ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 квітня 2020 року м. Київ № 640/851/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якій просить суд:
визнати дії ГУ ПФУ щодо припиненню/призупиненню виплати пенсії, - протиправними;
зобов'язати ГУ ПФУ виплатити заборгованість з пенсії по втраті годувальника з 01.08.2018 по 31.10.2018;
визнати дії ГУ ПФУ щодо відміни осучаснення пенсії з жовтня 2017 в розмірі 2938,74 грн. противоправними;
зобов'язати ГУ ПФУ відновити/ призначити з жовтня 2017 року пенсію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №» 2148- VІІІ від 03.10.2017 та доплатити недоплачену суму пенсії, виходячи з суми 2938,74грн.
допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць,
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2019 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Києва, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення. Також відповідач не здійснив осучаснення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №» 2148- VІІІ від 03.10.2017, суму якої призначено судовим рішення, що звузило соціальні права позивача, тому такі дії/бездіяльність він вважає протиправними.
У відзиві на позовну заяву, відповідач проти задоволення позову заперечив з огляду на те, що пенсійну справу позивача взято на облік, виплату пенсії поновлено, проте виплата заборгованості з серпня 2018 року по жовтень 2018 року не проведено, у зв'язку з тим, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, також зазначено, що на виконання Рішення Дніпровського районного суду Києва №755/9025/17 від 30.01.2018 відповідач призначив позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника у сумі 3654,56 грн, яка встановлена рішенням суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина НОМЕР_1 , виданим Ленінським РВ УМВС України у місті Донецьку -23.02.2000.
Відповідно до довідки від 21.11.2018 року №8670 фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 .
Позивач перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до роздруківки з програми відповідача пенсія з серпня 2018 року по жовтень 2018 року невиплачена.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про оформлення припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2018 року певним рішенням.
Вважаючи дії відповідача протиправними, а своє право порушеним, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон N 1706-VII).
Частиною першою статті 1 Закону N 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно частини першої статті 4 Закону N 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 13 Закону N 1706-VII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.
Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначають Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 8 Закону N1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини першої статті 47 Закону N1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону N1058-IV встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що припинення виплати пенсії можливе за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, що розцінюється судом як втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном, яке, в свою чергу, є об'єктом захисту згідно вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
З огляду на викладене, суд звертає увагу відповідача, що прийняття та затвердження відповідного Порядку про виплату пенсії за минулий період не є передбаченою Законом N1058-IV підставою для припинення виплати пенсії, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних підстав.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 по зразковій справі №805/402/18.
Згідно вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Украни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У свою чергу, відповідачем не надано доказів прийняття власного рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018.
Щодо позовних вимог стосовно бездіяльності відповідача з осучаснення пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №» 2148- VІІІ від 03.10.2017 (далі Закон № 2148- VІІІ) з жовтня 2017 у сумі 2938,74 грн. суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 ч. 1ст. 8 Закону N1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із ст. 9 Закону N1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 10 Закону N1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно пункту 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено вичерпний перелік видів пенсій і особі призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва № 755/9025/17 від 30.01.2018 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві, прийняте розпорядженням від 30.01.2017 про призначення пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника в сумі 2356,48 грн. з 01.01.2017 як таке, що не відповідає Закону N 1058-IV; зобов'язано Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 05.04.2016 в розмірі 50 відсотків від 7129 грн. 12 коп. - пенсії за віком померлого годувальника, тобто в сумі 3654 грн. 56 коп. та зобов'язано здійснити перерахування пенсії в зв'язку з втратою годувальника згідно оновленого рішення розпорядженням та доплатити недоплачену суму пенсії починаючи з 05.04.2016. Судове рішення набрало законної сили.
Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідачем на виконання вказаного рішення починаючи з 05.04.2016 позивачу була призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника у сумі 3654,56 грн.
Разом з тим, відповідач зазначив, що останнім на виконання вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2148 від 09.04.2003 було проведено підвищення (осучаснення) пенсії позивача із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014,2015.2016 роки (3764,40грн) із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Після осучаснення було зроблено автоматичний перерахунок та підвищено розмір пенсії до 3938,74 грн. Однак, вказаний показник не може застосовуватися, оскільки позивачка обрала інший вид пенсії - у зв'язку із втратою годувальника, а відтак позовні вимоги в частині визнання дії ГУ ПФУ щодо відміни осучаснення пенсії з жовтня 2017 в розмірі 2938,74 грн. противоправними та зобов'язання ГУ ПФУ відновити/ призначити з жовтня 2017 року пенсію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №» 2148- VІІІ від 03.10.2017 та доплатити недоплачену суму пенсії, виходячи з суми 2938,74грн. не підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 45 Закону N 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється із дня подання заяви з усіма необхідними документами на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що містяться на час переведення в пенсійній справі, а також додаткових документів, які отримали органи Пенсійного фонду України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2018 року по 01 жовтня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) сплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_2 ) заборгованість з пенсії за період з 01 серпня 2018 року по 01 жовтня 2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур