79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.03.2020 Справа № 914/273/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Дмитрах Олега Львовича, м. Трускавець
до відповідача: Комунального підприємства "Комбінат міського господарства", м. Дрогобич
про стягнення 21 547, 22 грн
Суддя Галамай О.З.
Секретар судового засідання Толочко І.І.
Представники сторін не з'явились
Процесуальні аспекти.
Фізична особа-підприємець Дмитрах Олег Львович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Комбінат міського господарства" про стягнення 262 568, 94 грн, з яких: 243 140, 43 грн заборгованості за надані послуги з врахуванням інфляції, 17 506, 41 грн 3% річних та 1 922, 10 грн пені.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.02.2020 роз'єднано позовні вимоги у справі № 914/34/20 та виділено у самостійні провадження позовні вимоги за договором про закупівлю № 15-1/02/18 від 15.02.2018 та договором поставки № 080418 від 06.04.2018.
На підставі ухвали від 03.02.2020 судом зареєстровано виділену у самостійне провадження позовну вимогу Фізичної особи-підприємця Дмитрах Олега Львовича до Комунального підприємства Комбінат міського господарства про стягнення заборгованості за договором поставки № 080418 від 06.04.2018 на загальну суму 21 547, 22 грн з присвоєнням судовій справі № 914/273/20.
Суть спору.
Предметом позову у даній справі є заявлені до стягнення Фізичною особою-підприємцем Дмитрах Олегом Львовичем з Комунального підприємства "Комбінат міського господарства" 21 547, 22 грн, з яких: 17 400 грн основний борг, 862, 29 грн 3% річних, 1 362, 83 грн інфляційні втрати та 1 922, 10 грн пені у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 080418 від 06.04.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Хід розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 27.02.2020.
У зв'язку з перебуванням судді Галамай О.З. у відрядженні, ухвалою суду від 12.02.2020 внесено зміни в час та дату судового засідання у даній справі з 27.02.2020 о 11 год 45 хв на 25.02.2020 о 14 год 15 хв.
На задоволення клопотання представника відповідача, ухвалою суду від 25.02.2020 розгляд справи відкладено на 26.03.2020.
24.03.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на встановлений з 12.03.2020 по 03.04.2020 карантин на усій території України.
У судове засідання 26.03.2020 сторони явку повноважних представників не забезпечили.
Від представника позивача 26.03.2020 надійшло клопотання, в якому він просив розгляд справи не відкладати, оскільки така слухається в порядку спрощеного позовного провадження, здійснювати її розгляд за його відсутності та за наявними матеріалами справи. Також представник позивача долучив оригінали документів, долучених до позовної заяви для огляду в судовому засіданні та просив їх повернути. Просив стягнути з відповідача на його користь 17 400 грн основного боргу, 862, 29 грн 3% річних, 1 362, 83 грн інфляційних втрат та 1 922, 10 грн пені.
Крім того, зазначив, що додаткові докази та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу буде подано після прийняття рішення у даній справі.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи таке.
Перелік підстав для відкладення розгляду справи викладено у ч. 2 ст. 202 та ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи закінчення строку розгляду спору, відсутність підстав для відкладення розгляду справи з посиланням на ч. 2 ст. 202 та ч. 2 ст. 216 ГПК України, повторну неявку відповідача в судове засідання з повторним поданням клопотання про відкладення розгляду справи, достатність наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін (відзив на позов, відповідь на відзив), суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду даної справи.
У судовому засіданні 26.03.2020 судом оглянуто оригінали договору поставки № 080418 від 06.04.2018, специфікації №1 від 06.04.2018 та № 2 від 01.10.2018, видаткових накладних № РН-0000455 від 04.10.2018 на суму 26 406 грн, № РН-0000114 від 06.04.2018 на суму 17 400 грн, рахунків-фактур № СФ-0000361 від 01.10.2018 на суму 26 406 грн, № СФ-0000099 від 06.04.2018 на суму 17 400 грн, претензій від 26.04.2019 та від 09.12.2019 з доказами їх надсилання відповідачу, відповідь на претензію від 03.06.2019 та встановлено їх відповідність наявним в справі копіям.
