465/4928/19
2/465/940/20
Іменем України
24.03.2020 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді- Ванівського Ю.М.
з участю секретаря- Школьнікової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ЛКП «Львіелектротранс», про відшкодування матеріальних збитків у розмірі 30256,78 грн, моральної шкоди у розмірі 50000 грн, витрат на проведення оцінки вартості завданої матеріальної шкоди та судовий збір.
Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що 29.05.2019 року о 17:00 год. на перехресті вул. Коротка-Залізнична відбулося ДТП за участі автомоблія Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та тролейбусом ЛКП «Львівелектротранс» маршрут №12 борт №544, водієм якого був ОСОБА_3 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.07.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вищевказаному ДТП.
Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 30 256,78 грн..
Позивач звернувся до страхової компанії «НАСК «ОРАНТА», про відшкодування завданої матеріальної шкоди, однак отримав відмову у виплаті коштів.
Крім матеріальних збитків позивач також зазначає про завдану моральну шкоду оскільки в наслідок ДТП ОСОБА_4 пережив нервовий стрес.
Позивачка також просить відшкодувати їй 1700 грн. за проведення оцінки визначення вартості матеріальних збитків.
На підставі вищевикладеного, просить позов задоволити.
20 грудня 2019 року на адресу суду поступив відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що на момент вчинення ДТП транспортний засіб, а саме тролей бус був застрахований, що підтверджується договором цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1354376 00239 від 18.03.2019 року, який був укладений між ЛКП «Львіелектротранс» та страховою компанією ПАТ «НАСК Оранта». Та наголосив на тому, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на скрахувальника, який уклав договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. А тому, представник відповідача вважає відмову страхової компанії щодо виплат страхового відшкодування неправомірною, в результаті звернення до відповідача з позовною заявою про відшкодування шкоди внаслідок ДТП є передчасним, та такою що не підлягає до задоволення.
10 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала на адресу суду відповідь на відзив, яку мотивує тим, що саме відповідач повинен відшкодувати завдані збитки, так як страхова компанія відмовила у виплаті коштів за завдану матеріальну шкоду.
В судове засідання позивачка не з'явилася, однак подала на адресу суду заяву про слухання справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такі задоволити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Однак, враховуючи наявність у матеріалах справи відзиву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявних доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також в інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 29.05.2019 року о 17:00 год. на перехресті вул. Коротка-Залізнична відбулося ДТП за участі автомоблія Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та тролейбусом ЛКП «Львівелектротранс» маршрут №12 борт №544, водієм якого був ОСОБА_3 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 15.07.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вищевказаному ДТП.
Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль Сітроен С-4 д.н.з. НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 30 256,78 грн. на підставі висновку щодо вартості матеріального збитку №3366/06-19.
Судом встановлено, що трамвай був застрахований, що підтверджується договором цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №1354376 00239 від 18.03.2019 року, який був укладений між ЛКП «Львіелектротранс» та страховою компанією ПАТ «НАСК Оранта».
Згідно наданої відповіді страхової компанії ПАТ «НАСК Оранта», позивачу відмовлено у виплаті завданої матеріальної шкоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Судом встановлено, що страхова компанія ПАТ «НАСК Оранта», не здійснювала виплат позивачу за результатами вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, однак відповідно до вищевказаної постанови Верховного Суду України, покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, суд приходить до переконання, про те, що вимога про відшкодування шкоди внаслідок ДТП до позивача є передчасною та не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, до загальних підстав відповідальності, встановлених ст.1167 ЦК України, для покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди, відповідно, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Отже, з наведених тверджень ОСОБА_1 суду не зрозуміло саме з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди у розмірі 50000 грн, та не надав доказів на підтвердження такої шкоди.
Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України,суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, суд, надавши оцінку зібраним по справі доказам та доводам сторін, приходить до переконання про те, що позов не підлягає до задоволення
Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95,259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Позивач: ОСОБА_1 , іпн - НОМЕР_2 ; що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач:ЛКП «Львівелектротранс», що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, 2
Суддя Ванівський Ю.М.