Справа № 560/2849/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
01 квітня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шепетівської місцевої прокуратури на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шепетівської місцевої прокуратури (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
позивач 18.09.2019 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність прокурора Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області Вітрука Вадима Володимировича, що полягає у прийнятті ним 19.07.2019 постанови про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування в сумі 0,0 гривень.
- зобов'язати уповноважену особу Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області прийняти, передбачену частиною 1 статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", постанову про відшкодування ОСОБА_1 шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016241270000057 від 19.11.2016.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2019 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно скасовано постанову прокурора від 19.07.2019, оскільки розмежувати за які саме дії і стосовно якого саме правопорушення позивачу надавалася юридична допомога, не можливо. Крім того, апелянт вважає, що спір даної категорії повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, на що також наголошує і Верховний Суд у своїй постанові від 29.05.2019 у справі № 522/1021/16-ц.
У поданому відзиві позивач зазначив, що у справах 822/1589/18 та № 560/2520/19 підтверджено право позивача на відшкодування коштів, сплачених ним на підставі приходних касових ордерів, у зв'язку з наданням правової допомоги під час досудового розслідування, а тому визначення розміру шкоди завданої позивачу незаконними діями органів досудового розслідування, в сумі 0,00 грн., не може вважатись виконанням рішення суду від 21.08.2018 у справі № 822/1589/18.
Враховуючи що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 по справі №822/1589/18 визнано протиправною бездіяльність Шепетівської місцевої прокуратури щодо надіслання ОСОБА_1 повідомлення за формою, встановленою додатком до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/41, із роз'ясненням щодо порядку звернення за відшкодуванням шкоди у зв'язку із закриттям щодо нього кримінального провадження за частиною 3 статті 368 КК України. Визнано протиправною відмову Шепетівської місцевої прокуратури щодо прийняття постанови, передбаченої частиною 1 статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Зобов'язано Шепетівську місцеву прокуратуру прийняти у відповідності до частини 1 статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" постанову про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди у зв'язку з закриття кримінального провадження відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 11.09.2017.
На виконання зазначеного рішення суду прокурором Шепетівської місцевої прокуратури В. Вітруком прийнято постанову про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування від 19.07.2019. Згідно зазначеної постанови, розмір шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування визначено в сумі 0,0 гривень.
Вважаючи, що вказаною постановою порушено його права, позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року в справі №822/1589/18 встановлено, що позивач поніс шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а постановою прокурора Шепетівської місцевої прокуратури визначено розмір шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування в сумі 0,0 гривень, тому наявні підстави для задоволення позову.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій з огляду на таке.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
Тобто Конституційний Суд України в цьому рішенні дійшов висновку, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Досудове розслідування закінчується, зокрема, закриттям кримінального провадження, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України. Відтак, враховуючи роз'яснення Конституційного Суду України, після закриття провадження прокурор припиняє виконувати владні процесуальні функції, що передбачені КПК України.
В силу статті 12 Закону прокуратура наділена функціями з прийняття постанови про визначення розміру відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону. Ці функції не пов'язані з повноваженнями прокурора, визначеними КПК України, а тому мають характер публічно-владних управлінських функцій.
Оскільки прокуратура є суб'єктом владних повноважень, який Законом наділений повноваженнями на виконання публічно-владних управлінських функцій, то цей спір відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, статті 19 КАС України належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Викладена позиція щодо належності спору до юрисдикції адміністративних судів підтверджується висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №822/1720/16 та 28.12.2019 у справі № 460/357/19.
Відтак, наведені в апеляційній скарзі аргументи відповідача про те, що спір вказаної категорії має розглядатися в порядку цивільного судочинства, є помилковими. При цьому, колегія суддів не враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 522/1021/16-ц, на яку посилається апелянт, оскільки правовідносини у справі № 522/1021/16-ц та у справі що переглядається не ідентичні.
Так, предметом розгляду у справі № 522/1021/16-ц є відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди, натомість у справі, що розглядається предметом оскарження є неправомірні дії посадової особи суб'єкта владних повноважень, щодо винесення постанови про визначення розміру шкоди.
Перевіряючи викладені в апеляційній скарзі доводи в частині порушення судом першої інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору по суті, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За приписами ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди (ч. 1 ст. 11 Закону № 266/94-ВР).
Статтею 12 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до пункту 4 Положення про застосування закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/41 завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Пунктом 6 Положення визначено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
Відповідно до п. 11 Положення для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:
1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;
2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.
Так, згідно рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року в справі №822/1589/18 зобов'язано Шепетівську місцеву прокуратуру прийняти у відповідності до частини 1 статті 12 закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" постанову про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди у зв'язку з закриття кримінального провадження відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 11.09.2017.
У цьому рішенні суд також зазначив, що постановою від 11.09.2017 прокурор Шепетівської місцевої прокуратури закрив кримінальне провадження від 19.11.2016 №42016241270000057 в частині скоєння позивачем злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки не встановив достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпав можливості їх отримати.
Разом з тим кошти за надання юридичної допомоги позивач сплатив 08.02.2017 та 11.05.2017, тобто під час перебування у статусі підозрюваного у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, та до його повідомлення про зміну повідомленої підозри та про підозру у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 368 та статтею 366-1 Кримінального кодексу України.
Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у зв'язку з закриттям кримінального провадження за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України набув право на відшкодування суми, сплаченої ним за надання юридичної допомоги, на підставі Закону №266/94-ВР.
При цьому, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.08.2018 року в справі №822/1589/18 встановлено наявність шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас ні Законом № 266/94-ВР , ні Положенням №6/5/3/41 не надано повноважень відповідному органу, що виносять постанову (ухвалу), відмовити у визначенні розміру шкоди, однак, у постанові прокурора всупереч законодавства не визначено розміру відшкодовуваної шкоди, нею фактично відмовлено у відшкодуванні такої шкоди.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання протиправною та скасування постанови заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури В. Вітрука про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 19.07.2019.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Шепетівської місцевої прокуратури залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.