Справа № 320/2006/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
02 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року (суддя Кушнова А.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову від 17.09.2019 та від 19.09.2019, просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 08.11.2018 №Ф-236981-55 щодо визначення ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 15 819, 54 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2019 №Ф-236981-55 щодо визначення ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 18 276, 72 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 10.05.2019 №Ф-236981-55 щодо визначення ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 21 030, 90 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 12.08.2019 №Ф-236981-55 щодо визначення ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 23 785, 08 грн.;
- зобов'язати ГУ ДФС у Київській області внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків заборгованості з єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 23 785, 08 грн., як такої, що не підлягає сплаті.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправною та скасовано повністю вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 12.08.2019 №Ф-236981-55 щодо визначення ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 23785,08 грн.; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2019 №Ф-236981-55 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за весь 2017 рік, І квартал 2018 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року на суму 15819,54 грн.; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 10.05.2019 №Ф-236981-55 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за весь 2017 рік, І квартал 2018 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року та IV квартал 2018 року на суму 18276,72 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати частково рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року в частині незадоволення позовних вимог в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що будь-яких доказів підстав віднесення його до осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність відповідач не надав. У контролюючого органу за власною ініціативою відсутні повноваження без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок.
Апелянт вказує, що доказів отримання ним доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом першої інстанції не встановлено.
03.03.2020 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Головне управління Державної податкової служби у Київській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
У відзиві відповідач вказує, що згідно реєстру страхувальників, ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску 27.12.2016, і лише 29.03.2019 ОСОБА_1 подано заяву про зняття з обліку платника в контролюючому органі, а тому твердження апелянта про те, що контролюючий орган самостійно встановив ознаку незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності.
Також, відповідач вказує, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону України №2464).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала.
30.03.2020 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.02.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 по 24.04.2020 на свій території України встановлено карантин та відповідно до заяви Голови Ради Судців України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 на офіційному веб-сайті Ради суддів України розміщено звернення до громадян щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання, а дану справу необхідно розглядати у присутності представників податкового органу у відкритому судовому засіданні.
Розглянувши доводи такого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для її належного розгляду, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження та відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5893/10 (а.с.25, т.1).
27.12.2016 ОСОБА_1 узятий на облік як платника податків у Києво-Святошинській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Київській області (Обухівське відділення) за №11308 (а.с.121, т.1).
Також, 27.12.2016 ОСОБА_1 взятий на облік платник єдиного внеску за реєстраційним номером НОМЕР_1 (а.с.120). Підставою для взяття на облік платника єдиного внеску стала відповідна заява ОСОБА_1 (а.с.124, т.1).
21.03.2019 ОСОБА_1 подано до Обухівського управління ГУ ДФС у Київській області заяву про припинення платника податків та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску (а.с.136-137, т.1). В якості підстави зняття з обліку платника єдиного внеску зазначена зміна організаційної форми адвокатської діяльності.
В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.65-66, т.1), з якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 є одним з двох засновників адвокатського об'єднання «Консігліо», яке зареєстровано 05.02.2018.
Як вбачається з картки платника податків ОСОБА_1 (а.с.41, т.1), позивач є платником єдиного внеску з 27.12.2016, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 27.12.2016, дата зняття ознаки - 29.03.2019.
При цьому, інформація щодо дати та причин зняття з обліку платника ЄСВ в розділі картки «Дані про реєстрацію платником ЄСВ» відсутня.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.139), станом на 19.09.2019 будь-яких записів за реєстраційним номером облікової картки платника податків позивача в реєстрі не знайдено.
Станом на 01 серпня 2019 року за даними інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП) ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 були автоматично розраховані нарахування єдиного внеску (а.с.19, 53-54, 99, 115, т.1), а саме:
- за 2017 рік у сумі 8448 грн., граничний строк сплати до 2 травня 2018 року;
- за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19 квітня 2018 року;
- за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19 липня 2018 року;
- за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19 жовтня 2018 року;
- за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21 січня 2019 року;
- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк оплати до 19 квітня 2019 року;
- за 2 квартал 2019 року у сумі 2754, 18 грн., граничний строк оплати до 19 липня 2019 року.
Загальна сума нарахувань з єдиного внеску за 2017 рік, 1-4 квартали 2018 року та 1-2 квартали 2019 року склала 23785,08 грн.
Відповідачем ОСОБА_1 було винесено чотири вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені.
Зокрема, 08 листопада 2018 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 №Ф-236981-55, якою ОСОБА_1 повідомлено про наявність боргу зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в розмірі 15 819, 54 грн. (а.с.77, т.1).
Про існування зазначеної вище вимоги позивачу стало відомо в процесі розгляду даної справи шляхом отримання відповіді від ГУ ДФС у Київській області на адвокатський запит з приводу наявної у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску (а.с.78-82, т.1).
14 лютого 2019 року ГУ ДФС у Київській області було сформовано вимогу №Ф-236981-55 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31 січня 2019 року борг зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн. (а.с.8, т.1).
10 травня 2019 року ГУ ДФС у Київській області було сформовано вимогу №Ф-236981-55 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено про наявність боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 21 030,90 грн. станом на 30.04.2019 (а.с.34, т.1).
