їх як доказу недоцільне, їх утримання не забезпечує жодних інтересів держави чи суспільства, однак суттєво порушує майнові права ОСОБА_5 , тому просить скасувати арешт майна, накладеного відповідно до ухвали слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.02.2020 року у кримінальному провадженні №12019040340002307, а саме на мобільний телефон iPhone X imei: НОМЕР_1 та мобільний телефон Nokia ТА 1/14 imei: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання адвоката, та зазначив, що зазначені мобільні телефони є речовими доказами, так як безпосередньо телефон iPhone X використовувався для підготовки до скоєння злочину, крім того, до цих телефонів , як до майна , належного підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, може бути застосована конфіскація майна, а також спеціальна конфіскація.
Вислухавши думку сторін, слідчий суддя приходить до наступного.
Ухвалою слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпровської області від 11 лютого 2020 року задоволено клопотання старшого слідчого Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 та накладено арешт на мобільний телефон iPhone X imei: НОМЕР_1 та мобільний телефон Nokia ТА 1/14 imei: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Арешт на вказане майно накладено з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, для забезпечення можливої конфіскації майна та з метою збереження речових доказів.
ОСОБА_5 підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, санкцією якою передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна. Конфіскація майна, у відповідності до вимог ст.ст. 51, 52 КК України, є додатковим покаранням.
Частиною 1 статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Таким чином, вартість майна не має значення не має значення для вирішення питання про можливість конфіскації майна.
Враховуючі, що мобільні телефони не є речами першої необхідності і враховуючі, що підозрюваний ОСОБА_5 проживає разом з сім'єю, відсутність у нього мобільних телефонів не може привести до суттєвого обмеження фундаментальних його прав.
З огляду на вищевикладене, вважаю, що у даному випадку, для утримання державою речей ОСОБА_5 існує очевидна істотна причина - забезпечення можливої конфіскації майна, тому клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 174, 372 КПК України
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного на майно за кримінальним провадженням № 12019040340002307 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1