Аргументи сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору поставки № 080418 від 06.04.2018 не виконав повністю зобов'язання з оплати поставлених товарів на загальну суму 17 400 грн, у зв'язку з чим повинен також сплатити розраховані на підставі п. 5.2 договору пеню в сумі 1 922, 10 грн та на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 1 362, 83 грн інфляційних втрат, 862, 29 грн 3% річних.
27.02.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що видаткові накладні, які є предметом позову, скріплені підписом невідомої особи, яка нібито отримала товар; позивачем не надано ні товарно-транспортних накладних, ні документів про якість товару, ні довіреностей на отримання товару, що слугує підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачем надіслано суду відповідь на відзив, в якому він зазначив, що видаткові накладні надавались позивачем на підпис відповідачу та повертались з наявним підписом та печаткою. Звернув увагу, що відповідач факту поставки та скріплення накладних печаткою не заперечив, і дані господарські операції відображені в податковому обліку, що підтверджується податковими накладними. Також на спростування доводів відповідача зазначив, що умовами договору передбачено, що і доставка і розрахунки здійснюються саме на підставі видаткових накладних, а не інших документів, а передання товарно-транспортних накладних договором не передбачено. Тому вважає, що доводи відповідача спрямовані на ухилення від виконання договірних зобов'язань та просить позов задоволити в повному обсязі.
Обставини справи.
06 квітня 2018 року ФОП Дмитрах Олег Львович (далі - постачальник) та КП "Комбінат міського господарства" (далі - покупець) уклали договір поставки №080418 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього згідно з умовами цього договору (а.с. 21-23).
Предметом поставки є щебінь. Поставка товару здійснюється окремими партіями. Асортимент, кількість і ціна товару погоджується сторонами в усних або письмових заявках на кожну окрему партію товару (п. 1.2 договору).
Ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку товару (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 2.4 договору оплата за поставлений товар (надані послуги) здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) календарних днів від дати виписки накладної та передачі у власність покупця товару або шляхом взаємозаліку.
Факт надання послуг підтверджується підписанням акту виконаних робіт (наданих послуг) (п. 3.5 договору).
Відповідальність сторін передбачена в розділі 5, зокрема, в п. 5.2 зазначено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка прострочила виконання зобов'язань, сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен прострочений день, виходячи із суми прострочених зобов'язань, визначеної в порядку, встановленому Законом України про несвоєчасне виконання зобов'язань.
Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п. 8.6 договору).
06.04.2018 та 01.10.2018 сторонами підписано специфікації № 1 та 2 на поставку щебеню на суми 17 400 грн та 26 406 грн відповідно.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 43 806 грн, що підтверджено видатковими накладними № РН-0000455 від 04.10.2018 на суму 26 406 грн, № РН-0000114 від 06.04.2018 на суму 17 400 грн (а.с. 26, 95) та податковими накладними.
Видаткові накладні підписані представниками двох сторін, їх підписи скріплені печатками сторін договору.
Позивачем надано суду рахунки-фактури до видаткових накладних № СФ-000099 від 06.04.2018 та № СФ-0000361 від 01.10.2018, в яких містяться посилання на договір (а.с. 132, 142).
Відповідачем здійснено часткові оплати товару, зокрема 02.10.2018 оплачено 25 374, 60 грн, а 23.10.2018 - 1 031, 40 грн, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів позивача (а.с. 72-73). В призначеннях платежів міститься посилання на рахунок № СФ-0000361 від 01.10.2018. Отже відповідач оплатив накладну від 04.10.2018 на суму 26 406 грн.
Проте доказів оплати накладної від 06.04.2018 на суму 17 400 грн матеріали справи не містять.
З метою досудового врегулювання спору позивачем скеровано відповідачу претензію №25/04 від 26.04.2019 щодо оплати заборгованості в сумі 17 400 грн за договором № 080418 від 06.04.2018 (а.с. 38-39).