12 серпня 2019 року ГУ ДФС у Київській області було сформовано вимогу №Ф-236981-55 про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено про наявність боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 23785,08 грн. станом на 31.07.2019 (а.с.134, т.1).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, а особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, проте, за умови, що така особа не є найманим працівником, при цьому 27.12.2016 ОСОБА_1 було встановлено ознаку «особа, що здійснює незалежну професійну діяльність»,і лише 29.03.2019 зі ОСОБА_1 зазначену ознаку було знято, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що в період з 27.12.2016 по 29.03.2019 ОСОБА_1 зупинялася чи припинялася адвокатська діяльність, а так само відсутні докази того, що в зазначений період час позивач був найманим працівником, за якого єдиний соціальний внесок сплачував його роботодавець.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Частиною першою та другою статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464) визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 1 ч. 2 та ч. З ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Так, ст.4 Закону № 2464 визначено суб'єктний склад платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону № 2464 платниками ЄСВ є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які проводять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI)
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.
Зазначена правова позиція підтверджується також висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19.
Відповідно до даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань (а.с.65-66, т.1), 05.02.2018 ОСОБА_1 став засновником адвокатського об'єднання «Консігліо».
Відтак, з 05.02.2018 позивач припинив здійснення адвокатської діяльності індивідуально, що виключає останнього з числа самозайнятих осіб, які входять до суб'єктного складу платників єдиного внеску.
Проте, про зміну організаційної форми адвокатської діяльності позивач повідомив податковий орган лише 29.03.2019 (дата реєстрації у Журналі вхідної кореспонденції ДПІ заяви про зняття з обліку платника податків), зазначивши про ці обставини в заяві про зняття з обліку платника податків єдиного внеску в якості підстави для припинення діяльності (а.с.136, т.1).
З даних реєстраційної картки платника податків ОСОБА_1 вбачається, що рішення про припинення діяльності прийнято 01.04.2019 (а.с.41, т.1).
Відтак, зазначені обставини виключають нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску, починаючи з 2-го кварталу 2019 року.
Так, позивачем оскаржується, серед іншого, вимога від 12.08.2019 №Ф-236981-55 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, сума недоїмки у розмірі 23 785, 08 грн. згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-236981-55 виникла у зв'язку із несплатою позивачем у повному обсязі суми мінімального страхового внеску за 2017 рік, сум мінімального страхового внеску щоквартально за 2018 рік, а також за 1-й та 2-й квартали 2019 року.
Зазначені обставини підтверджуються наданим відповідачем розрахунком боргу (а.с.135, т.1).
Отже, вимога від 12.08.2019 №Ф-236981-55 була сформована, серед іншого, за рахунок включення до останньої заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2-й квартал 2019, тобто, за період, коли позивачем вже не здійснювалася адвокатська діяльність індивідуально.
Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наданих відповідачем розрахунків до оскаржуваної вимоги від 12.08.2019 вбачається, що зобов'язання зі сплати єдиного внеску в зазначеній вимозі нараховано, також, за періоди часу, за які податковим органом вже винесені інші вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.11.2018, від 14.02.2019, 10.05.2019.
Відповідачем не надано доказів відкликання чи скасування вимог від 08.11.2018, від 14.02.2019, 10.05.2019, якими позивачу нараховано зобов'язання зі сплати єдиного внеску за один і той же період, що і у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога від 12.08.2019 №Ф-236981-55 є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваних вимог від 08.11.2018, від 14.02.2019, 10.05.2019 №Ф-236981-55, колегія суддів вказує наступне.
На думку позивача, умовами для виникнення обов'язку щодо сплати єдиного внеску є: наявність ознак самозайнятої особи, провадження такою особою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності. При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Не є підставою для сплати єдиного соціального внеску і перебування позивача на обліку в органах фіскальної служби, з огляду на те, що взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Надаючи оцінку таким доводам позивача (апелянта), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція № 449) на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Починаючи з 01.01.2017 набули чинності зміни до Закону №2464, якими на кожну фізичну особу-підприємця та особу, яка провадить незалежну професійну діяльність покладається обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску незалежно від обраної системи оподаткування, факту здійснення нею підприємницької діяльності/отримання доходу та незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст.9 Закону №2464).
Абзацом третім частини восьмої ст.9 Закону №2464 встановлено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний соціальний внесок.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначити платники, вказані у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.
Єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п'ята ст. 8 Закону № 2464).
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, доводи апелянта про те, що доказів отримання ним доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом першої інстанції не встановлено, колегія суддів відхиляє, адже законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, проте, за умови, що така особа не є найманим працівником.
Як вбачається з реєстраційної картки платника податку (а.с.41, т.1), 27.12.2016 ОСОБА_1 було встановлено ознаку «особа, що здійснює незалежну професійну діяльність», і лише 29.03.2019 зі ОСОБА_1 зазначену ознаку було знято.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що в період з 27.12.2016 по 29.03.2019 ОСОБА_1 зупинялася чи припинялася адвокатська діяльність, а так само відсутні докази того, що в зазначений період позивач був найманим працівником, за якого єдиний соціальний внесок сплачував його роботодавець.
