справа№380/1772/20
01 квітня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова про зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), із вимогою:
визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нескладення подання до Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про повернення ОСОБА_1 , помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 830 грн.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати до Управління Державної казначейської служби України у Львівській області подання про повернення ОСОБА_1 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8830 грн.
Ухвалою суду від 06.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львові. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування, у зв'язку з чим позивачем було подано до відповідача заяву про повернення помилково сплачених коштів. Однак, відповідачем відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. Така відмова, на думку позивача, є протиправною та необґрунтованою, позаяк відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких інших записів про об'єкти житлової нерухомості ОСОБА_1 , окрім придбаної квартири, є беззаперечним доказом, що житло придбано позивачем вперше. Враховуючи викладене, позивач вважає, що сплачена ним сума збору підлягає поверненню.
На заперечення проти позовних вимог відповідачем надіслано до суду відзив від 30.03.2020 за вх. №17370 на позовну заяву, у якому просив у задоволені позову відмовити. Обґрунтовуючи у відзиві правомірність своїх дій під час відмови позивачеві у поверненні сплаченої суми збору, відповідач вказує, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбано особою вперше та Управління не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно й не наділене повноваженнями визначати осіб, які придбавають нерухоме майно вперше. Відповідач вважає, що питання про звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватися при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору.
Третя особа 20.03.2020 за вх. № 15524 також надіслала до суду свої пояснення по суті спору. Зазначає, що процедуру повернення коштів сплачених помилково або надміру, регламентує Порядок затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2013 №787, відповідно до якого, таке повернення здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Таким чином, у випадку коли суд з'ясує, що сплачені кошти до відповідного бюджету підлягають поверненню, суд вправі зобов'язати орган який контролює справляння надходжень бюджету сформувати відповідне подання про повернення коштів на користь особи, у разі відмови згаданим органом здійснювати такого роду повернення.
30.03.2020 за вх. № 1985 ел. позивачем через засоби електронного зв'язку надано відповідь на відзив.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Щодо посилань відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, судом не враховується, оскільки підставою для звернення позивача з позовом слугувала відмова відповідача викладена у листі від 03.02.2020.
Таким чином, перебіг строку звернення до суду для заявлених позовних вимог розпочався з моменту відмови відповідача у поверненні коштів.
02.03.2020 позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, тобто в межах строку звернення встановленого ст. 122 КАС України.
Як встановлено судом, 14.08.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами «Житлобудзахід» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. та відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України, право власності на квартиру зареєстровано в реєстрі за № 4224.
Згідно п.1.1 Договору, продавець зобов'язується передати квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 квартира НОМЕР_3 у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти квартиру і сплатити за неї обговорену грошову суму.
В день укладання договору - 14.08.2018, позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості придбаного житла, у розмірі 8830 грн., підтвердженням чого є долучена до матеріалів справи копія квитанції № 253 від 14.08.2018.
Вважаючи, що такий збір сплачено помилково, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів.
За результатами розгляду заяви, 03.02.2020 відповідач надав відповідь, викладені в листі № 1300-0503-8//2669, якою відмовив позивачу у поверненні запитуваних коштів, мотивуючи тим, що відповідно до поданих документів не вбачається, що така особа вперше придбала житло, а тому, відсутні законні підстави для повернення коштів у розмірі 8830 гривень.
Не погодившись із вищезгаданою відмовою та для захисту своїх прав, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до положень п.9 ст.1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР (надалі по тексту - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Як передбачено ч.3 ст.3 Закону №400/97-ВР, платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 ст.1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
За змістом п.15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (надалі по тексту - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зазначає, що станом на час придбання позивачами нерухомості, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
У той же час, на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, а саме відповідач зобов'язаний довести факт, що ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбав житло не вперше.
Отже, суд вважає, що позивач помилково сплатив до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8830 гривень.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та підпункту 2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 за №215, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (надалі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року за №106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету", контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна", покладений на Пенсійний фонд України.
Системно проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (житлового будинку), зазначеної в договорі купівлі-продажу майна.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v.Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v.The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv.Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа №819/1498/17), 31.01.2018 (справа №819/1667/17), 14.02.2018 (справа № 826/23087/15) та 20.02.2018 (справа №819/1730/17), 28.03.2019 (справа 819/830/17), від 14.05.2019 (справа № 819/145/17).
Судом встановлено, що згідно з наявною в матеріалах справи інформацією від 28.02.2020 за № 202274032 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, єдиним зареєстрованим за позивача на праві власності об'єктом нерухомого майна є квартира АДРЕСА_4 за придбання якої ним сплачено спірний збір.
Доказів, які б спростовували зазначене та підтверджували придбання позивачем нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем до суду не надано.
Також, матеріалами справи стверджується, що позивач звертався із заявою про повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, яка містить усі обов'язкові реквізити, однак їм було відмовлено.
Таким чином, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, сплаченого згідно з квитанцією № 253 від 14.08.2018.
Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова про зобов'язання вчинити дії,- задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нескладення подання до Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про повернення ОСОБА_1 , помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 830 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; № рахунку IBAN:UA НОМЕР_2 ) грошових коштів у розмірі 8830 (вісім тисяч вісімсот тридцять) грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.