ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/12147/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Суд прийняв до уваги таке:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві в якому, з урахуванням просить :
1. Визнати протиправним дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неврахування під час розрахунку податкової знижки за 2018 рік грошової суми фактично сплачених відсотків по кредитному договору №20-Ф/07 від 30.01.2007.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.06.2019 №0183331311 за формою «Р».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у березні 2019 року нею було подано декларацію про майновий стан та доходи за 2018 рік, а також пакет документів для отримання податкової знижки у зв'язку зі сплатою процентів за користування іпотечним житловим кредитом. Однак, за наслідком розгляду вказаних документів, відповідачем не було враховано право платника на отримання податкової знижки і безпідставно здійснено донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 9 101,91 грн. З огляду на що вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки за результатами камеральної перевірки ним встановлено відсутність підстав для нарахування податкової знижки, так як платником не підтверджено копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) понесені витрати. Окрім того, ним було встановлено завищення суми доходу, отриманого протягом 2018 року як заробітна плата та завищення суми утриманого (перерахованого) податку з доходів фізичних осіб, оскільки, задекларовані дані не відповідають даним ЦБ ДРФО ДФС України.
24.07.2019 позивачем подано заяву про зміну предмету позову (доповнення позовних вимог новими), згідно якої просить :
1. Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неврахування під час розрахунку податкової знижки за 2018 рік грошової суми фактично сплачених відсотків по кредитному договору №20-Ф/07 від 30.01.2007.
2. Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві висновок про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачену до бюджету суму податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розрахунку із врахуванням податкової знижки на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головною управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.06.2019 №0183331311 за формою «Р».
Ознайомившись із вищезазначеною заявою, суд приходить до висновку про те, що вона є такою, що не підлягає до розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно абз.2 ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.
Поряд з цим, до вказаної заяви не додано квитанцію про сплату судового збору за 1 вимогу немайнового характеру.
Згідно з ч. 7 ст. 47 КАС України, у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до розгляду уточнення позовних вимог позивача викладені в заяві від 24.07.2019 та повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, адміністративний позов підлягає розгляду в межах первісних позовних вимог.
Також позивачем було подано клопотання про замінену неналежного відповідача.
Згідно з частинами 3-4 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Окрім того, суд зазначає Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються утворено Головне управління ДПС у м. Києві, а відповідно до Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, до Головного управління ДПС у м. Києві приєднано Головне управління ДФС у м. Києві.
До Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 1 074 102 0000 086626 від 30.07.2019 про державну реєстрацію Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 функції і повноваження Державної фіскальної служби з реалізації державної податкової політики, державної політики із адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби із правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань припинено, а контроль за дотриманням таких функцій та повноважень покладено на Державну податкову службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. N 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., N 26, ст. 900).
Судом замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на належного Головне управління Державної податкової служби у м. Києві
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20 розділу I ПК України в порядку статті 76 розділу II ПК України та вимог ст. 176 ПК України проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2018 рік громадянки ОСОБА_1 .
За результатом проведеної перевірки 03.05.2019 відповідачем складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи № 2830/26-15-13-11-21.
За результатами камеральної перевірки встановлено, що у громадянки ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за наслідками звітного (податкового) 2018 року за користування іпотечним житловим кредитом, оскільки згідно п. 1.1.3 додаткової угоди №5 від 20.12.2011 кредитна лінія в сумі 741558,51 грн надається на купівлю квартири, проте відповідно до свідоцтва про право власності від 09.04.2009 №562-С/КІ об'єкт житлової іпотеки, який визначено платником, як основне місце проживання, згідно позначки в паспорті, перейшов у власність з 2009 року.
Таким чином, ідентифікувати, шо кредитні кошти надані на придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 немає можливості.
10.06.2019 на підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0183341311, яким платнику податків ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на 9 101,91 грн, у зв'язку з порушенням пп. 14.1.170 п.14.1 ст.14, пп.166.2.1 п.166.2 ст.166, пп166.4.2 п.166.4 ст.166, п.175.1 ст.175, пп.14.1.87 п.14.1 ст.14 ПК України.
Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Згідно ст. 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
У відповідності до п. п. 20.1.4, п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно абз.1 п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Згідно п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Згідно п.76.2 ст.76 Податкового кодексу України порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених правових положень дозволяє дійти до висновків, що камеральна перевірка повинна бути проведена, в даному випадку, виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях з податку на прибуток, (розрахунках) платника податків.
Як вбачається зі змісту та форми акта від 03.05.2019 № 2830/26-15-13-11-21, контролюючим органом проведена камеральна перевірка.
Згідно складеного акту, фіскальний орган проводив перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2018 рік.
Як слідує з акта камеральної перевірки, податковим органом під час перевірки були використані наступні документи :
- Декларація про майновий стан і доходи за 2018 рік;
- дані з ЦБ ДРФО ДФС України щодо нарахованого (виплаченого) доходу та нарахованого (перерахованого) податку (форма - 1 ДФ) ОСОБА_1 ;
- довідка про доходи за 2018 рік;
- копія договору іпотеки;
- копія кредитного договору;
- копія додаткової угоди № 1 до кредитного договору;
- копії паспорту та реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_1 ;
- меморіальні ордери за 2018 рік - 10 шт., що відповідно до пункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, в редакції 01.03.2016, є предметом саме документальної, а не камеральної перевірки.
На відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення.
Проте, позивач не отримав від відповідача копії наказу про проведення документальної невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку перевірки та місце її, що є підтвердженням порушення відповідачем при проведенні перевірки вимог діючого законодавства, зокрема контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений Законом.
Таким чином, діючи не у спосіб, передбачений Законом, відповідач провів камеральну перевірку з питань, які є відмінними від питань, що входять до предмета камеральної перевірки, в результаті чого суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням встановленого законом порядку, на підставі акту перевірки, який складений з порушенням.
Враховуючи викладене, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням ПК України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд враховує, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки Головним управлінням ДФС в м. Києві чітко не визначено, з яких саме підстав меморіальні ордери за 2018 рік, копії договору купівлі-продажу квартири та іпотечного договору не можуть бути враховані при наданні права на податкову знижку, а тому визначені податковим органом порушення не мають ставитись у провину платнику податків, якщо тільки це не було доведено суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неврахування під час розрахунку податкової знижки за 2018 рік грошової суми фактично сплачених відсотків по кредитному договору №20-Ф/07 від 30.01.2007, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 8 ч. 1статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно з ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, дії або рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Отже, вказані дії самі по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неврахування під час розрахунку податкової знижки за 2018 рік грошової суми фактично сплачених відсотків по кредитному договору №20-Ф/07 від 30.01.2007, безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
За змістом ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.06.2019 року №0183331311 за формою «Р».
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 )
Головне управління Державної податкової служби у м.Києві (код ЄДРПОУ 43141267, 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19)
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій