Справа № 420/7695/19
02 квітня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Южненської міської ради Одеської області про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Южненської міської ради Одеської області, в якій позивач просить:
визнати незаконною відмову Южненської міської ради Одеської області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку;
зобов'язати Южненську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, відповідно до заяви від 18.10.2018 року.
Ухвалою від 21.12.2019р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Оскільки позивачем недоліки зазначені в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду в повному обсязі, а саме, не надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у строк усунуто не було, згідно п. 1 ч.4 ст.169 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність повернути адміністративний позов позивачеві.
Так, ухвалою від 28.12.2019 року Одеським окружним адміністративним судом позовну заяву ОСОБА_1 до Южненської міської ради Одеської області про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2020 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 року скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем 28.12.2020 року надано до суду заяву про виправлення недоліків, у якій повторно зазначено на клопотання про поновлення строку, викладене у позовній заяві.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Тарасишиній О.М.
Ухвалою від 03.03.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
26.03.2020 року (вх. № 13446/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 13.02.2019 року звернувся до Южненської міської ради Одеської області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки на території м. Южне з метою її подальшої безоплатної передачі у власність для будівництва житлового будинку, однак 23.04.2019 року відповідач направив відповідь на заяву № 551/20-05-03, за змістом якої вбачається, що на території м. Южне немає вільних земельних ділянок, визначених для передачі учасникам антитерористичної операції. Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що ненадання органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
13.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Южненської міської ради Одеської області із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації для індивідуального будівництва дачі 0,10 га та землю для садівництва 0,12 га по АДРЕСА_1 .
Разом із заявою позивачем було подано: посвідчення учасника бойових дій та витяг з публічної кадастрової карти з бажанням розташуванням вільної земельної ділянки.
Зазначена заява була отримано відповідачем 17.04.2019 року, що підтверджується вхідним штампом.
Однак листом від 23.04.2019 року № 551/20-05-03 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації для індивідуального будівництва дачі 0,10 га та землю для садівництва 0,12 га по АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що згідно генерального плану м. Южного відсутні вільні землі, передбачені для вказаного цільового призначення, крім того було зазначено, що питання щодо можливості відведення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибних споруд) буде вирішуватися протягом 2019-2020 років.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.
Судом встановлено, що у зверненні позивача від 13.02.2019 року було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До звернення додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.
З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.
Однак, 23.04.2019 року відповідач направив відповідь на заяву № 551/20-05-03, за змістом якої вбачається, що на території м. Южне немає вільних земельних ділянок, визначених для передачі учасникам антитерористичної операції.
Разом з тим суд зазначає, що вищезазначеної підстави для відмови не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а отже така відмова є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства. З огляду на зазначене позовна вимога про визнати незаконною відмову Южненської міської ради Одеської області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Южненської міської ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, відповідно до заяви від 18.10.2018 року, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Відповідно до приписів ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що в межах даного адміністративного спору суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
При цьому відсутність належним чином оформленого рішення свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, однак враховуючи, що передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов'язання Южненської міської ради Одеської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.02.2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації для індивідуального будівництва дачі 0,10 га та землю для садівництва 0,12 га по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення.
Таким чином, неприйняття відповідного рішення станом на час розгляду позовних вимог в адміністративній справі № 420/7695/19 свідчать про відсутність підстав у суду за результатами розгляду цієї справи зобов'язати Южненську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку, у зв'язку чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Окремо суд зазначає, що одним із елементів права на суд, є право на доступ до суду, що по свої суті означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов'язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.
Крім того, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із сталою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, яка викладена у справі Delcourt v. Belgium, в якій ЄСПЛ зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що відповідач не надав докази, коли саме позивач дізнався про прийняття відповідачем відповіді у формі листа від 23.04.2019 року № 551/20-05-03.
Враховуючи зазначене, в сукупності, на думку суду, наведені відповідачем обґрунтування є помилковими, відтак, зважаючи на недоведеність відповідача пропуску строку звернення позивачем з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом.
Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Южненської міської ради Одеської області (місцезнаходження:65481, Одеська область, м. Южне, пр.-т Григорівського десанту, 18; код ЄДРПОУ 21018103) про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Южненської міської ради Одеської області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку викладену у листі від 23.04.2019 року № 551/20-05-03.
Зобов'язати Южненську міську раду Одеської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 13.02.2019 року про надання дозволу на розроблення технічної документації для індивідуального будівництва дачі 0,10 га та землю для садівництва 0,12 га по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 02.04.2020р.
Суддя О.М. Тарасишина
.