Справа № 454/2839/19
(з а о ч н е)
01 квітня 2020 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
за участю секретаря Мандрик І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокалі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачі звернулися в суд з даним позовом та просять визнати відповідача таким, що втратив право на користування квартирою.
Свої вимоги мотивують наступним.
Дана квартира належить їм на праві власності та в ній зареєстрований відповідач, який не проживає понад шість років, однак в добровільному порядку не знявся з реєстрації місця проживання, що чинить їм перешкоди у здійсненні права власності на дане майно.
Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її та позивачів відсутності, позов підтримала, проти заочного розгляду не заперечила.
Відповідач в судове засідання не прибув, причин неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутності та відзиву на позов не подав.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює у справі заочне рішення.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно рішення Сокальського районного суду Львівської області вді 13.12.2012, шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 розірвано.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 20.02.2013р. затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно умов якої, квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а право власності ОСОБА_3 на дану квартиру припинено.
Позивачам належить по 1/2 кожному квартири АДРЕСА_1 , що стверджується витягами з реєстиру.
З дослідженого акта від 15.10.2019р. та витягу з будинкової книги встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований в належній позивачам квартирі, однак не проживає за місцем реєстрації з 2013 року.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу ст.9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Відповідно до ст.41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Згідно зі ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст.383 ЦК та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим
приміщенням у членів її сім'ї.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього кодексу, а саме - подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Виходячи з аналізу ст.ст.383, 391, 405 ЦК та стст.150, 156 у поєднанні зі ст.64 ЖК УРСР слід дійти висновку, що положення ст.ст.383, 391 ЦК передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст.405 ЦК, стст.150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім'ї.
Разом з тим, відповідач не є членом сім'ї позивачів.
З наведених норм встановлено, що цивільне законодавство не передбачає права користування житлом за особами, які хоча правомірно вселилися у житло власника, але на час розгляду справи не є членами його сім'ї та не проживають у належному позивачу будинку, а тому, підстави подальшої реєстрації місця проживання відповідачів у належному позивачу будинку - відсутні.
Крім того, позивачі стверджують, що факт реєстрації відповідача в належному їм житлі чинить їм перешкоди в здійсненні права власності на дане майно.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачі вселилися в квартиру і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Судом встановлено, що позивачі є власниками квартири. Відповідач спільним побутом із позивачами не пов'язаний, а тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна і на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, поданою до Сокальського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або двадцяти днів з дня отримання копії рішення, якщо воно не було вручене в день його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий: М. Я. Адамович