ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 березня 2020 року м. Київ № 826/26159/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди А.Я., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до 1. Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий Світ" Оберемко Р.А. 2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про представники учасників справи:зобов'язання вчинити певні дії позивача та відповідачів ? не з'явилися,
ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий Світ" Оберемко Р.А. (адреса для листування: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 16, ідентифікаційний код - 26444836) (надалі - відповідач-1 або Уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код - 21708016) (нижче - відповідач-2 або Фонд), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 18.06.2014 № 6 Уповноваженої особи про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 № 43261, укладеного між позивачем та ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" (в подальшому - ПАТ "КБ "УФС");
- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "КБ "УФС" за рахунок Фонду;
- зобов'язати Фонд включити позивача до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "КБ "УФС" за рахунок Фонду.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачами протиправно не включено позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий світ" та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
У запереченнях на позовну заяву відповідач-1 вказує, що діяв у межах повноважень наданих йому законодавством України щодо вирішення питання про нікчемність правочинів.
У письмових запереченнях та відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначає про те, що у Фонду ще не виникло жодного обов'язку перед позивачем, тому права позивача не могли бути порушені Фондом, а тому вимоги в частині зобов'язання Фонд вчинити певні дії стосовно позивача задоволенню не підлягають.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2015 (суддя Мазур А.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016 позовну заяву залишено без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2016 дану адміністративну справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 4615 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2017 (суддя Пащенко К.С.) справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 07.11.2017.
07.11.2017 судом оголошено перерву до 05.12.2017.
05.12.2017 судом оголошено перерву до 05.02.2018.
05.02.2018 судом оголошено перерву до 26.02.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 витребувано у відповідача-2 належним чином засвідчену копію рішення (наказу), яким визнано нікчемним договір банківського рахунку від 27.06.2014 № 43261, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", а також належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких прийнято таке рішення. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надати вказані матеріали суду у п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали.
26.02.2018 судом оголошено перерву до 26.03.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2018 витребувано у відповідача-1 належним чином засвідчену копію рішення (наказу), яким визнано нікчемним договір банківського рахунку від 27.06.2014 № 43261, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", а також належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких прийнято таке рішення. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Оберемка Р.А. надати вказані матеріали суду у п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали.
26.03.2018 відповідачем-1, через канцелярію суду, надано витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2018 документи.
26.03.2018 судом оголошено перерву до 16.04.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2018 зупинено провадження у справі № 826/26159/15 до набрання законної сили судовими рішеннями Великої Палати Верховного Суду у справах 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18), № 820/3664/16 (провадження № 11-123апп18), № 813/5827/15 (провадження 11-155апп18) та № 804/15159/15 (провадження № 11-100апп18).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2019 поновлено провадження у справі № 826/26159/15 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 14.11.2019.
14.11.2019 розгляд справи відкладено на 23.01.2020.
23.01.2019 розгляд справи відкладено на 19.02.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 витребувано у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб докази отримання листа б/н від 03.12.2014 ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), а також письмові пояснення з цього приводу. Зобов'язано відповідача-1 надати вказані матеріали суду у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали.
19.02.2020 сторони у судове засідання не з'явилися, матеріали справи свідчать, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення. До суду від сторін не надходило повідомлень про причини неявки в судове засідання.
На момент винесення рішення у даній справі витребувані судом документи, які вказані в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020, від відповідача-1 не надходили.
Враховуючи викладене, на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український Фінансовий світ" (надалі - ПАТ "КБ "УФС" або Банк) був укладений договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" № 43261 від 27.06.2014 (надалі - Договір).
Відповідно до умов п.1.1. Договору Банк приймає від вкладника грошові кошти в сумі 190 000,00 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 28.07.2014.
Згідно до п.1.2. Договору процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 19,75 відсотків річних.
Згідно з платіжного доручення № TR.57562.17845.429 від 27.06.2014 Банк прийняв на користь ОСОБА_1 , як вкладника, грошові кошти в сумі 190 000,00 грн. на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 , який був відкритий відповідно до п .2.1.1. Договору.
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 № 491 «Про віднесення ПАТ "КБ "УФС" до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14.08.2014 № 69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС", згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І.
Постановою Правління Національного банку України від 10.11.2014 № 717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "КБ "УФС".
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13.10.2014 № 119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "УФС" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13.11.2014 та призначено Гончарова Сергія Івановича уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" строком на 1 рік з 13.11.2014 по 12.11.2015.
На підставі рішення № 201 від 05.11.2015 виконавча дирекція Фонду продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "УФС" строком на 2 роки до 12.11.2017. Також відповідно до вказаного рішення всі повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "УФС", зокрема визначені ст.ст. 37, 38, 47-51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" делеговано Оберемку Роману Анатолійовичу до 12.11.2017 включно.
На підставі рішення № 4916 від 02.11.2017 виконавча дирекція Фонду продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "УФС" строком на 1 рік до 12.11.2018 включно.
Відповідно до вказаного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "УФС", зокрема визначені ст.ст. 37, 38, 47-51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Оберемка Романа Анатолійовича строком на 1 рік до 12.11.2018 включно.
