01 квітня 2020 року справа №200/13264/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Гайдара А.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 200/13264/19-а (головуючий І інстанції Арестова Л.В., повний текст складений у м. Слов'янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення (далі - відповідач) про визнання протиправними дій в частині невиплати нарахованих сум страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року; зобов'язання виплатити нараховані суми страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року (а.с. 4-11)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року позов задоволений частково:
- визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в частині невиплати ОСОБА_1 нарахованих сум страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року;
- зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення виплатити ОСОБА_1 нараховані суми страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року;
- в задоволені решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 58-61).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю правових підстав для виплати відповідачем заборгованості зі страхових виплат позивачу, у зв'язку з відсутністю окремого порядку, затвердженого КМУ. Вважає, що позивачем пропущений строк звернення з цим позовом до суду (а.с. 66-69).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини.
Згідно довідки від 26 червня 2019 року № 1429-5000149116 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу (а.с. 14).
Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров'я України про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 122791 позивачу встановлено 35 % втрати працездатності безстроково (а.с. 15).
Позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перебуває на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області.
Листом Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції в Донецькій області Фонду соціального страхування України від 01.07.2019 року № 23.03.1/2653 повідомлено, що з 1 листопада 2015 року раніше призначенні страхові виплати припинені у зв'язку з закінченням дії довідки ВПО (а.с. 53).
26.06.2019 року позивач звернувся до управління відповідача з заявою про продовження раніше призначену щомісячну страхову виплату у зв'язку з професійним захворюванням (а.с. 52).
Постановою Слов'янського ВУВД ФССУ в Донецькій області від 11 липня 2019 року № 0536/6913/6913/5 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (а.с. 54).
Листом від 12.11.2019 року відповідач повідомив позивачу, що страхові виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, встановленого КМУ; після оприлюднення якого відділення прийме рішення про сплату заборгованості зі страхових виплат (а.с. 43).
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Згідно п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі-Постанова № 365) визначено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб"
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 соціальні виплати припиняються у разі:1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідачем припинено страхові виплати позивачу у зв'язку з закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Припинено страхові виплати з 01 листопада 2015 року.
Проте, відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів закінчення дії довідки ВПО позивача.
Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Щодо посилань відповідача на приписи п.3 ст. 12 Закону України Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», за якими, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: повернулася до покинутого місця постійного проживання, як законності своїх дій, суд зазначає.
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У спірних правовідносинах ч.2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доведення правомірності припинення соціальних виплат позивачу, а тому, останній, посилаючись на п. 3 ст. 12 Закону України Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вказував про законність скасування довідки ВПО та, як наслідок, правомірність припинення соціальних виплат.
Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Отже, управління відповідача, припиняючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо посилання відповідача на відсутність окремого порядку щодо виплати заборгованості, суд виходив з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п. 15 викладено в такій редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.», а п. 18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що жодних змін до Закону № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін до Закону № 1105-XIV внесено не було.
Щодо посилання апелянта на наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно ч. 6 ст. 47 Закону № 1105-XIV сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Таким чином, відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду з цим позовом, з урахуванням положень ч. 6 ст. 47 Закону № 1105-XIV.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову та визнання протиправними дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в частині невиплати ОСОБА_1 нарахованих сум страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року і зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення виплатити ОСОБА_1 нараховані суми страхових виплат в повному обсязі за період з листопада 2015 року по травень 2019 року.
На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 200/13264/19-а за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 1 квітня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді Т.Г. Арабей
А.В. Гайдар