ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/3221/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаПрезидента України Зеленського Володимира Олександровича Державне бюро розслідувань
про визнання відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа Державне бюро розслідувань, в якому просить суд визнати відсутність компетенції (повноважень) у Президента України Зеленського Володимира Олександровича призначати тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 27.12.2019 №961/2019 на посаду тимчасово виконуючою обов'язки Директора Державного бюро розслідувань призначено Венедіктову Ірину Володимирівну. На думку позивача, вказаний Указ прийнятий поза межами компетенції Президента України, оскільки останній не має таких повноважень щодо призначення тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань, а також такі повноваження не передбачені Конституцією України. Вищенаведене прямо впливає на права позивача як адвоката, який здійснює захист та представництво осіб у кримінальних провадженнях, які перебувають в провадженні слідчих Державного бюро розслідувань.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/3221/20, запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву та запропоновано третій особі протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду пояснення разом із матеріалами з приводу спірних правовідносин.
Засобами поштового зв'язку через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 19.03.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак провадження у справі слід закрити в силу приписів пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від третьої особи 20.03.2020 надійшли пояснення, в яких представником зазначено, що 27.12.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03.12.2019 №305-ІХ (далі - Закон №305-ІХ). Так, згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305-ІХ Президент України упродовж п'яти робочих днів з дня набрання чинності цим Законом призначає тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань, який має повноваження Директора Державного бюро розслідувань, передбачені Законом України "Про Державне бюро розслідувань". Даний закон набрав чинності та не був визнаний неконституційним. Також представник третьої особи у своїх поясненнях просив закрити провадження у справі з огляду на те, що даний спір не віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а належить до компетенції Конституційного Суду України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2020 в задоволенні клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі №640/3221/20 - відмовлено.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Так, частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Указом Президента України Зеленського В.О. від 27.12.2019 №961/2019 ОСОБА_2 призначено на посаду тимчасово виконуючою обов'язки Директора Державного бюро розслідувань.
Позивач, вважаючи, що Президент України Зеленський В.О. прийняв вищенаведений Указ поза межами своєї компетенції, звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати відсутність компетенції (повноважень) у Президента України Зеленського В.О. призначати тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 5 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Юрисдикція та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень.
Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.
Завдання суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, розв'язати законодавчі колізії, а також, усунути наслідки дублювання повноважень.
При цьому, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі N 826/3115/17 та Верховним Судом у постанові 04 грудня 2019 року у справі N 826/6228/17.
Крім того, і у пункті 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону:
а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень;
б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;
в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;
г) замість видання індивідуального акта;
ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Таким чином, спори, визначені пунктом 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.
З аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що адміністративний позов може містити вимогу про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, проте такий адміністративний позов можливий у випадку відповідності пред'явленого позову вимогам щодо сторін такого провадження, а саме: наявність спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем обрано неправильний спосіб судового захисту, оскільки позов про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень може бути поданий лише суб'єктом владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління, яким позивач не є.
При цьому, суд не може давати оцінку діям чи бездіяльності Президента України у даній справі, оскільки такими повноваженнями відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України наділений Верховний Суд як суд першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Щодо доводів позивача, що Конституцією України не визначено повноваження Президента України приймати будь-які рішення щодо призначення Директора Державного бюро розслідувань чи тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституції України.
Згідно з абзацом 3 пункту 31 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Абзацом 2 пункту 1 статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015 №794-VIII визначено, що організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Згідно з абзацом 3 пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 №503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Так, 27.12.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03.12.2019 №305-IX.
Підпунктом 2 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань припиняються достроково.
Як зазначалось вище, Закон №305-IX набрав чинності 27.12.2019 та не був визнаний неконституційним.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305-ІХ, Президент України упродовж п'яти робочих днів з дня набрання чинності цим Законом при значає тимчасово виконуючого обов'язки Директора Державного бюро розслідувань, який має повноваження Директора Державного бюро розслідувань, передбачені Законом України "Про Державне бюро розслідувань".
Вищенаведене свідчить, що Президент України Зеленський В.О. діяв в межах повноважень, визначених законом, з приводу призначення Венедіктової Ірини Валентинівни тимчасово виконуючою обов'язки Директора Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн (квитанція від 11.02.2020 №25293467). Оскільки в в задоволенні позову відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
cуд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.