На підставі рішення № 2430 від 03.09.2018 виконавча дирекція Фонду продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "УФС" строком на 1 рік з 13.11.2018 до 12.11.2019 включно.
Відповідно до вказаного рішення повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "УФС", зокрема визначені ст.ст. 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" делеговано Савельєвій Анні Миколаївні строком на 1 рік з 13.11.2018 до 12.11.2019 включно.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21.11.2014 Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "КБ "УФС", для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Альфа-Банк"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Після прибуття з паспортом та ідентифікаційним кодом до відділення ПАТ "Альфа-Банк", позивачу стало відомо, що її не було включено до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
30.06.2015 позивач зателефонував на гарячу лінію ПАТ "КБ "УФС", на якій Уповноважена особа Фонду в телефонному режимі повідомила позивача, що кошти за вкладом ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають у зв'язку з тим, що Договір є нікчемним в силу ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 228 Цивільного кодексу України.
Дізнавшись про відсутність її в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, представник ОСОБА_2 звернувся до Уповноваженої особи Фонду із адвокатським запитом від 15.12.2014, у якому поставлено питання про виплату ОСОБА_2 гарантованої суми відшкодування за вкладом.
Вважаючи зазначені дії відповідачів щодо невключення позивача до переліку та загального реєстру вкладників та невідшкодуванні коштів за рахунок Фонду за вкладом, ОСОБА_1 звернулася до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Нормативно-правовим актом, яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також яким регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, по тексту - Закон № 4452-VI або повністю назва).
Частиною 1 статті 3 Закону № 4452-VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з частинами 2-4 статті 38 Закону 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Згідно з частиною 5 статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частина 6 статті 27 Закону № 4452-VI визначає, що Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.
Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача Уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
Стосовно правомірності дій Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктами 3, 4 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Суд зазначає, що законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. Немає таких обмежень і в укладеному позивачем договорі банківського вкладу (депозиту).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.06.2014 між ПАТ "КБ "УФС" та Позивачем укладено договір банківського вкладу (депозиту) "ПЛАНЕР" № 43261.
З платіжного доручення № TR.57562.17845.429 від 27.06.2014 вбачається, що на вказаний вкладний (депозитний) рахунок були перераховані кошти в розмірі 190 000,00 грн.
Укладення вказаного договору та зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "КБ "УФС" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації.
З аналізу норми статей 37, 38 Закону № 4452-VI слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Застосовуючи частину 3 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.
Відповідно до наказу від 18.11.2014 № 6 Уповноваженою особою Фонду Гончаровим С.І., з урахуванням висновків Комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), було визнано нікчемними правочини згідно переліку, в тому числі і правочин від 27.06.2014 № 43261 укладений між ПАТ "КБ "УФС" та ОСОБА_1 .
Разом з тим, матеріали справи не містять підтвердження, що відповідач-1 направляв позивача повідомлення про визнання правочинів нікчемними.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що про нікчемність Договору на підставі ч. 3 ст.38 Закону № 4452-VI та статті 228 Цивільного кодексу України вона дізналася у телефонному режимі.
Разом з тим, вищевказаний наказ всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими Фонд гарантування вкладів фізичних осіб пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.
Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності Уповноваженої особи Фонду, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Зокрема, частинами 1, 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.
Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону № 4452-VI.
Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивач отримувала певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.
На цій підставі суд відхиляє доводи відповідачів про те, що договір банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 № 43261, укладений між ПАТ "КБ "УФС" та ОСОБА_1 має ознаки нікчемності, як такий, що надавав позивачу певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону № 4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «УФС» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому Уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "КБ "УФС", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи фонду для подання до Фонду додаткової інформації щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "КБ "УФС" за рахунок Фонду.
Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Крім того, суд зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для адміністративних судів.
Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договорів банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.
Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "КБ "УФС" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Таким чином вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення від 18.06.2014 № 6 Уповноваженої особи про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 № 43261, укладеного між позивачем та ПАТ "КБ "УФС" задоволенню не підлягають.
Суд враховує приписи пунктів 4, 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14 та ті обставини, що станом на дату розгляду справи у суді відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вже сформовано та подано на затвердження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання Уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "КБ "УФС" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є правомірними та підлягають задоволенню.
При цьому, оскільки Уповноважена особа Фонду не включила позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, позовні вимоги позивача в частині до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльність Фонду, що полягає у невідшкодуванні коштів за вкладом позивача, включення до Загального реєстру вкладників, зобов'язання Фонду здійснити відшкодування коштів за вкладом позивача є передчасними і не підлягають задоволенню.
Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідачів подати в установлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, судом зазначає таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Суд зауважує, що обґрунтування викладені відповідачами у відзиві не спростовують доводи позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з п. 6.8 ч. 6 р. V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду, в тому числі, витрат на сплату судового збору.
З огляду на викладене, судові витрати у відповідній частині покладаються на ПАТ "КБ "УФС".
Отже, стягненню на користь ОСОБА_1 з ПАТ "КБ "УФС" підлягає 487,20 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий Світ" Оберемко Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (ідентифікаційний код 38619024, адреса: 01601, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 8) за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код - 21708016).
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (ідентифікаційний код 38619024, адреса: 01601, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 8) на користь ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко