ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 березня 2020 року м. Київ № 640/13948/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Грузії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Грузії ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у неналежному способі розгляду скарги, скасувати рішення відповідача від 11.07.2019 №113-19, зобов'язати відповідача повторно розглянути скаргу шукача захисту на території України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті рішення відповідачем не з'ясовано предмет скарги, не досліджено необхідні документи та матеріали, які стали підставою для звернення за додатковим захистом, не враховано об'єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров'я. Крім того, позивач зазначив, що повідомлення відповідача про розгляд його скарги не містить чіткого обґрунтування відмови у розгляді його заяви-анкети, не містить роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення. Крім того розгляд скарги здійснено з порушенням порядку та строків, встановлених Законом України «Про звернення громадян».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши про те, що ним повно, всебічно та об'єктивно здійснено розгляд скарги позивача з дотриманням норм чинного законодавства України не допустивши порушення встановленого законодавством строку розгляду скарги.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій заперечив проти викладених у відзиві тверджень відповідача та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України без виклику учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, громадянин Грузії ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до територіального відділу ДМС України із заявою-анкетою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
18 березня 2019 року позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову у прийнятті документів прийнято на підставі наказу № 88 від 12.03.2019.
Не погоджуючись з наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем 18.03.2019 подано скаргу до Державної міграційної служби України, за наслідком розгляду якої сформовано висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.07.2019.
На підставі зазначеного висновку Державною міграційною службою України прийнято рішення №113-19 від 11.07.2019 про відхилення скарги позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 197 від 18.07.2019 позивача повідомлено про відхилення скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення відповідача №113-19 від 11.07.2019.
Вважаючи, що спірне рішення прийняте у неналежний спосіб та з порушенням вимог чинного законодавства, чим порушено інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону №3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частин 1, 5, 6 та 7 статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи мають право брати участь у розгляді їх скарги.
Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи має право на правову допомогу. За бажанням особи участь у розгляді скарги бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги особі здійснюється особою, її законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою особи, скарга якої розглядається. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може призначити адвоката у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, де почали діяльність органи (установи), уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, - через зазначені органи (установи) відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до пунктів 8.1 - 8.3 Розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила №649)
ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС: а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС: а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35); б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення; в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону; г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
За результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: в) про залишення скарги без розгляду.
Пунктом 8.5 Правил №649 передбачено, що рішення, передбачені пунктом 8.3 цього розділу, оформлюються рішенням ДМС, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного територіального органу ДМС.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2019 позивача повідомлено про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про відмову у прийняті документів прийнято на підставі наказу № 88 від 12.03.2019.
Позивач, використовуючи своє право на позасудове оскарження прийнятого рішення, звернувся із скаргою до ДМС, яка зареєстрована за вх. № ОП-К-246-19 від 18.03.2019.
Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС) на виконання листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 10.04.2019 № 8.5/1469-19 направлено особову справу позивача до ДМС.
В подальшому, на підставі письмового подання Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС від 21.06.2019 № 8.5/2441-19 винесено наказ №179 про продовження строку прийняття рішення за скаргою позивача до 24.07.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2019 розгляд скарги позивача проведено за його участю та участю його представника.
За результатами розгляду скарги позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 11.07.2019 затверджено висновок, яким відхилено скаргу позивача.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3671-VI, пп. «б» пункту 8.3. розділу VIII Правил № 649 ДМС прийнято рішення № 113-19 від11.07.2019 про відхилення скарги позивача від 18.03.2019 на наказ ЦМУ ДМС від 12.03.2019 №88
Повідомленням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 197 від 18.07.2019 позивача повідомлено про відхилення його скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення відповідача №113-19 від 11.07.2019.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні докази у справі, суд приходить до висновку, що відповідачем при розгляді скарги позивача на рішення територіального органу Державної міграційної служби діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що розгляд відповідачем його скарги проводився з порушенням Закону України «Про звернення громадян», оскільки позивач звертався до відповідача зі скаргою в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд якої передбачено статтею 12 цього Закону.
Як підтверджується матеріалами справи, скарга позивача розглянута у порядку та строки, встановлені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому твердження позивача про бездіяльність відповідача щодо розгляду його скарги у неналежний спосіб є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.
За приписами статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під скаргою розуміється звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Водночас, в даному випадку, позивачем подано скаргу на рішення територіального органу Державної міграційної служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту як органу вищого рівня.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, дії або рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 11.07.2019 №113-19 вбачається, що Державною міграційною службою України відхилено скаргу позивача на рішення ЦМУ ДМС від 12.03.2019 №88 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту порушених, на думку позивача, його прав та інтересів буде оскарження наказу ЦМУ ДМС від 12.03.2019 №88 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, суд приходить до висновку що рішення про відхилення скарги позивача безпосередньо не порушує прав та інтересів позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову громадянина Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко