справа №380/1202/20
02 квітня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 10.02.2020 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки; - зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив (а.с. 1-5), що проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, є учасником бойових дій. 14.06.2018 звільнений в запас у зв'язку із закінченням строку контракту, з 02.07.2018 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що протягом 2015-2019 років відповідач не надав йому та не провів розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, передбаченої пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з відповідною заявою щодо виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та листом отримав відмову аргументовану тим, що в особливий період надання додаткових оплачуваних відпусток припинено, а виплата компенсації не передбачена. Позивач вважає, що на час прийняття наказу та виключення зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, передбаченої пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яку позивач за період з 2015 по 2018 роки не використав у зв'язку з оголошенням в Україні особливого періоду.
Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву (а.с.22-25), вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні. Посилається на те, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів як учаснику бойових дій в особливий період не надається. Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 не звертався з рапортом до командира військової частини про надання йому додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалість 14 календарних днів як учаснику бойових дій, тому за відсутності такого звернення військова частина не могла надати означену відпустку. Відповідач також вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, визначений статтею 122 КАС України, про що подав відповідну заяву (а.с. 27-28).
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 21.08.2015 (а.с. 9).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_4 (по особовому складу) №42 від 14.06.2018 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту; згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №129 від 02.07.2018 ОСОБА_1 з 02.07.2018 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 6).
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. ВЧ НОМЕР_1 листом №350/490/46/2047пс від 18.11.2019 (а.с.7) надала ОСОБА_1 відповідь на його звернення, з посиланням на пункт 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначила, що в особливий період припинено надання додаткових оплачуваних відпусток, а виплата компенсації не передбачена.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:
Згідно із статтею 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Учасники бойових дій згідно статті 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасниками бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 162 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, яка містить такі приписи:
« 8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
14. […] У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
21. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Визначення особливого періоду наведено в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII. Так, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому за визначенням наведеним в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Розділ XXXI Порядку №260 регламентує виплату грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до частини п?ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
16.05.2019 Верховний Суд прийняв рішення в зразковій адміністративній справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Верховний Суд зазначив, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд виділив такі ознаки типової справи: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та залишила рішення від 16.05.2019 без змін.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
ОСОБА_1 проходив військову службу, з серпня 2015 є учасником бойових дій; 14.06.2018 звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту, з 02.07.2018 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
З моменту оголошення та проведення Указом Президента України часткової мобілізації та затвердження цього Указу Верховною Радою України Законом від 17.02.2014 №1126-VII в Україні діє особливий період. У цій справі спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача зі служби виникли в особливий період. В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з тим, Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.
Отже, за період проходження військової служби з 21.08.2015 по 02.07.2018 (з часу набуття статусу учасника бойових дій по дату звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ) позивач набув право на додаткову відпустку; з огляду на запровадження особливого періоду позивач не міг реалізувати це право шляхом безпосереднього отримання додаткової відпустки, проте при звільненні зі служби набув право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Формуючи позицію щодо тлумачення та застосування правових норм до спірних правовідносин в описаний вище спосіб суд враховує, що ця справа відповідає ознакам типової справи, що викладені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, тому суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду.
Суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідач повинен був виплати останньому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує таку ситуацію протиправну бездіяльність відповідача.
З огляду на це суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідач протиправно не здійснив з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 року. Таким чином ефективним способом відновлення порушених протиправною бездіяльністю відповідача прав позивача суд вважає спонукання (зобов'язання) відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Підсумовуючи свої висновки, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строк звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьою цієї статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду за результатом апеляційного перегляду рішення від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 в постанові від 21.08.2019 дала оцінку аналогічним за змістом доводам скаржника щодо пропущення позивачем строку звернення до суду. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «…спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком». Велика Палата Верховного Суду вказала, що «На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки». Тому стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. Відтак, строк звернення позивача до суду з цим позовом не пропущений.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого:
Позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу, які були сплачені адвокатському об'єднанню «Мицик і Партнери» в загальному розмірі 5000 грн. Позивач надав суду письмові докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., а саме: договір про надання правової допомоги №103 від 01.11.2019, акт виконаних робіт від 31.01.2020, платіжні документи про перерахування коштів, а саме меморіальний ордер від 05.11.2019 №@2PL195882 на суму 2000 грн., квитанцію №49 від 31.01.2020 на суму 3000 грн. (а.с. 10-15). Оцінюючи клопотання позивача про відшкодування судових витрат в сумі 5000 грн., пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить із таких міркувань:
приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Наданими суду письмовими доказами підтверджено факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Суд проаналізував звіт адвоката про час, оплачений ОСОБА_1 (надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 година, оформлення заяви від імені Клієнта до ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 1 година, опрацювання нормативно-правових актів, пошук судової практики в аналогічних категоріях справ - 1 година, складання позовної заяви - 2 години) та вартість послуг адвоката (одна година - 1000 грн.). Суд враховує, що ця справа є типовою, а з огляду на наявність рішення у зразковій справі «пошук та аналіз судової практики» по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування. Суд також вважає, що підготовка кваліфікованим адвокатом позову, що є для нього шаблонним (ще в серпні 2019 року АО «Мицик і партнери» рекламувало на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» послуги щодо представництва інтересів в цій категорії спорів на підставі рішення Великої Палати Верховного Суду, а.с. 17) не потребує двох годин. З огляду на це суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є істотно завищеним та неспівмірним із складністю справи.
Суд також враховує, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, відповідно до положень статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був вправі скористатися безоплатною правовою допомогою (оплаченою державою). Поряд з тим, що позивач вільний у виборі представника та визначенні вартості його послуг, проте такий його вибір не повинен покладати на відповідача надмірного тягаря по відшкодуванню судових витрат на правничу допомогу.
Підсумовуючи свої міркування з цього приводу суд вважає справедливим відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у сумі 840,80 грн., - тобто в розмірі судового збору, який підлягає сплаті за подання позову з вимогами зобов'язального характеру (позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору).
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 251, 255, 257-258, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Задовольнити адміністративний позов повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, 02.07.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у формі витрат на правову допомогу в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Москаль Р.М.