П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2358/19
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича, 3-тя особа: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О.,за участю 3-ої особи: ПАТ "Дельта Банк", в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 19.10.2018 року, у виконавчому провадженні № ВП № 57476849, про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 28135,42 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що приватним виконавцем протиправно винесена постанова про стягнення основної винагороди, оскільки дії по примусовому виконанню рішення не призвели до виконання рішення, та на момент винесення постанови стягнення основної винагороди не було винесено постанову ані про закінчення виконавчого провадження, ані про повернення виконавчого збору.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у задоволенні позову позов ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на доводи, ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та наголошував на тому, що судом першої інстанції протиправно не звернуто увагу на тому, що основна винагорода за своїм призначенням є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. В даному випадку дії приватного виконавця не призвели до фактичного виконання рішення, а тому відсутні підстави для стягнення такої винагороди. Крім того, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою протиправні дії приватного виконавця щодо направлення документів у виконавчому провадження на невідповідну адресу позивача та на ненадання коду доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що порушенням його прав як учасника виконавчого провадження.
Відповідач, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О., у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються з висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року - без змін.
Третя особа, ПАТ "Дельта Банк", своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2018 року приватним виконавцем Куліченком Д.В відкрито виконавче провадження ВП № 57476849 з примусового виконання виконавчого документа, а саме: виконавчий лист №2-1231/10, виданий Печерським районним судом м. Києва 18.11.2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 19/002/07-Zроку в розмірі 278742,10грн.; - витрати з оплати судового збору у розмірі 1700,00грн.; -120,00грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 792,14 грн. витрат, понесених позивачем в зв'язку з подачею оголошення в газеті «Урядовий Кур'єр» та «Южная правда».
Ухвалою суду від 10.08.2016 року було здійснено заміну стягувача Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".
Крім того, 19.10.2018 року приватним виконавцем Куліченком Д.В. прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 28135,42 грн.
Пунктом 3 вищевказаної постанови визначено, що основна винагорода приватного виконавця буде стягнута з боржника у розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Остаточний розмір основної винагороди приватного виконавця буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів, відповідно до положень ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження".
Судом також встановлено , що 07.12.2018 року приватним виконавцем Куліченком Д.О. винесено постанову про арешт майна боржника, згідно якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, кошти і цінні папери, майнові права, корпоративні права частки у статутному капіталі, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно та майнові права боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами, та інше майно боржника, яке зберігаються у банку, в тому числі у індивідуальному банківському сейфі, що належить боржнику.
Також 07.12.2018 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на всі грошові кошти в будь якій грошовій одиниці та валюті, що містяться на всіх рахунках, у всіх банківських та інших фінансових установах, а також на кошти на всіх рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, та належать боржнику.
Вважаючи протиправною постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута у виконавчому провадженні, а тому суд дійшов висновків, що відповідачем, оскаржувана постанова при стягнення з боржника основної винагороди, прийнята у межах повноважень, визначених чинним законодавством України.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 року № 1403-VIII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
Частиною 3 статті 45 цього ж Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Таким чином, Закон України "Про виконавче провадження" визначає порядок стягнення основної винагороди, який, за змістом ч. 3 ст. 45 Закону, є тотожним із порядком стягнення виконавчого збору.
Водночас, розмір основної винагороди приватного виконавця, порядок її розрахунку та випадки, коли така винагорода підлягає стягненню, визначають Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 року № 1403-VIII та постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця".
З аналізу наведених вимог Закону України від 02.06.2016 року № 1403-VIII (ст. 31) та постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року № 643 (п. 19) чітко вбачається, що приватний виконавець одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, у разі коли приватний виконавець забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру.
В свою чергу, у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим документом, стягнута частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.
Матеріалами справи встановлено, що сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим листом у виконавчому провадженні № 57476849 на користь ПАТ "Дельта Банк" приватним виконавцем Куліченком Д.О. стягнута не була.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову оскільки, враховуючи положення статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, приватним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
З урахуванням викладеного висновки суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваної постанови є помилковими, а доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на безпідставність посилань апелянта в апеляційній скарзі на протиправність дій приватного виконавця щодо направлення документів у виконавчому провадженні на невідповідну адресу позивача та щодо ненадання коду доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, оскільки в даному випадку предметом позову є постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, в той час як позовні вимоги щодо визнання протиправними дії приватного виконавця щодо вчинення дій у виконавчому провадженні, позивачем не заявлялися та не були предметом позовної заяви, а тому суд, не надає оцінку вказаним доводам апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 317 КАС України встановлено, що підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки, судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, керуючись п.п.1, 4 ч.1 ст. 317 КАС України колегія суддів вважає за необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Згідно ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій від 26.07.2019 року №15 про сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн. та від 14.02.2020 року № 121 про сплату судового збору за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1152,60 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1921,00 грн.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року -скасувати, прийняти у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 -задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича від 19.10.2019 року ВП № 57476849 про стягнення з боржника основної винагороди.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн.), які складаються зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.) та зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят дві грн., 60 коп.)
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного тексту судового рішення 02.04.2020р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.