ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2020Справа № 910/18904/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Фізичної особи-підприємця Предко Ірини Юріївни, м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Басова Олега Олеговича, м. Київ
про стягнення 209 029,23 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Фізична особа-підприємець Предко Ірина Юріївна (далі - ФОП Предко І.Ю./позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Басова Олега Олеговича (далі - ФОП Басов О.О./відповідач) про стягнення 209 029,23 грн, у тому числі: 137 263,32 грн - основного боргу, 23 916,76 грн - пені, 11 755,76 грн - 3% річних та 36 093,39 грн - інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати товару, поставленого за договором №071116 від 07.11.2016.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.12.2019 позовну заяву ФОП Предко І.Ю. залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.
20.01.2020 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Зважаючи на викладені в заяві обставини та долучені докази, суд дійшов висновку про усунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений строк.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.01.2020 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ФОП Басов О.О. проти задоволення позову заперечив.
Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, за висновком суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
07.11.2016 між Фізичною особою-підприємцем Предко Іриною Юріївною (далі - продавець) та Фізичною особою-підприємцем Басовим Олегом Олеговичем (далі - покупець) укладено договір №071116, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, іменовану надалі товар, на умовах та в терміни, обумовлені цим договором.
Згідно п.п. 2.1., 3.2. договору ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у специфікації або видатковій накладній на поставку партії товару. Датою поставки (передачі) вважається дата отримання товару, зазначена в товаротранспортній накладній та/або видатковій накладній, іменовані надалі товаросупровідними накладними. Поставка партії товару вважається виконаною продавцем в момент передачі партії товару покупцю або названому покупцем перевізнику (першому перевізнику в разі змішаного перевезення).
Відповідно до п.п. 2.5., 2.9. договору покупець здійснює оплату замовленого товару у національній валюті України та на умовах, встановлених в додатковій угоді №1, що є невід'ємною частиною цього договору. У разі поставки товару на умовах відстрочення платежу, покупець до 10 числа місяця наступного за минулим повинен надіслати продавцю акт звіряння взаєморозрахунків та залишків товарів у покупця, на електронну адресу продавця та на поштову адресу, вказану у ст.10 цього договору.
За умовами п.7.5. договору за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.
Згідно п. 7.6. договору в разі порушення покупцем строків оплати товару, передбачених цим договором, продавець має право вимагати від покупця повернення неоплаченого товару або аналогічного товару відповідної вартості у визначений продавцем строк.
Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та дії до 31.12.2016, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повних взаєморозрахунків між ними. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію договору, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах (п.п. 9.1., 9.2. договору).
Також між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору №071116 від 07.11.2016, умовами якої, зокрема п.п. 1, 2 передбачено, що сторони на умовах договору №071116 від 07.11.2016 згідно п. 2.5. погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України, кожні 30 календарних днів, за реалізований товар. Поточна реалізація товару відстежується методом інвентаризації один раз на місяць до 10 числа наступного календарного місяця, про що складається відповідний акт, який підписується представниками обох сторін.
На виконання договору №071116 від 07.11.2016 у листопаді 2016 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 137 263,32 грн, що підтверджується видатковими накладними №156 від 07.11.2016 на суму 23 535,52 грн, №157 від 07.11.2016 на суму 22 606,54 грн, №158 від 07.11.2016 на суму 21 641,92 грн, №160 від 08.11.2016 на суму 23 759,21 грн, №161 від 08.11.2016 на суму 22 563,79 грн, №163 від 09.11.2016 на суму 23 156,34 грн, які підписані з боку позивача та відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
Проте, відповідач, в порушення умов договору, за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого, у ФОП Басова О.О. виникла заборгованість за договором №071116 від 07.11.2016 у розмірі 137 263,32 грн.
20.03.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою надати звіт про обсяги реалізації отриманого товару та його залишки, оплатити вартість реалізованого товару, а також повернути залишки товару, які залишились нереалізованими. Позивач також повідомив відповідача, що у випадку неповідомлення про обсяги реалізації товару та його залишки, буде вважатись, що весь товар реалізований та підлягає оплаті.
Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, відомостей стосовно наявності залишку нереалізованого товару, поставленого позивачем за договором №071116 від 07.11.2016 не надав, заборгованість не погасив.
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач також нараховує на суму боргу пеню в розмірі 23 916,76 грн, 3% річних в сумі 11 755,76 грн та інфляційні втрати в розмірі 36 093,39 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір №071116 від 07.11.2016, відповідно до якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 137 263,32 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, у відповідності до п. 1 додаткової угоди №1 до договору №071116 від 07.11.2016 оплата за товар здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України, кожні 30 календарних днів, за реалізований товар.
При цьому, сторони також передбачили, що у разі поставки товару на умовах відстрочення платежу, покупець до 10 числа місяця наступного за минулим повинен надіслати продавцю акт звіряння взаєморозрахунків та залишків товарів у покупця, на електронну адресу продавця та на поштову адресу, вказану у ст. 10 цього договору.
Тобто, за умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору, обов'язок повідомлення про обсяг реалізованого товару та його залишку покладається на покупця.
Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо надання відповідачем акту про залишки нереалізованого товару, а також повернення відповідного товару позивачу, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що товар, поставлений за договором №071116 від 07.11.2016 на суму 137 263,32 грн, був реалізований відповідачем в повному обсязі, а тому підлягав оплаті не пізніше 31.12.2016.
Судом встановлено, що в порушення умов договору поставки відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, внаслідок чого у ФОП Басова Олега Олеговича наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 137 263,32 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, а також будь-яких доказів на спростування заявлених позовних вимог чи підтвердження обставин, викладених у відзиві, суд дійшов висновку, що ФОП Басовим О.О. порушено умови договору поставки та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 137 263,32 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 23 916,76 грн, 3% річних в сумі 11 755,76 грн та інфляційні втрати в розмірі 36 093,39 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Так, відповідно до п. 7.5. договору за порушення грошових зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що постаннім заявлено до стягнення пені за період з 07.05.2019 по 19.07.2019. Водночас, за висновком суду, шестимісячний термін нарахування такої штрафної санкції сплив 31.06.2017, а тому підстави для стягнення з відповідача пені в розмірі 23 916,76 грн, нарахованої у визначений позивачем період, відсутні.
При цьому, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми відповідають нормам чинного законодавства та є арифметично правильними.
Отже, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Предко Ірини Юріївни про стягнення 137 263,32 грн - основного боргу, 23 916,76 грн - пені, 11 755,76 грн - 3% річних та 36 093,39 грн - інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Предко Ірини Юріївни задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Басова Олега Олеговича ( АДРЕСА_1 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Предко Ірини Юріївни ( АДРЕСА_2 ; індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) заборгованість в розмірі 137 263 (сто тридцять сім тисяч двісті шістдесят три) грн 32 коп, 3% річних в сумі 11 755 (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн 76 коп, інфляційні втрати в розмірі 36 093 (тридцять шість тисяч дев'яносто три) грн 39 коп та судовий збір у сумі 2 776 (дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн 69 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.В. Бондарчук