Житомирський апеляційний суд
Справа №279/5160/19 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Категорія 82 Доповідач Галацевич О. М.
01 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №279/5160/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання угоди про надання кредиту та додатку до неї частково недійсними, зарахування безпідставно отриманих коштів у рахунок основного зобов'язання,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк»,
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 29 листопада 2019 року суддею Волковою Н.Я. у м. Коростені,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив: визнати недійсним пункт 1 розділу «Умови споживчого кредиту» Угоди про надання кредиту №501158695 від 01.07.2019 (далі - Угода) про встановлення плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,25% від суми кредиту без ПДВ, укладеної між ним та Акціонерним товариством «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», Банк); визнати недійсним додаток №1 до Угоди, яким затверджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, в частині встановлення суми платежу за розрахунковий період з урахуванням щомісячної плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту та встановлення щомісячної плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2250 грн; зарахувати безпідставно сплачену ним на рахунок Банку комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 4500 грн в рахунок погашення суми заборгованості за кредитом.
Обґрунтовував вимоги тим, що 01.07.2019 між ним та Банком укладено Угоду про надання споживчого кредиту в розмірі 100000 грн строком на 36 місяців зі сплатою 14,99 % річних. У подальшому ним встановлено, що до суми щомісячного платежу відповідачем включено комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,25% від суми кредиту, що становить 2250 грн. щомісячно, а всього 81000,00 грн протягом строку дії договору. Умову кредитного договору щодо включення щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування (п.п.б п.1 розділу «Умови споживчого кредиту» акцепту пропозиції на укладення Угоди, додаток №1 до неї) позивач вважає несправедливою, такою, що має бути визнана недійсною, ним здійснено дві оплати по 5716,05 грн з урахуванням комісії за розрахунково-касове обслуговування і надмірно сплачено 4500 грн. Звернувшись до Банку з вимогою про виключення з суми щомісячного погашення заборгованості суми комісії за розрахунково-касове обслуговування 2250 грн, він отримав відмову. Такі дії АТ «Альфа-Банк» вважає незаконними.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 1 розділу «Умови споживчого кредиту» Угоди про надання кредиту №501158695 від 01.07.2019 про встановлення плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,25% від суми кредиту без ПДВ, укладеної між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк». Визнано недійсним додаток №1 до Угоди про надання кредиту №501158695 від 01.07.2019, укладеної між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», яким затверджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, в частині встановлення суми платежу за розрахунковий період з урахуванням щомісячної плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту та встановлення щомісячної плати за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2250 грн. Зобов'язано Банк зарахувати сплачену ОСОБА_1 комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 4500 грн в рахунок погашення суми заборгованості за кредитом №501158695 від 01.07.2019. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , вирішити питання розподілу судових витрат.
На його думку, суд не врахував той факт, що з офертою (пропозицією) про оформлення кредитного договору із конкретними умовами до Банку звернувся сам позивач, тобто умови договору йому були відомі, а Банк прийняв його пропозицію шляхом підписання акцепту. В оферті, акцепті та Додатку №1 до Кредитного договору передбачена щомісячна комісія. Вважає, що такі умови кредитного договору не суперечать нормам чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про споживче кредитування». Вказав, що суд помилково застосував до спірних правовідносин ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в редакції до 10.06.2017, оскільки договір між сторонами укладений 01.07.2019, а з набранням 10.06.2017 чинності Законом України «Про споживче кредитування», у ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» були внесені зміни і вона не містить обмежень банкам передбачати в умовах кредитного договору комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування. Також вважає, що оскільки на дату укладання договору норми спеціального закону щодо споживчого кредитування передбачають можливість нарахування комісійної винагороди, то підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» немає. Крім того, вказав на неправильне посилання судом на практику суду касаційної інстанції, оскільки вона стосувалася договорів, які були укладені до 10.06.2017.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник Банку в судове засідання не з'явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виник спір щодо дійсності укладеної сторонами 01.07.2019 року Угоди про надання споживчого кредиту №501158695.
Відповідно до укладеного договору відповідач як позикодавець надав позивачеві як позичальнику споживчий кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою 14,99 процентів за користування кредитом на строк 36 місяців до 01.07.2022 року.
Пунктом 1 кредитного договору передбачено обов'язок сплати позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,25 % від суми кредиту, що становить 2250 грн. щомісячно, а всього 81000 грн. протягом дії договору, що зазначено в Додатку 1 до Угоди «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими, оскільки такі послуги банком мають надаватись безоплатно як сукупні, що є підставою для визнання недійсним оспореного кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісійної винагороди банку за обслуговування кредитної заборгованості та зобов'язання відповідача зарахувати сплачену позивачем комісію у рахунок інших обов'язкових платежів за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, оскільки він здійснений при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Так, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції на час укладення оспореного договору, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Проте, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування та на підтвердження того, що оспорені ним умови є несправедливими.
Як свідчать матеріали справи, позичальник ознайомився 01.07.2019 з паспортом споживчого кредиту, акцептом пропозиції на укладення угоди про надання кредиту, Додатком №1 до Кредитного договору (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг), якими передбачена щомісячна комісія за розрахуноково-касове обслуговування, що підтверджується його підписом. Отже, позивач був ознайомлений про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які він мав би розуміти, підписуючи кредитний договір.
Комісія за обслуговування кредиту, включена до сукупної вартості кредиту, вона встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього, що не суперечить вимогам законодавства.
В той час, як дисбалансом та несправедливими умовами за положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» вважається можливість зміни плати за обслуговування кредиту чи встановлення її розміру у відсотковому вираженні від наданого кредиту або його непогашеної частини, і саме це є підставою для визнання таких умов договору недійсними.
Отже, оспорена умова кредитного договору не створює дислабаланс договірних прав та обов'язків сторін та не завдає шкоди споживачеві.
Крім того, позивач погодився із усіма умовами, а отже, було досягнуто згоди на укладення кредитного договору та всіх його істотних умов.
Отже, умови кредитного договору в оспорюваній частині повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. Тобто вимоги позивача про недійсність умов кредитного договору з підстав заявлених в позовній заяві не знайшли свого підтвердження.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про залишення позову без задоволення.
У відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України Банку підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3458 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 листопада 2019 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про залишення позову без задоволення.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений Акціонерним товариством «Альфа-Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3458 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 02 квітня 2020 року.