У відповіді на претензію від 03.06.2019 відповідач зазначив про зміну керівництва та проведення перевірки щодо викладених у претензії обставин. Просив надати копію договору та видаткових накладних про поставку товару (а.с. 43).
Позивач скерував відповідачу ще одну претензію № 5/12 від 09.12.2019, однак відповіді на таку матеріали справи не містять (а.с. 48-50).
Отже позивач просить стягнути з відповідача 17 400 грн основної заборгованості, а за порушення строків здійснення розрахунку за поставлений товар на підставі п. 5.2 договору 1 922 грн пені, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 862, 29 грн 3% річних, 1 362, 83 грн інфляційних втрат.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору поставки №080418 від 06.04.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43 806 грн. За умовами договору (п. 2.4) відповідач мав повністю оплатити отриманий товар протягом 10 календарних днів від дати виписки накладної та передачі у власність покупця товару або шляхом взаємозаліку.
Відповідачем оплачено позивачу лише накладну від 04.10.2018 на суму 26 406 грн.
Тобто неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 17 400 грн за накладною від 06.04.2018.
В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням викладеного, позивачем доведено належне виконання договірних зобов'язань та обґрунтовано заявлено до стягнення 17 400 грн основної заборгованості.
Також позивачем заявлено до стягнення 1 922, 10 грн пені за період 26.12.2018-16.04.2019, 1 362, 83 грн інфляційних втрат за період з травня 2018 року по листопад 2019 року та 862, 29 грн 3% річних за період 17.04.2018-01.10.2018 та 17.10.2018-26.12.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування сум заявлених до стягнення, судом встановлено, що вимоги про стягнення 1 362, 83 грн інфляційних втрат та 862, 29 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка прострочила виконання зобов'язань, сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен прострочений день, виходячи із суми прострочених зобов'язань, визначеної в порядку, встановленому Законом України про несвоєчасне виконання зобов'язань.
Пеня заявлена до стягнення за період 26.12.2018-16.04.2019 на суму заборгованості - 14 700 грн (накладна від 06.04.2018).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Строк оплати - 10 календарних днів від дати виписки накладної, тобто останній день для оплати заборгованості по накладній від 06.04.2018 на суму 17 400 грн - 16.04.2018. Тобто позивачем заявлена до стягнення пеня поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже в задоволенні вимоги про стягнення 1 922, 10 грн пені слід відмовити.
На спростування доводів відповідача, суд зазначає таке.
Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин без зауважень, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Оскільки відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, суд вважає доведеним факт поставки товару відповідачу.
Щодо покликань відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 та від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, відповідно до якої аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Отже, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Тому відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, не може бути підставою для спростування факту здійснення господарських операцій між сторонами, враховуючи, що предметом укладених Договорів є саме поставка товару, а не транспортні послуги.
Відповідач факт отримання товару не заперечив та не спростував доводів позовної заяви. Більше того, відповідач оплатив накладну від 04.10.2018 із зазначенням рахунку, який містять посилання на спірний договір.
При цьому відповідач також не подав доказів про не включення операцій до податкового кредиту за спірними правовідносинами, в той час, як позивач надав суду податкові накладні.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ГПК України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Дмитрах О. Л. до Комунального підприємства "Комбінат міського господарства" про стягнення 17 400 грн основної заборгованості, 1 362, 83 грн інфляційних втрат та 862, 29 грн 3% річних є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають до задоволення. В задоволенні вимоги про стягнення 1 922, 10 грн пені слід відмовити.
Судові витрати.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Комбінат міського господарства" (місцезнаходження: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 15, ідент. код 32300054) на користь Фізичної особи - підприємця Дмитраха Олега Львовича (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 19 625, 12 грн, з яких: 17 400 грн основного боргу, 1 362, 83 грн інфляційних втрат, 862, 29 грн 3% річних та 1 914, 49 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні вимоги про стягнення 1 922, 10 грн пені - відмовити.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 31.03.2020.
Суддя Галамай О. З.