Таким чином, позивач, відповідно до п.п. 2-3 ст. 7 Закону №2464 був зобов'язаний нараховувати і сплачувати єдиний соціальний внесок за зайняття адвокатською діяльністю, зокрема у розмірах страхових внесків за кожен звітний період.
Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік настав 9 лютого 2018 року та відповідно до внесених змін з 01.01.2018 єдиний внесок сплачується щоквартально по строку: 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 9 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту.
Сума єдиного внеску для самозайнятих осіб, платників єдиного податку, у 2018 році не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (22% від мінімальної заробітної плати).
Зокрема, розмір мінімального страхового внеску в 2017 році становив 704, 00 грн., в 2018 році - 819,06 грн., в 2019 році - 918,06 грн.
Згідно з даними інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску, у позивача накопичена наступна заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 27.12.2016 по 29.03.2019:
- за 2017 рік - 8448, 00 грн. (704,00 грн.*12);
- за 1 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. (819,06 грн.*3);
- за 2 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. (819,06 грн.*3);
- за 3 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. (819,06 грн.*3);
- за 4 квартал 2018 року - 2457, 18 грн. (819,06 грн.*3);
- за 1 квартал 2019 року - 2754, 18 грн. (918,06 грн.*3).
Станом на 29.03.2019 заборгованість позивача складала - 21030, 90 грн.
Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції N449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі слати єдиного внеску.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з вимогами п. З розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16.
Відтак, колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення.
При цьому, відповідно до наданих відповідачем розрахунків до оскаржуваних вимог вбачається, що зобов'язання зі сплати єдиного внеску в оспорюваних вимогах частково нараховані за одні і ті ж самі періоди часу, зокрема, за весь 2017 рік, І квартал 2018 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року.
Також, зобов'язання зі сплати єдиного внеску за IV квартал 2018 року нараховано двічі: і в оскаржуваній вимозі від 14.02.2019, і у вимозі від 10.05.2019.
Отже, оспорювані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018, від 14.02.2019, 10.05.2019 №Ф-236981-55 частково винесені з одних і тих самих підстав двічі, що не відповідає вимогам частини 1 ст.61 Конституції України.
Отже, нормою прямої дії встановлено заборону на притягнення двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, в контексті наведених фактичних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мало місце повторне притягнення позивача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є неприпустимим, при цьому, відповідачем не надано доказів відкликання чи скасування як в частині, так і повністю вимог, якими позивачу нараховано зобов'язання зі сплати єдиного внеску за один і той же період.
А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що необхідно частково скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-236981-55 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за весь 2017 рік, І квартал 2018 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року, та частково скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-236981-55 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за весь 2017 рік, І квартал 2018 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року та IV квартал 2018 року.
Щодо зобов'язання відповідача внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунка платника податків загальної заборгованості з єдиного внеску, штрафів, пені як такої, що не підлягає сплаті, колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту не призведе до ефективного відновлення права платника податків, а відтак, не є належним способом захисту, при цьому, достатнім захистом прав позивача є задоволення вимоги щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 №Ф-236981-55, оскільки таке є підставою для вчинення податковим органом дій по виключенню з обліку сум єдиного соціального внеску, які визначали наявність недоїмки в інтегрованій картці платника, за 2-й квартал 2019 року (після зняття ознаки «особа, що здійснює незалежну професійну діяльність» відносно ОСОБА_1 ).
Щодо доводів апелянта про те, що у контролюючого органу за власною ініціативою відсутні повноваження без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.6.7 розділу 6 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, для взяття па облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою №5-ОПП.
ОСОБА_1 26.12.2016 подано заяву до Обухівського відділення Києво-Святошинської ОДПІ за формою 5-ОПП про реєстрацію як самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокат за основним видом діяльності - діяльність у сфері права.
Відповідно ст. 2 розділу III Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2019 № 436), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за № 1553/26330, платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1. ст. 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності
ОСОБА_1 26.12.2016 подано заяву до Обухівського відділення Києво-Святошинської ОДПІ про взяття на облік платника єдиного внеску формою № 1-ЄСВ.
Колегія суддів зазначає, що якщо фізична особа подала до контролюючого органу заяву для взяття па облік відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, до Реєстру страхувальників вноситься дата взяття на облік платника єдиного внеску, яка відповідає даті взяття на облік як платника податків.
Згідно реєстру страхувальників, ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску 27.12.2016, і лише 29.03.2019 ОСОБА_1 подано заяву про зняття з обліку платника в контролюючому органі.
Отже, враховуючи зазначене, твердження апелянта, про те що контролюючий орган самостійно встановив ознаку незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 є такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, такими, що не відповідають обставинам справи.
Відтак, з огляду на вищезазначене, оцінивши доводи апеляційної скарги та докази, наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів при ходить висновку про те, що спірні вимоги від 08.11.2018, від 14.02.2019, 10.05.2019 №Ф-236981-55 відповідають всім критеріям, визначеним Законом № 2464 та Інструкцією №449, як по формі, так і по змісту, а тому підстави для їх скасування у судовому порядку відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов