ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/19762/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Держаної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками,
третя особа Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у
Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування рішення
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі-відповідач), третя особа: Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Миколаївській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання ліцензії від 04.02.2019 року №176, прийняте Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 анульовано ліцензію АЕ №298775 від 12.05.2015 р. на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, видану Державною службою України з лікарських засобів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не повідомив його про проведення планового заходу. При цьому, підставою для анулювання ліцензії став - акт про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки. Позивач стверджує, що не відмовляв відповідачу у проведенні перевірки, відтак вважає, що викладені у спірному наказі підстави прийняття є необґрунтованими та протиправними.
Представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому заперечував проти позову, зазначивши, що відповідачем було вжито всі можливі заходи щодо вчасного та належного повідомлення позивача щодо проведення планової перевірки. Вважає, що відповідач при прийнятті спірного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник третьої особи надіслав пояснення на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування пояснень зазначає, що враховуючи те, що позивачем під час проведення планового заходу не забезпечено присутності ані керівника підприємства ані його заступника ані уповноваженої особи посадовими особами територіального органу складено акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування, а тому рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Миколаївській області, на виконання Річного плану здійснення державного нагляду (контрою) Держлікслужби на 2019 рік, затвердженого наказом Держлікслужби від 29.11.2018 №1357, було проведено планову перевірку суб'єкта господарювання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), Аптека «Лавка здоровья» №1 , м. Миколаїв, вул. Будьонного, 42 . Дата початку заходу - 28.01.2019, дата закінчення планового заходу - 31.01.2019.
Повідомлення про проведення вказаної перевірки було направлено на адресу місцезнаходження суб'єкта господарювання, та 09.02.2019 було повернуто відділом поштового зв'язку до контролюючого органу із зазначенням в якості причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Миколаївській області 04.01.2019 було прийнято наказ №06-П про планову перевірку на предмет додержання Ліцензійних умов ФОП ОСОБА_1 та видано посвідчення на проведення перевірки №01/13-ОР.
31.01.2019 року Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Миколаївській області складено акт №05/13-ОР про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.
Наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 04.02.2019 №176 анульовано ліцензію АЕ №298775 від 12.05.2015 р. на роздрібну торгівлю лікарськими засобами видану Державною службою України з лікарських засобів Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.03.2015 N 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - Закон N 222-VIII):
ліцензіат - суб'єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності;
орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.
Відповідно до частини сьомої статті 19 Закону N 222-VIII контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною восьмою вказаної статті Закону N 222-VIII передбачено, що для проведення перевірки органом ліцензування створюється комісія, до складу якої можуть входити виключно працівники його апарату і територіальних органів.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 877-V) планові заходи здійснюються відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду (контролю) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб'єкта господарювання та виправлення технічних помилок.
Частиною четвертою статті 5 Закону N 877-V передбачено, що органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.
Повідомлення повинно містити: дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; найменування органу державного нагляду (контролю).
Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв'язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Миколаївській області від 04.01.2019 № 06-П "Про проведення планової перевірки" затверджено провести з 28.01.2019 року по 31.01.2019 року планову перевірку додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами суб'єкта господарювання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
На підставі вказаного наказу видано посвідчення на проведення перевірки 04.01.2019 № 01/13-ОР для проведення планової перевірки щодо додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.
Позивач акцентував увагу на тому, що відповідачем не дотримано вимоги законів N 877-V та N 222-VIII в частині належного повідомлення про здійснення планового заходу.
З даного приводу, суд зазначає наступне.
04.01.2019 відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення про проведення планової перевірки щодо додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.
Проте, вказане поштове відправлення повернулось на адресу контролюючого органу з відміткою відділу поштового зв'язку "за закінченням строку зберігання" 09.02.2019 року.
У свою чергу, 31.01.2019 відповідачем складено акт №05/13-ОР про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.
Суд звертає увагу, що положеннями Закону N 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. При цьому, суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.
Також, суд враховує, що особливості проведення планового заходу врегульовано Законом N 222-VIII, частиною дванадцятою статті 19 якого встановлено, що з метою забезпечення ліцензіатом присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування планової перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов, орган ліцензування вживає вичерпних заходів попереднього інформування (не менш як за десять робочих днів) ліцензіата про дату та місце проведення планової перевірки, зокрема за допомогою засобів поштового, телефонного, факсимільного та/або електронного поштового зв'язку.
З аналізу наведених положень вбачається, що на орган ліцензування покладено обов'язок вжити вичерпні заходи попереднього інформування (не менш як за десять робочих днів) ліцензіата про дату та місце проведення планової перевірки.
Поряд з цим, суд констатує, що на момент складання відповідачем акта про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування, у останнього були відсутні докази отримання позивачем повідомлення про початок проведення планового заходу. Крім того, відповідачем не наданого суду жодного доказу, що останнім було вжито вичерпні заходи попереднього інформування ліцензіата про початок проведення перевірки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у розумінні наведених положень законів N 877-V та N 222-VIII, у відповідача не виникло право для початку проведення планової перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , відповідно, фіксація факту проведення такої перевірки актом про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування, - є протиправною.
Так, згідно з пунктом 8 частини другої статті 16 Закону N 222-VIII підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування. Відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування вважається недопуск уповноважених посадових осіб органу ліцензування до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов за відсутності передбачених для цього законом підстав (зокрема, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об'єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, або відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки).
У акті про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування зазначено про відсутність позивача за місцезнаходженням; незабезпечення присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення перевірки; недопущення посадових осіб органу ліцензування до перевірки.
Поряд з цим, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Надаючи правову оцінку вказаним вище рішеннях суб'єкта владних повноважень суд, відповідно до частин 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наведених обставин та враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №0.0.1492746497.1 від 15.10.2019 року позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення в частині анулювання ліцензії від 04.02.2019 року №176, прийняте Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 анульовано ліцензію АЕ №298775 від 12.05.2015 р. на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, видану Державною службою України з лікарських засобів.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1921 (однієї тисячі дев'ятсот двадцять однієї) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 120-А, код ЄДРПОУ 40517815).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко